Контрольная работа: Податок з доходів фізичних осіб

Податкова соціальна пільга застосовується до нарахованого місячного доходу платника податку у вигляді заробітної плати виключно за одним місцем його нарахування (виплати).

Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги.

У разі якщо платник податку має право на застосування податкової соціальної пільги з двох і більше підстав, податкова соціальна пільга застосовується один раз з підстави, що передбачає її найбільший розмір. При цьому платник податку зазначає про таке право у заяві про застосування пільги та додає відповідні підтверджуючі документи за формою, визначеною центральним податковим органом. [8]

Податкова соціальна пільга застосовується до доходу, отриманого платником податку як заробітна плата протягом звітного податкового місяця, якщо його розмір не перевищує суми місячного прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого на 1 січня звітного податкового року, помноженої на 1,4 та округленої до найближчих 10 гривень.

Закон «Про податок з доходів фізичних осіб» передбачає, що нарахування та сплата податку здійснюється двома типами суб'єктів: самостійно платником податку або податковим агентом.

Податковим агентом є юридична особа (її філія, відділення, відокремлений підрозділ) або фізична особа чи нерезидент або його представництво, які незалежно від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок до бюджету від імені та за рахунок платника податку, вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Стосовно оподаткування окремих видів доходів платника податку законодавець визначає суб'єкта, який виступає податковим агентом та нараховує, утримує та сплачує відповідну суму податку до бюджету. Податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний доход на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи відповідну ставку податку.

Податок підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки не мають права приймати платіжні документи на виплату доходу, які не передбачають сплати (перерахування) цього податку до бюджету. Якщо оподатковуваний дохід нараховується, але не виплачується платнику податку особою, що його на­раховує, то податок, який підлягає утриманню з такого нарахованого доходу, підлягає сплаті (нарахуванню) до бюджету в стро­ки, встановлені законом для місячного податкового періоду. [8]

Якщо окремі види оподатковуваних доходів (прибутків) не підлягають оподаткуванню при їх нарахуванні чи виплаті, то платник податку зобов'язаний самостійно включити суму таких доходів до складу загального річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку.

Платник податку, що отримує доходи, нараховані особою, яка не є податковим агентом, зобов'язаний включити суму таких доходів до складу річного оподатковуваного доходу та подати річну декларацію з цього податку. Особою, яка не є податковим агентом, вважається нерезидент або фізична особа, яка не має статусу суб'єкта підприємницької діяльності.

Порядок сплати (перерахування) податку до бюджету передбачений ст. 16 Закону «Про податок з доходів фізичних осіб».

Податок, утриманий з доходів резидентів, підлягає зарахуванню до бюджету згідно з нормами Бюджетного кодексу України. Податок, утриманий з доходів нерезидентів, підлягає зарахуванню до бюджету територіальної громади за місцем утримання такого податку.

Сума податку за звітний місяць, яка підлягає перерахуванню до місцевого бюджету за місцезнаходженням відокремлених підрозділів юридичної особи, які розташовані на території іншої територіальної громади, ніж така юридична особа, визначається юридичною особою або уповноваженим підрозділом самостійно, виходячи із загальної кількості громадян, які працюють у цих підрозділах, та суми виплаченого (нарахованого) оподатковуваного доходу. [8]

Юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням своїх підрозділів, а уповноважений підрозділ за своїм місцезнаходженням, одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого додатку на відповідні розподільчі рахунки, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства України. Територіальні управління Державного казначейства України в установленому Бюджетним кодексом порядку здійснюють розподіл зазначених коштів згідно з нормативами, встановленими ст. 65 Бюджетного кодексу України, та спрямовують такі розподілені суми до відповідних місцевих бюджетів.

Фізична особа, відповідальна згідно з вимогами Закону «Про податок з доходів фізичних осіб» за нарахування та утримання податку, сплачує (перераховує) його до відповідного бюджету:

у випадку, коли така фізична особа є податковим агентом, —за місцем реєстрації у податкових органах;

в інших випадках — за її податковою адресою.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді за­робітної плати, є працедавець (самозайнята особа), який виплачує такі доходи на користь платника податку (самозайнятої особи).

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

для оподатковуваних доходів з джерелом їх походження з України —податковий агент;

для іноземних доходів та тих, чиє джерело виплати знаходиться в осіб, звільнених від обов'язків нарахування, утримання та сплати (перерахування) податку до бюджету, — платник податку, отримувач таких доходів;

для доходів, що виплачуються на користь платника додатку фізичними особами, — такий платник податку.

Завдання 3

Громадянин М. продавав продукцію на ринку м. Харкова. Представники адміністрації ринку заборонили йому здійснювати торгівлю без сплати ринкового збору у сумі 15 грн. Проте громадянин М. відмовився сплатити цей збір на тій підставі, що він є інвалідом ІІ групи і ця продукція була отримана ним від підприємства в рахунок заробітної плати.

1). Якими нормативними актами регулюється ставка ринкового збору?

Указ Президента України «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору»

Декрет Кабінету Міністрів України "Про місцеві податки і збори" від 20 травня 1993 р.

Постанова Верховної Ради України "Про проект Закону України про місцеві податки і збори" від 17 червня 1999 р.,

Закон України "Про систему оподаткування".

«Правила торгівлі на ринках», затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПАУ, Держкомітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 р. № 57/188/84/105

Органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку та в межах встановлених граничних розмірів ставок. У межах своєї компетенції вони мають також право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю скасовувати деякі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочення у сплаті місцевих податків та зборів. При цьому в обов'язковому порядку мають справлятися на території відповідної територіальної громади комунальний податок та збори за паркування автотранспорту, ринковий, за видачу ордера на квартиру, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, з власників собак.

2). Які категорії осіб мають пільги щодо сплати цього збору?

Не справляється ринковий збір із підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, які розташовані у стаціонарних приміщеннях (магазинах, кіосках, палатках) на території ринку, та з власних торговельно-закупівельних підрозділів ринку незалежно від займаного місця.

3). Який передбачено порядок сплати ринкового збору?

Порядок сплати місцевих зборів визначений Декретом КМУ від 20.05.93 р. № 56-93 «Про місцеві податки і збори» (далі - Декрет № 56). Ринковий збір - це плата за торговельні місця на ринках і в павільйонах, на критих і відкритих столах, площадках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що стягується за кожний день торгівлі юридичними особами всіх форм власності та фізичних осіб, що реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію й інші товари (ст.ст. 4 й 18 Декрету № 56). Відповідно до п. 3 Указу Президента «Про впорядкування механізму сплати ринкового збору» від 28.06.99 р. № 761/99 (далі - Указ № 761) ставка ринкового збору встановлюється в розмірі від 0,05 до 0,15 н.м.д.г. (від 0,85 до 2,55 грн.) для фізичних осіб і від 0,2 до 2,0 н.м.д.г. (від 3,40 до 34,00 грн.) для юридичних осіб за кожне торговельне місце.

Торговельне місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (ваг, лотків) і здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків, у контейнерах, кіосках, наметах тощо (п. 13 Правил № 57).

Розмір торговельного місця визначається в правилах торгівлі на ринках і затверджується відповідно до діючого законодавства. Відповідно до роз’яснень, даних Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції України від 19.06.02 р. № 56-38/256:

При продажу продукції (товарів) на ринках через кіоски, палатки, з транспортних засобів тощо розмір торговельного місця визначається за кількістю квадратних метрів, що вони займають, а саме: якщо ці торговельні точки мають площу до 2 кв. м, то вони враховуються як 1 торговельне місце, від 2 кв. м до 4 кв. м - 2 торговельних місця, від 4 кв. м до 6 кв. м - 3 торговельних місця і т. д. Якщо суб’єкт підприємницької діяльності займає павільйон площею 100 кв. метрів (не залежно від кількості найманих працівників), він сплачує ринковий збір за 50 торговельних місць.

Страницы: 1, 2, 3, 4