Курсовая работа: Державний бюджет і бюджетна система України в умовах виходу з фінансової кризи

З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави:

ІТ=p (М/Р),

де ІТ - інфляційний податок,

p - темп приросту інфляції за рік (%),

М/Р - рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення". Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу". Ми розглянемо лише ефект “витіснення".

Ефект “витіснення" виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулюючі фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково - до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулюючої фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення".

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення", але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення" частково зменшуються.

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Якщо в процесі виконання бюджету відбувається перевищення граничного рівня дефіциту чи значне зниження надходження доходів, то вводиться механізм секвестру витрат.

Секвестр витрат полягає в пропорційному зниженні витрат на (5, 10 і т.д. відсотків) щомісяця по всіх статтях бюджету, за винятком захищених статей, протягом часу поточного фінансового року, що залишився. Склад захищених статей визначається органами влад, що складають бюджет.

4. Державний борг і його види

З поняттям дефіциту державного бюджету нерозривно зв'язане поняття державного боргу. Для покриття державного дефіциту, для фінансування своїх потреб держава може мобілізувати грошові ресурси у формі державного кредиту, виступаючи, як позичальник фінансових ресурсів у фізичних і юридичних осіб. Існування державного кредиту приводить до виникнення державного боргу. Сума державного боргу складається з усіх виданих і непогашених боргових зобов'язань держави як по внутрішніх, так і зовнішніх, включаючи гарантії по кредитах, що надаються іноземним позичальникам, місцевим органам влади, державним підприємствам.

Державний борг - це сума заборгованостей по виданим і непогашеним борговим зобов'язанням держави, включаючи нараховані по них відсотки, перед своїми й іноземними фізичними і юридичними особами.

У залежності від терміну погашення державний борг поділяється на основний і поточний.

Основним державним боргом називається вся сума заборгованості держави, по якій не наступив термін оплати платежу і яка не може бути пред'явлена до оплати протягом даного періоду.

Поточним боргом називається заборгованість держави по зобов'язаннях, по яких наступив термін платежу.

Державний борг має обґрунтовані границі. Величина боргу характеризує положення економіки й фінансів держави, ефективність функціонування його урядових структур. Наявність державного боргу не дає уявлення про реальне фінансове положення держави. Державний борг - це явище складне, обумовлене ланцюжком факторів, що в умовах кожної держави має свою специфіку. Якщо недостачу грошей у бюджеті держава покриває за рахунок одержання позик, то це не можна вважати нормальним явищем. Це свідчення нездорового фінансового положення, при якому виникає потреба укладати договори на позики, а в остаточному підсумку - віддавати борги за рахунок збільшення податків.

Сучасні західні вчені вважають, що покриття дефіциту бюджету за рахунок державних позик не є виправданим. Одночасно більшість із них дотримуються думки, що розмір державного боргу не можна обмежувати. У кожній державі розмір державного боргу необхідно зв'язувати з обсягами ВВП, що створюється економікою країни.

Сьогодні практично кожна держава має визначений розмір заборгованості. Різниця лише в тім, що одночасно зі збільшенням боргу не кожна держава знаходить шляхи для його своєчасного повернення. За даними експертів Організації економічного співробітництва й розвитку на початок 2006 року найбільший розмір зовнішнього боргу мала Мексика (125 млрд. діл) і Китай (111 млрд. діл). Значні розміри зовнішнього державного боргу мають Бразилія, Росія, Індонезія, Іран, Угорщина.

За даними Міністерства статистики України на 30 квітня 2009 року загальний державний борг України склав 63,79 млрд. грн., у т. ч. внутрішня заборгованість склала 20,9 млн. грн., зовнішня заборгованість - 42,89 млрд. грн. Витрати на погашення боргу в 2009 році склали 7197 млн. грн.

Однієї з головних характеристик положення боргової залежності країни є співвідношення суми зовнішнього боргу до ВВП. Міжнародний банк реконструкції й розвитку критичним рівнем цього показника вважає 80-100 відсотків. За даними Міжнародного валютного фонду у 2000 році сумарний борг відносно валового національного продукту склав у США - 69%; у Німеччині - 56%; у Франції - 51,9; у Великобританії - 46,6%; у Японії - 87%.

З вищесказаного випливає, що проблема складається не в розмірах державних позик, а в їхньому використанні. Заслуговують увагу наукові висновки про те, що розмір державних позик завжди повинний дорівнювати обсягам капітальних вкладень в економіку. Залучення державних позик повинне стимулювати економічне зростання держави.

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для покриття власних потреб є прийнятою й об'єктивно обумовленою практикою здійснення економічної діяльності. Економічна сутність цього процесу полягає в тому, що у визначений час є визначена кількість вільних капіталів як усередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави в міжнародному й внутрішньому русі капіталів є фактом її входження в господарський світовий простір.

Активна політика держави як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку капіталів приводить до появи державного боргу, який поділяється на зовнішній і внутрішній.

Зовнішній борг виникає при отриманні кредитів від іноземних держав і їхніх групувань. Сюди відносяться кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав - постачальників енергоносіїв.

Зовнішній борг може створюватися шляхом запозичення державою фінансових засобів через мережу міжнародних фінансових інститутів. До їх числа входять Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції і розвитку, Європейський банк реконструкції й розвитку.

Держава може здійснювати також запозичення шляхом розміщення на світових фінансових ринках цінних паперів у вигляді облігацій, а також за рахунок їхнього продажу на внутрішньому ринку при покупці нерезидентами, за рахунок одержання грантів, субсидій на науково-технічний розвиток. Кожна з вище перерахованих форм розрізняється по своїй економічній сутності й призначенню.

Позики міжнародних фінансових інститутів є формою існування й функціонування іноземного капіталу, і для країн-позичальників заборгованість перед ними складає державний борг.

Позики країн Європейського союзу в основному є допомогою, при якій одержання доходу не має першочергового значення. Система офіційної міжнародної допомоги розвитку країнам, що здійснюють ринкові переходи, уведена світовим економічним співтовариством і активно працює з кінця 40-х років.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9