Курсовая работа: Місцеві бюджети, міжбюджетні відносини та доходи і видатки місцевих бюджетів

Одним із недоліків системи міжбюджетних взаємовідносин, як до, так і після прийняття Бюджетного кодексу, є її адміністративна зарегульованість і виключно вертикальний характер: рух бюджетних трансфертів здійснюється тільки між бюджетами вищого і нижчого рівнів, які безпосередньо пов’язані адміністративною підпорядкованістю. Водночас у багатьох країнах, наприклад у тій же Німеччині, існує розвинена система горизонтальних міжбюджетних взаємовідносин — між бюджетами одного рівня, що відображає демократичність бюджетної системи цих країн і принцип взаємодопомоги регіонів та населених пунктів.

У цілому можна зазначити, що бюджетна система України, хоча і повільно, і непослідовно, і недостатньо продумано, але розвивається в руслі ринкової трансформації економіки і фінансової системи. Напрямок до децентралізації усе ж превалює як у концентрації бюджетних коштів, так і в бюджетному процесі. Це зумовило необхідність реформування системи міжбюджетних відносин. В умовах адміністративно-командної системи ці відносини мали регламентований характер і здійснювалися у формі бюджетного субсидування, бюджетних позичок і взаємних розрахунків. При цьому такі взаємовідносини тривалий час були вторинними в системі бюджетного регулювання, заснованій на використанні відрахувань від регулюючих доходів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України міжбюджетні відносини будуть здійснюватися за допомогою бюджетних трансфертів, що включають такі види: дотація вирівнювання, субвенція, кошти, що передаються в Державний бюджет України і місцеві бюджети з інших бюджетів, інші дотації. При цьому фактично скасовується система взаємних розрахунків, що являла собою передавання коштів з одного бюджету в інший у зв’язку з перерозподілом доходів або видатків між ними після затвердження бюджету. Скасовується також одержання бюджетних позичок на покриття тимчасових касових розривів з інших бюджетів — їх можна буде одержувати тільки в банку (водночас в усі часи бюджетні позички були безпроцентними, а за банківський кредит потрібно буде сплачувати відсотки, для яких необхідні, у свою чергу, додаткові доходи).

Важливою проблемою вдосконалення бюджетного устрою і міжбюджетних відносин є формування системи бюджетного і фінансового вирівнювання. На даний час чіткого розмежування між цими поняттями не існує і досить часто вони вживаються як синоніми. На нашу думку, відмінність між бюджетним і фінансовим вирівнюванням все ж існує. Вона полягає у тому, що поняття «фінанси» у цілому ширше, ніж «бюджет». Відповідно, якщо бюджетне вирівнювання пов’язане з функціонуванням бюджету, то фінансове — з усією фінансовою системою, тобто це вирівнювання фінансової бази, яка відображається у фінансовому потенціалі і фінансовому стані підприємств, банківської системи, інституцій фондового ринку та страхування в окремих регіонах і населених пунктах. При цьому проблеми бюджетного вирівнювання є похідними від нерівноцінності і незбалансованості їх фінансової бази. У зв’язку з цим постає вкрай важливе стратегічне питання, чому має надаватись перевага — бюджетному чи фінансовому вирівнюванню?

В Україні існуюча система бюджетного вирівнювання є домінуючою. Але, зіставивши ці дві системи, можна зробити висновок: якщо фінансове вирівнювання спрямоване на досягнення збалансованості фінансового потенціалу регіонів і населених пунктів, тобто на причини негараздів, то бюджетне — на вирівнювання їхніх фінансових можливостей через бюджет. По суті бюджетне вирівнювання усуває наслідки регіональних економічних і фінансових дисбалансів. Якщо тактично система бюджетного вирівнювання в Україні і виправдана, то стратегічно вона безглузда: наслідки — фінансові дисбаланси — без усунення причини цього явища можуть бути нескінченними. Вважаємо, що настав час розробити програму регіонального фінансового вирівнювання в Україні і включити її до фінансової стратегії держави. Основним інструментом фінансового вирівнювання мають стати державні цільові субсидії і субвенції на розвиток економіки і фінансового сектору регіонів з метою вирівнювання їх фінансової бази. Подібна програма має бути розрахована на 10—15 років. Основним результатом її завершення має стати скорочення до мінімуму обсягів міжбюджетних трансфертів на основі відносного вирівнювання дохідної бази бюджетів в окремих регіонах і населених пунктах.

2.3 Аналіз зарубіжної практики організації міжбюджетних відносин

Актуальним є звернення до аналізу зарубіжної практики організації міжбюджетних відносин, яка ґрунтується на двох основних моделях: бюджетного федералізму та бюджетного унітаризму. Ключовим фактором, що складає основу моделі організації міжбюджетних відносин у країні, є форма державного устрою.

Бюджетний федералізм як модель організації міжбюджетних відносин існує в таких країнах з федеративним устроєм, як США, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Канада, Росія. Бюджетний федералізм - модель організації міжбюджетних відносин у багаторівневій бюджетній системі, при якій законодавчо визначаються бюджетні права і обов'язки федерації та суб'єктів федерації, правила їх взаємодії на всіх стадіях бюджетного процесу.

Для країн з унітарним державним устроєм міжбюджетні відносини організовуються на принципах бюджетного унітаризму. На цих принципах побудовані системи міжбюджетних відносин більшості країн Європи: Франції, Великобританії, Італії, Данії, Норвегії, Іспанії, Швеції, Угорщини, Польщі, Румунії, Болгарії. Суб'єктами міжбюджетних відносин у таких країнах є центральні органи та органи місцевого самоврядування. Останніх в унітарних державах може бути один, два або три рівні. Центральна влада проводить політику щодо забезпечення населення послугами, встановлення державних мінімальних стандартів цих послуг, здійснює фінансове вирівнювання фінансового потенціалу регіонів. Як модель організації міжбюджетних відносин бюджетний унітаризм характеризується більшою централізацією, ніж бюджетний федералізм.

Розглянемо бюджетний процес та бюджетну систему такої унітарної держави, як Швеція. Бюджетний устрій Швеції, як і України, визначається з урахуванням державного устрою та адміністративно-територіального поділу Швеції. Швеція є унітарною державою з трьома рівнями державного управління: центральний уряд, регіональні органи влади (ради ландстингів) та органи влади муніципалітетів. Слід зазначити, що рівні ландстингів та муніципалітетів не залежать один від одного. Крім того, в результаті проведених адміністративних реформ у Швеції відсутні такі поняття, як село та місто, вони замінені одним - муніципалітет. Бюджетна система Швеції складається з державного бюджету, бюджетів ландстингів та муніципалітетів.

Доходи державного бюджету Швеції утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів, інших надходжень, у т. ч. за рахунок податку на прибуток підприємств, податків на власність, податків на товари і послуги (податку на додану вартість, податків на тютюн та алкоголь).

Доходи бюджетів ландстингів та муніципалітетів Швеції формуються за рахунок надходження прибуткового податку з громадян (майже 70 відсотків від загальної суми надходжень), надходжень від системи вирівнювання, грантів з державного бюджету, надходжень від ренти, дивідендів та ін. Характерною особливістю є те, що ставки прибуткового податку встановлюються місцевими органами влади самостійно, причому прибутковий податок надходить одночасно і до бюджетів муніципалітетів, і до бюджетів ландстингів. Як правило, ставки цього податку для мешканців муніципалітетів знаходяться в межах 19-21 відсотків, а до бюджетів ландстингів - 9-11 відсотків. Слід зазначити, що гранти з державного бюджету носять виключно цільовий характер.

Місцеві бюджети мають право брати позики в банках лише з метою інвестування. Держава не здійснює контроль за розміром цих запозичень. Оцінку фінансового стану місцевих бюджетів та прийняття рішень щодо надання позик здійснює банк.

Особливістю здійснення видатків з бюджетів Швеції є те, що вони чітко розмежовані між рівнями бюджетів. Так, з державного бюджету Швеції фінансуються видатки за такими сферами: політична система, проведення економічної та фіскальної політики, юстиція, оборона, міжнародний розвиток, вирішення питань, пов'язаних із політикою щодо іммігрантів, фінансове забезпечення хворих та інвалідів, підтримка освіти, охорони здоров'я, культури, безробітних; ринок праці, охорона навколишнього середовища, сільське господарство та рибальство, надання грантів муніципалітетам, обслуговування боргу, внески до Європейського Союзу.

З бюджетів муніципалітетів фінансуються видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення, освіту (за винятком університетів), культуру та спорт, благоустрій міст та ін. Основними видатками з бюджетів ландстингів є видатки на охорону здоров'я та міський транспорт.

Для створення рівних фінансових умов для різних ландстингів (муніципалітетів) недостатньо зрівняти різницю в базах їх оподаткування. Обсяги витрат місцевих бюджетів залежать ще й від чинників, що лежать поза межами контролю окремого ландстингу та муніципалітету. Вартість здійснення різноманітних програм залежить не тільки від вікової структури населення, а й від географічного розташування та клімату території.

Парламентом ухвалено систему, яка поставила вирівнювальні платежі у залежність від таких чинників: клімату, щільності населення, вікової структури, соціальної структури. Особливістю системи вирівнювання по видатках, як і по доходах, є співставлення середніх витрат на душу населення по ландстингах з витратами на душу населення по окремому ландстингу. При цьому враховується різниця в цінах (як правило, дотацію отримують ті ландстинги, рівень цін в яких вищий за середній по країні). Крім того, надаються дотації на кількість дітей, що перевищує середню. Так, на дітей емігрантів надається спеціальна дотація у розмірі 20 000 шведських крон на кожну таку дитину.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8