Курсовая работа: Податкова система України

—   збір — платіж за володіння особливим правом;

—  мито — плата за здійснення на користь платників юри­дично значущих дій.

Усю сукупність обов'язкових платежів податкового ха­рактеру може бути класифіковано за декількома підстава­ми. Виділимо найважливіші:

1. Залежно від компетенції органу, що вводить дію подат­кового платежу на відповідній території:

а)  загальнодержавні — податки й збори, які встановлює Верховна Рада України, вводять у дію виключно закони, діють на всій території держави;

б)  місцеві — податки й збори, перелік яких установлює Верховна Рада України, вводять у дію нормативні правові акти представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

   Принцип компетенції органу, що встановлює податок, ле­жить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13 — 14 Закону України «Про систему оподаткування» закріплюють загальнодержавні й місцеві їхні різновиди. Потрібно врахову­вати, що кожну з цих статей конкретизовано в декількох зако­нах і підзаконних актах, які стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їхній характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей є слушним одне зауваження. Вони включають закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно виділити в цьому переліку кілька підпунктів, розбивши його на дві частини. Перша повинна охоплювати тільки податки, в другу увійдуть різновиди зборів. Іншими словами, така класифікація дозволить розділити різні за характером, методами обчислення й способами сплати платежі до бюджету і відрахування, що мають порівняно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

2. Залежно від каналу надходження. Відповідно до бюджет­ної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на основі чого можна розділити їх на закріплені й регулюючі.

Специфіку розподілу податків на закріплені й регулюючі визначено змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона становить сукупність Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Закріплені податки безпосередньо й цілком надходять у кон­кретний бюджет чи позабюджетний фонд. Серед закріплених податків виділяють податки, що надходять у Державний бюд­жет, у місцевий бюджет. Регулюючі (різнорівневі) податки над­ходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань за такими податками зараховують безпосередньо в Державний бюджет і бюджети інших рівнів, визначають під час затвер­дження кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, диференцію­вавши їх на групи:

а)  державні — податки, що цілком надходять до Держав­ного бюджету;

б)   місцеві — податки, що цілком надходять до місцевого бюджету;

в)   пропорційні — податки, які розподіляють між бюджета­ми в певній пропорції.

3. Залежно від платника:

А.  Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.).

Б. Податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб тощо).

В. Змішані — податки, що допускають як платника і юри­дичних, і фізичних осіб (податок з власників транспортних засобів, земельні податки і т.д.). До того ж змішані податки можна розділити на:

а) податки, які визначають наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

б) податки, які визначають діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. Залежно від форми оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) — податки, які справляють у процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визнача­ють за розміром об'єкта оподаткування, включають у ціну то­вару й сплачують виробник або власник. Прямі податки, відпо­відно, підрозділяють на:

а) особисті — податки, які сплачує платник податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку), вра­ховують платоспроможність платника;

б)   реальні (англ. геаі — майно) — податки, які сплачують із майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід[6].

Б. Непрямі (на споживання) — податки, які справляють у процесі витрати матеріальних благ, визначають за розміром споживання, включають у вигляді надбавки до ціни реалізації товару й сплачує споживач. При непрямому оподаткуванні формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою та споживачем товару (робіт, послуг). Останній же являє собою платника реального. Саме критерії! збігу юридичного й фактичного платника є од­ним із основних під час розмежування податків на прямі та непрямі. При прямому оподаткуванні — юридичний і фактич­ний платники збігаються, при непрямому — ні.

Ще одну важливу обставину слід враховувати під час розме­жування прямих і непрямих податків — їхню участь в утво­ренні ціни. Якщо прямі податки закладають у ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі — тільки на стадії реа­лізації і як надбавку до ціни виробництва товару[7]. 5. Залежно від способу справляння:

А. Часткові (кількісні) — встановлюють розмір податку для кожного платника окремо, враховують майновий стан платника та його можливості сплати. Загальну величину податку форму­ють як суму платежів окремих платників.

Б. Розкладкові (репатріаційні) — податки, що нарахову­ють на цілу корпорацію платників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично, це перша форма справляння податків, що пройшла кілька етапів: перший — встановлення загальної суми потреби держави в до­ходах; другий — розподіл цієї суми між територіальними одини­цями; третій — розподіл її між платниками. В Росії у 1885 році було встановлено додатковий розкладковий збір, який справля­ли з промислових і торгових підприємств. Загальну його суму законодавчо визначали за губерніями, в губерніях — за повіта­ми, де вже згідно з прибутковістю розподіляли між торговими й промисловими підприємствами.

6.   Залежно від характеру використання:

А. Загального призначення — податки, які використовують на загальні цілі, без конкретизації заходів чи витрат, на які їх витрачають (фактично це й є дійсно податки).

Б. Цільові податки — податки, які зараховують у позабюд­жетні цільові фонди та які призначено для цільового викорис­тання. Фактично, однією з основних ознак податків є нецільо­вий характер, однак, подібні платежі мають низку позитивних моментів: психологічний; ув'язування витрат і доходів від виз­начених видів діяльності; певної незалежності конкретного дер­жавного органу[8].

7.   Залежно від періодичності справляння:

А. Разові — податки, які справляють один раз протягом визначеного часу (найчастіше — податкового періоду) при здійсненні певних дій (податок із власників транспортних за­собів; податок із майна, що переходить у порядку спадкування чи дарування). Переважно цей різновид податків має характер зборів.

Б. Систематичні (регулярні) — податки, які справляють регулярно, через певні проміжки часу й протягом усього пе­ріоду володіння чи діяльності платника (щомісячно, поквар­тально) .

Правовий механізм податку та його елементи

Правове регулювання обов'язкових податкових платежів визначають як особливостями компетенції органів державної влади й управління щодо їхнього встановлення, зміни й скасу­вання, так і чітким закріпленням усіх елементів, що прита­манні податку як цільному механізму. Законодавчі акти щодо окремих податків і зборів різняться відносно стабільною, тра­диційною структурою. її складовими частинами виступають елементи правового механізму податку чи збору.

Система елементів правового механізму податку складаєть­ся з обов'язкових і факультативних елементів. Обов'язкові еле­менти включають дві групи:

1. Основні елементи визначають фундаментальні, сутнісні характеристики податку, що формують основне уявлення про зміст податкового механізму. Відсутність будь-якого з основ­них елементів правового механізму податку не дозволяє одно­значно визначити тип цього платежу й робить податковий ме­ханізм невизначеним.

До основних елементів правового механізму податку й збору належать:

а)   платник податку чи збору;

б)   об'єкт оподаткування;

в)   ставка податку чи збору.

2.   Додаткові елементи правового механізму податку дета­лізують специфіку конкретного платежу, створюють заверше­ну й повну систему податкового механізму. Слід враховувати, що додаткові елементи так само обов'язкові, як і основні, й не мають факультативного характеру. Цільний правовий механізм податку можливий тільки як сукупність основних і додаткових елементів, і відсутність хоча б одного з додаткових елементів не дозволить законодавчо закріпити окремий податок чи збір (наприклад, неможливо уявити податок, що незрозуміло куди надходить: у який вид бюджету, в бюджет чи цільовий фонд?). Сукупність додаткових елементів правового механізму податку досить різноманітна (залежно від ступеня деталізації податко­вого механізму). Однак ця сукупність складається з двох підгруп:

—  додаткові елементи правового механізму податку, що де­талізують основні чи пов'язані з ними (предмет, база, одиниця оподаткування — категорії, що безпосередньо залежать від об'єк­та оподаткування);

—  додаткові елементи правового механізму податку, що ма­ють самостійне значення (податкові пільги, методи, терміни й способи сплати податку; бюджет чи фонд, куди надходять по­даткові платежі).

Таким чином, до додаткових елементів правового механізму податку належать:

1)   податкові пільги;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14