Курсовая работа: Податкова система України
— збір — платіж за володіння особливим правом;
— мито — плата за здійснення на користь
платників юридично значущих дій.
Усю сукупність обов'язкових платежів податкового
характеру може бути класифіковано за декількома підставами. Виділимо
найважливіші:
1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію
податкового платежу на відповідній території:
а) загальнодержавні — податки й збори, які
встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій
території держави;
б) місцеві — податки й збори, перелік яких
установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові акти
представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території
відповідних територіальних утворень.
Принцип компетенції органу, що встановлює
податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 — 14 Закону
України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхні
різновиди. Потрібно враховувати, що кожну з цих статей конкретизовано в
декількох законах і підзаконних актах, які стосуються окремих податкових
відрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповідних
розділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають
закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку
кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати
тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така
класифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення й
способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають
порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від
нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.
2. Залежно від каналу надходження. Відповідно
до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних
рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.
Специфіку розподілу податків на закріплені й
регулюючі визначено змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2
Бюджетного кодексу України вона становить сукупність Державного бюджету України
та місцевих бюджетів.
Закріплені податки безпосередньо й цілком
надходять у конкретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених
податків виділяють податки, що надходять у Державний бюджет, у місцевий
бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів
різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми
відрахувань за такими податками зараховують безпосередньо в Державний бюджет і
бюджети інших рівнів, визначають під час затвердження кожного бюджету.
Можна дещо деталізувати цю групу податків,
диференціювавши їх на групи:
а) державні — податки, що цілком надходять до
Державного бюджету;
б) місцеві — податки, що цілком надходять до
місцевого бюджету;
в) пропорційні — податки, які розподіляють між
бюджетами в певній пропорції.
3. Залежно від платника:
А. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток
і т.д.).
Б. Податки з фізичних осіб (податок на доходи
фізичних осіб тощо).
В. Змішані — податки, що допускають як платника і
юридичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні
податки і т.д.). До того ж змішані податки можна розділити на:
а)
податки, які визначають наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби,
ділянка землі);
б) податки, які визначають діяльністю платників
(податок на додану вартість, акцизний збір).
4. Залежно від форми оподаткування:
А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, які
справляють у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначають за
розміром об'єкта оподаткування, включають у ціну товару й сплачують виробник
або власник. Прямі податки, відповідно, підрозділяють на:
а) особисті — податки, які сплачує платник
податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку), враховують
платоспроможність платника;
б) реальні (англ. геаі — майно) — податки, які
сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній
дохід[6].
Б. Непрямі (на споживання) — податки, які
справляють у процесі витрати матеріальних благ, визначають за розміром
споживання, включають у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачує
споживач. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару
(робіт, послуг), який виступає посередником між державою та споживачем товару
(робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерії! збігу
юридичного й фактичного платника є одним із основних під час розмежування
податків на прямі та непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактичний
платники збігаються, при непрямому — ні.
Ще одну важливу обставину слід враховувати під
час розмежування прямих і непрямих податків — їхню участь в утворенні ціни.
Якщо прямі податки закладають у ціну на стадії виробництва (у виробника), то
непрямі — тільки на стадії реалізації і як надбавку до ціни виробництва товару[7].
5. Залежно від способу справляння:
А. Часткові (кількісні) — встановлюють розмір
податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника та його можливості
сплати. Загальну величину податку формують як суму платежів окремих платників.
Б. Розкладкові (репатріаційні) — податки, що
нараховують на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою
остаточний розподіл податкового тягаря. Історично, це перша форма справляння
податків, що пройшла кілька етапів: перший — встановлення загальної суми
потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними
одиницями; третій — розподіл її між платниками. В Росії у 1885 році було
встановлено додатковий розкладковий збір, який справляли з промислових і
торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали за губерніями, в
губерніях — за повітами, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між
торговими й промисловими підприємствами.
6. Залежно від характеру використання:
А. Загального призначення — податки, які
використовують на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх
витрачають (фактично це й є дійсно податки).
Б. Цільові податки — податки, які зараховують у
позабюджетні цільові фонди та які призначено для цільового використання.
Фактично, однією з основних ознак податків є нецільовий характер, однак,
подібні платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування
витрат і доходів від визначених видів діяльності; певної незалежності
конкретного державного органу[8].
7. Залежно від періодичності справляння:
А. Разові — податки, які справляють один раз
протягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні
певних дій (податок із власників транспортних засобів; податок із майна, що
переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно цей різновид податків
має характер зборів.
Б. Систематичні (регулярні) — податки, які
справляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього періоду
володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквартально) .
Правовий механізм податку
та його елементи
Правове регулювання обов'язкових податкових
платежів визначають як особливостями компетенції органів державної влади й
управління щодо їхнього встановлення, зміни й скасування, так і чітким
закріпленням усіх елементів, що притаманні податку як цільному механізму.
Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів різняться відносно стабільною,
традиційною структурою. її складовими частинами виступають елементи правового
механізму податку чи збору.
Система елементів правового механізму податку складається
з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові елементи включають дві
групи:
1. Основні елементи визначають
фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уявлення
про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основних елементів
правового механізму податку не дозволяє однозначно визначити тип цього платежу
й робить податковий механізм невизначеним.
До основних елементів правового механізму податку
й збору належать:
а) платник податку чи збору;
б) об'єкт оподаткування;
в) ставка податку чи збору.
2. Додаткові
елементи правового механізму податку деталізують специфіку конкретного
платежу, створюють завершену й повну систему податкового механізму. Слід
враховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, й не
мають факультативного характеру. Цільний правовий механізм податку можливий
тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б
одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий
податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, що незрозуміло куди
надходить: у який вид бюджету, в бюджет чи цільовий фонд?). Сукупність
додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно
від ступеня деталізації податкового механізму). Однак ця сукупність
складається з двох підгруп:
— додаткові елементи правового механізму
податку, що деталізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, одиниця
оподаткування — категорії, що безпосередньо залежать від об'єкта
оподаткування);
— додаткові елементи правового механізму
податку, що мають самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни й
способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять податкові платежі).
Таким чином, до додаткових елементів правового
механізму податку належать:
1) податкові пільги;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14 |