Курсовая работа: Емісія грошей

Операції з електронними грошима здійснюються емітентами, операторами, агентами, держателями, торговцями та іншими суб’єктами господарювання відповідно до вимог цього Положення, правил, установлених емітентами, та умов договорів, укладених з урахуванням вимог законодавства України. У системах електронних грошей для збереження держателями електронних грошей можуть використовуватися такі види електронних пристроїв: чип, який міститься на пластиковій картці (далі – картка з електронними грошима) або на іншому носії; пам’ять комп’ютера.

В Україні в умовах планово-централізованої економіки існувало чітке розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий. З кінця 1997 р. Національний банк проводить політику лібералізації готівкових розрахунків між суб'єктами господарювання.

2.2 Аналіз грошової емісії

Відомо, що емісія грошей – це введення в обіг грошових знаків в усіх їх формах, за якого відбувається збільшення грошової маси, котра перебуває в обігу. [11, с. 185]. Грошовий оборот поділяється на дві взаємопов'язані частини – сфери готівкового та безготівкового обігу.

Проблема емісійних операцій і забезпечення найефективнішого їх впливу на розвиток економіки є однією з головних у діяльності центральних банків усіх країн. На сьогодні для світової практики характерні дві основні моделі центрального емісійного банку: англосаксонська (типові представники – Великобританія та США) і континентальна (більшість європейських країн). Вітчизняний досвід функціонування Національного банку України дозволяє зробити висновок щодо наявності рис економічної самостійності у центрального банку нашої держави. Підтвердженням цьому слугує також і законодавчо-правова база України. [17, с. 105]

У більшості країн світу врегульовується не тільки технічні принципи емісії та вилучення з обігу банківських білетів, а й розміри емісії. Визначено також конкретні види і форми покриття емітованої грошової маси: золото, векселі державного казначейства, державні цінні папери, поручительства у міжнародних фінансових організаціях, валюта, тощо.[8, с. 93]

Національний банк розпочав у 1991 році проводити грошово-кредитну політику. Слід ураховувати й те, що в цей період Україна продовжувала перебувати у рублевій зоні і як грошову одиницю використовувала російський рубль. Національний банк пройшов кілька етапів розвитку грошово-кредитного ринку, використовуючи відповідні монетарні механізми та інструменти, застосовуючи функції, передбачені Законом України «Про банки та банківську діяльність». Розглянемо еволюцію створення грошово-кредитної системи та проведення грошово-кредитної політики в Україні (в рамках якої і проведення емісійної роботи), яку умовно можна поділити на три етапи.

1 етап (1991-1995 роки) – створення самостійної банківської і грошової системи України, організація внутрідержавних і міждержавних розрахунків, кредитна підтримка економіки, опрацювання механізмів валютного регулювання і банківського нагляду, запровадження практики міжбанківських розрахунків на кореспондентських засадах, реформування монетарного менеджменту і статистики, започаткування співпраці з міжнародними фінансовими організаціями (МВФ, ЕБРР, СБ).

2 етап (1996-1999 роки) – проведення грошової реформи з уведенням в обіг національної грошової одиниці та використання на її основі ринкових елементів регулювання грошово-кредитного ринку.

3 етап (2000-2007 роки) – Подальший розвиток банківської системи та монетарних інструментів із регулювання грошово-кредитного ринку, зорієнтованих на підтримку сталого економічного зростання та цінової стабільності.

Розглянемо детальніше перший етап. У 1991 році було закладено лише фундамент функціонування Національного банку України як центрального банку держави. У цей період він ще не мав належної структури. Банківська система перебувала у зародковому стані. Власної нормативної бази у Національного банку також не було. Під час здійснення контролю за діяльністю комерційних банків, які створювалися, використовувалися нормативно-правові документи колишнього Держбанку СРСР.

7 листопада 1992 року видано Указ Президента України «Про реформу грошової системи України». Пунктом 2 цього указу передбачалося, що починаючи з листопада 1992 року єдиним законним засобом платежу на території України стає український карбованець, представником якого у обігу виступає купон Національного банку України.

Протягом 1992 року Національний банк здійснював безготівкову кредитну емісію грошей виключно за рішеннями Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України.

Першу кредитну (безготівкову) емісію Національний банк здійснив відповідно до постанови Верховної Ради від 05.03.1992 р. №2165-ХІІ на завершення міжбанківського заліку взаємної заборгованості в розмірі 20.0 млрд. крб.

Відповідно до постанов Верховної Ради України в 1992 році комерційним банкам було видано кредитів на загальну суму 670 млрд. крб., із них на поповнення обігових коштів державних підприємств та організацій з їх подальшим віднесенням на внутрішній борг – 292 млрд. крб., у тому числі 50 млрд. крб. – для надання кредиту сільськогосподарським організаціям.

У грудні 1992 року згідно з рішенням Кабінету Міністрів України (постанова КМУ від 05.12.1992 р. № 679 та № 682) уперше були надані емісійні кредити Міністерству фінансів України для фінансування витрат сільського господарства та вугільної промисловості на загальну суму 329.7 млрд. крб.

Така ситуація з наданням безготівкових емісійних кредитів тривала і в 1993 році.

1993 року Національний банк уперше зробив спробу розробити Основні напрями грошово-кредитної політики, які передбачали відповідні цілі та механізми її реалізації (головною проблемою банківської системи України у 1993 році було подолання гіперінфляції і забезпечення стабільності національної грошової одиниці).

Але подолати інфляційні процеси в 1993 році не вдалося. Індекс інфляції досяг 10 255 відсотків. Так ситуація виникла внаслідок адміністративних втручань у діяльність Національного банку щодо здійснення безготівкової емісії, відсутності на той час відповідних ефективних нормативно забезпечених механізмів та інструментів регулювання грошово-кредитного ринку.

За 1992-1995 роки надано прямих кредитів Міністерству фінансів України у розмірі 3,3 трлн. крб., або 69,9% від загального обсягу безготівкової емісії Національного банку при 17,5% безготівкової емісії, спрямованої на кредитування комерційних банків, та 12,5% - на купівлю іноземної валюти.

У 1992 році було розпочато створення офіційного валютного резерву Національного банку України, а першу інтервенцію на валютному ринку Національний банк здійснив у 1993 році в сумі 930 млрд. крб.

Узагальнену суму безготівкової емісії за відповідними періодами відображено на рис. 2.1, 2.2, 2.3.

Рис. 2.1. - Структура безготівкової емісії НБУ у 1992-1995 роках

Рис. 2.2. - Структура безготівкової емісії НБУ у 1995-1999 роках

Рис. 2.3. - Структура безготівкової емісії НБУ у 2000-2005 роках

Другий етап (1996-1999 роки) грошово-кредитної політики в Україні пов'язаний із проведенням грошової реформи і започаткуванням на її основі формування ринкових засад регулювання грошового ринку.

Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи в готівковому обігу перебувала значна маса грошей – 338 трлн. крб., яка не мала повного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн. крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти через їх недостатні обсяги. За розрахунками фахівців, конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме – зростання інфляції на 50 відсотків за місяць за повного спустошення прилавків магазинів. Це мало б руйнівні наслідки не лише для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.

Отже, можна зробити висновок, що запровадження в обіг національної валюти гривні забезпечило закінчення формування грошово-кредитної системи України. В обіг уведена повнокровна грошова одиниця, яка стала одним з атрибутів державності та інструментів з управління економікою.

Цей період реалізації грошово-кредитної політики (одночасно із затвердженням грошової реформи) характеризувався і запровадженням такого фінансового інструменту, як державні цінні папери. Національний банк, починаючи з 1996 року, припинив надавати прямі кредити на покриття дефіциту державного бюджету і забезпечував надання коштів шляхом купівлі державних цінних паперів на первинному ринку. Усього за 1996-1999 роки Національний банк спрямував на купівлю державних цінних паперів 14,5 млрд. грн. у портфелі Національного банку з'явився фінансовий інструмент, який можна було використовувати під час регулювання грошово-кредитного ринку.

Подальший розвиток банківської системи та монетарних інструментів із регулюванням грошово-кредитного ринку (третій етап 2000-2007) був зорієнтований на підтримку цінової стабільності т на її основі стабільного економічного зростання.

З прийняттям 20.05.1999 р. Закону України «Про національний банк України» процедура розроблення та затвердження документа щодо проведення грошово-кредитної політики суттєво змінилася.

2000-2007 роки можна охарактеризувати в монетарній сфері як адекватні процесам, що відбувалися в реальному секторі економіки та державному бюджеті.

У цей період відновлено тенденції до економічного зростання, значно підвищилася цінова стабільність, рівень інфляції після проведення грошової реформи мав тенденцію до зниження і був таким, що відповідає стану економічного розвитку країни, яка щойно стала на шлях започаткування суттєвих економічних реформ.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9