Дипломная работа: Активні операції та управління ними в ЗАТ КБ "ПриватБанк"
Застосовуючи показник Ай,
слід бути обережним, тому що він перебільшує розмах падіння теперішніх
вартостей при великому зростанні процентних ставок і занижує масштаби зростання
теперішніх вартостей при їх значному падінні (так звана властивість опуклості
(сопуехігу), зумовлена другою похідною). Ефект цей суттєво нелінійний. Труднощі
також виникають при розрахунках АБ для облігацій з правом дострокового викупу
емітентом.
Відсотковий ризик
комерційного банку — VARn можна визначити за формулою:
 (6)
де А — теперішня вартість
чутливих активів банку;
L— теперішня вартість
чутливих пасивів банку;
DА — сподівана середньозважена
модифікована дюрація активів банку (з урахуванням можливої їх пролонгації);
DП — сподівана
середньозважена модифікована дюрація пасивів банку (з урахуванням можливого їх
дострокового вилучення);
VARв — максимально можлива зміна
відсоткової (дисконтної) ставки за певний період.
Основними методами
зменшення відсоткового ризику комерційного банку є управління гепом,
імунізація портфеля (приведення у відповідність середньозваженої модифікованої
дюрації активів та середньозваженої модифікованої дюрації пасивів банку), а
також похідні інструменти. Кожен із похідних інструментів використовується, щоб
знизити специфічним чином відсотковий ризик, зафіксувати відсоткову ставку за
запозиченнями або вкладеннями, а також для регулювання співвідношення
запозичень і вкладень за фіксованою та плаваючою відсотковими ставками у
портфелі комерційного банку. Крім того, відсотковий ризик банку можна зменшувати за
допомогою страхування, яке передбачає повну передачу відповідного ризику
страховим компаніям.
Інвестиційний ризик банку — це міра (ступінь)
невизначеності щодо можливості знецінення цінних паперів, придбаних банком.
Для оцінки ступеня
ризиковості інвестиційного портфеля (сукупності всіх придбаних банком цінних
паперів) можна використати середньо-квадратичне відхилення, яке обчислюється за
формулою:
 (7)
де Vi— середньоквадратичне
відхилення норми прибутку i-го цінного папера;
Хi— частка (питома вага) i-го (j-го) цінного папера в
загальній сумі інвестиційного портфеля;
Vij — коваріація між нормами
прибутку i-го
та j-го цінних паперів.
Основним методом зниження
ризиковості інвестиційного портфеля банку є диверсифікація вкладень, тобто
розподіл коштів між різними видами цінних паперів (акціями, облігаціями) різних
емітентів із різними строками погашення.
Ризик ліквідності комерційного банку—це
міра (ступінь) невизначеності щодо спроможності банку забезпечити своєчасне
виконання зобов'язань перед клієнтами шляхом перетворення активів у грошові
кошти.
Цей ризик є похідним від
ризиків, пов'язаних із активними та пасивними операціями банку.
Основним методом зниження
ризику ліквідності є збалансування активів і пасивів банку. Характер активних
статей банку, їх строковість мають відповідати характеру і строко-вості пасивних
статей.
Ідентифікувати й оцінити
функціональні ризики комерційного банку складніше, ніж фінансові. Для їх оцінки
використовуються в основному експертні методи.
Щодо методів зниження
функціональних ризиків, то основним серед них є розвиток внутрішнього аудиту,
вдосконалення документообігу, розробка внутрішніх методик і
техніко-економічного обгрунтування окремих операцій, а також продумане ресурсне
(фінансове, матеріально-технічне, кадрове) забезпечення своїх операцій.
Стратегія управління
банківськими ризиками — невід'ємна частина банківського менеджменту. Система
управління банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація,
оцінка, контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на
вдосконалення кожної із цих складових.
Ліквідність банку — це
його спроможність своєчасно задовольняти вимоги своїх вкладників та інших
кредиторів. Спроможність банку своєчасно виконувати свої зобов'язання
зумовлюється ліквідністю активів, сталістю пасивів і рухом грошових коштів.
Ліквідність активів
визначається швидкістю, з якою їх можна перевести в готівку, та оборотністю —
ступенем збереження реальної вартості активів у разі їх вимушеного обертання в
готівку. Для забезпечення щоденної спроможності банку відповідати за своїми
зобов'язаннями структура портфеля його активів має відповідати якісним вимогам
ліквідності. Із цією метою всі активи банку групуються за ступенем ліквідності:
І група — високоліквідні
кредити (одноденні міжбанківські
позички);
ІЇгрупа — ліквідні кредити
(овердрафт, позички зі строком погашення протягом ЗО днів);
III група —
низьколіквідні кредити (позички зі строком погашення понад ЗО днів).
Дбаючи про раціональну
структуру кредитного портфеля, банк повинен дотримуватися встановлених
нормативів миттєвої, поточної та довгострокової ліквідності.
Дохідність. Головним критерієм
конкурентоспроможності портфеля позичок є критерій дохідності. Саме він у
кінцевому підсумку дає змогу оцінити ефективність формування та якість
управління кредитним портфелем.
Не слід забувати, що банк
— це суб'єкт ринку і основна мета його діяльності — отримання прибутку. Тож
сформований банком портфель позичок має сприяти досягненню цієї цілі. Можна
виділити такі групи чинників, що впливають на дохідність кредитного портфеля:
рівень і структура
процентних ставок;
процентний ризик;
валютний ризик;
зовнішні ринкові чинники.
З точки зору дохідності
раціональна структура кредитного портфеля — це структура, що забезпечує
покриття витрат банку і приносить йому очікуваний прибуток.
Занадто високий ступінь
оновлення свідчить про хитку структуру портфеля позичок. Оптимальний для банку
варіант, коли в середньому за рік постійними клієнтами банку є 60— 70%
позичальників.
Стратегія управління
банківськими ризиками — невід'ємна частина банківського менеджменту. Система управління
банківськими ризиками має включати такі складові, як ідентифікація, оцінка,
контроль, моніторинг. Подальші дослідження необхідно спрямувати на
вдосконалення кожної із цих складових.
Перш ніж дати власне
визначення поняття кредитного портфеля, ще раз наголосимо: він є не просто
пасивно сформованим набором позичок, а результатом активних, цілеспрямованих  вається, суто управлінським
співвідношенням між різноманітними видами кредитів. На наш погляд, банківський
кредитний портфель слід розглядати як втілення кредитної політики банку, що у
свою чергу є невід'ємною складовою його загальної стратегії розвитку. З
урахуванням викладених вище міркувань вважаємо точнішим і вичерпним таке
визначення поняття портфеля позичок банку: кредитний портфель — це економічно
обгрунтована й струк-турована сукупність кредитних угод і кредитних
зобов'язань, яка є результатом цілеспрямованих управлінських рішень, прийнятих
відповідно до вимог кредитної політики банку та органів банківського нагляду.
Конкурентоспроможність кредитного портфеля визначається такими критеріями, як
ризи-ковість, ліквідність, швидкість відновлення та ступінь оновлення.
Глибоке розуміння
сутності портфеля позичок з точки зору його конкурентоспроможності сприятиме
створенню банківськими менеджерами ефективної системи управління кредитним
портфелем комерційного банку
3.3 Методи управління активами в
ЗАТ КБ “ПриватБанк”
Одним із ключових
елементів ефективної діяльності комерційних банків є комплекс заходів,
спрямованих на оптимальне управління їхніми активами і пасивами, що пов'язано
із необхідністю реалізації двох важливих завдань: по-перше, забезпечення
ліквідності банку і, відповідно, підтримання належного рівня його фінансової
стійкості на ринку; по-друге, забезпечення максимальної дохідності банківських
операцій, що є необхідною умовою прибуткового господарювання комерційного банку
як підприємства.
На практиці реалізація
цих завдання може бути забезпечена лише при застосуванні комплексу заходів,
орієнтованих на досягнення максимальної ефективності управління активами і
пасивами комерційного банку, тобто збалансування структури залучених банком
ресурсів і зроблених вкладень для створення оптимальних умов щодо підтримання
ліквідності попри збереження прибутковості здійснюваних на фінансовому ринку операцій.
Під управлінням активами
розуміють шляхи і порядок розміщення власних та залучених коштів. Банки повинні
так розміщувати кошти в активи, щоб вони, з одного боку, приносили відповідний
прибуток, а з іншої - не збільшували б ризик банку втратити ці кошти.
На основі аналізу
структури активів в розрізі відокремлених їх груп і видів як на певну дату, так
і в динаміці за відповідний період часу банк може переміщати кошти із одного
виду активів в інший при незмінних джерелах коштів або при появі нових грошових
коштів розміщувати їх в активи з таким розрахунком, щоб забезпечити формування
найбільш прийнятний структурі активів з точки зору надійності розміщення і
виходячи з рівня доходу. В світовій банківській практиці управління активами
здійснюється за допомогою ряду методів, до яких відносяться метод загального
фонду коштів а також метод розподілу активів.
Сутність методу
загального фонду коштів в тому, що в процесі управління активами всі види
ресурсів, а це депозити і залишки коштів на рахунках до запитання, строкові
депозити, статутний капітал і резерви об’єднуються в сукупний фонд ресурсів
комерційного банку. Далі кошти цього сукупного фонду розподіляються між тими
видами активів, які з позиції банку є найбільш прийнятними з точки зору
прибутковості. В моделі загального фонду коштів для здійснення конкретної
активної операції не має значення з якого джерела поступили кошти, поки їх
розміщення сприяє досягненню поставлених перед банком цілей. Схематично цей
метод проілюстровано на рисунку 3.1.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32 |
