Шпаргалка: Економічні системи

2. Сутність закону товаровиробництва

До економічних законів належать закон товаровиробництва, закон товарообміну. Економічні закони вимагають раціонального розміщення продуктивних сил і ефективного використання живої праці, основних виробничих засобів, оборотних ресурсів; комплексного розміщення продуктивних сил; вирівнювання ступенів економічного і соціального розвитку окремих регіонів.

3. Особливості накопичення капіталу у перехідний період

Поступове накопичення ринкових елементів дає змогу країні переходити до сучасних форм господарювання без великих соціальних потрясінь і масового зубожіння населення, минаючи історичний період дикого, розбійницького первісного нагромадження капіталу. Цей період у нинішніх країнах розвиненої ринкової економіки тривав у минулому кілька століть. Його головним історичним завданням, з одного боку, було відокремити безпосереднього працівника від засобів виробництва і перетворити його на юридич-но вільного продавця своєї робочої сили, а з іншого — зосередити засоби виробництва і кошти у незначного прошарку великих підприємців.Головною проблемою економічної політики перехідного періоду є співвідношення та взаємодія між приватною, колективною та державною формами розвитку економіки. Об'єктивною реальністю перехідного періоду від командної до ринкової економіки є протиріччя між державним і приватним секторами економіки. Розв'язати це протиріччя можна тільки шляхом підтримки і достатнього розвитку колективної і приватної форми власності.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 25

1. Поняття внутрішніх ринків та їх структура

Важливою стороною сутності глобалізації є утворення і швидкий розвиток наднаціональних структур у світовій економіці. Наявність транснаціонального капіталу утруднює, а то й робить неможливим автономне регулювання внутрішніх ринків. Це означає, що жодна країна сьогодні не може планувати свою економіку без огляду на світову економічну ситуацію і не може не зважати на стратегічну політику транснаціональних корпорацій. На внутрішньому ринку – виробник товару одночасно був і його продавцем, а покупець – одночасно і кінцевим споживачем товару, одразу забирав та оплачував товар. Формуванню національних ринків сприяла спеціалізація внутрішніх ринків (ринки праці, капіталу, гуртові тощо), частина з яких з самого початку була орієнтована на іноземних покупців (н-д; на ринку праці – работоргівля.

2. Сутність етапу перехідної економіки – реструктуризації

Час від початку реформування попередньої соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної. За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Природно, що економічна трансформація є органічною складовою глибоких принципових змін у суспільстві — в політичному, державно-адміністративному устрої, а також в ідеології, внутрішній та зовнішній політиці.

3. Поняття пропозиції на виробничих ринках, її структура

Пропозиція - сума товарів, вироблених для збуту на ринку та реалізації товарних запасів. Співвідношення попиту і пропозиції зумовлює ринкову ціну на товар. Основними ціноутворюючими факторами є ціна виробництва товару, співвідношення попиту і пропозиції на ринку товару, механізм регулювання цін (наприклад, фіксування рівня цін, "заморожування" цін, державний контроль цін, встановлення меж допустимих змін цін з фіксуванням верхнього і нижнього рівнів їх коливань). На світові ціни на товар впливає стан грошової сфери - зміни купівельної спроможності національної грошової одиниці, валютних курсів, інфляція (знецінювання валюти) та ін.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 26

1. Поняття зовнішніх ринків та їх структура

Світовий ринок - це сукупність національних ринків, поєднаних між собою всесвітніми господарськими зв’язками на підставі міжнародного поділу праці, спеціалізації, кооперування, інтеграції виробництва і збуту товарів і послуг. За товарно-галузевою структурою світового ринку відрізняють три провідних групи товарів - готові вироби, сировину і напівфабрикати, послуги. За ступенем монополізації та характером торговельних угод на світовому ринку виділені такі типи його структури: - монополістичний, де панує один постачальник (ринок діамантів); - олігополістичний, де домінує група великих продавців (ринок нафти); - атомістичний, де спостерігається невисока концентрація пропозиції товарів за участю багатьох постачальників та загострюється конкурентна боротьба (ринки текстильних, швейних товарів та ін). За характером торговельних угод та взаєминами продавців та покупців розрізняють три сектори світового ринку: закритий, відкритий та пільговий ринок товарів. До основних сегментів (фундаментальних елементів) закритого сектора світового товарного ринку належать внутріфірмові постачання, тобто товарообіг між філіалами головних та дочірніх підприємств великих монополій або ТНК; Відкритий сектор світового товарного ринку є сферою звичайної комерційної діяльності практично незалежних продавців та покупців - малих і великих фірм, аутсайдерів, монопольних об’єднань, державних і приватних підприємств. Вільний" ринок - це сектор відкритого ринку вільної конкуренції виробників та постачальників товарів.

2. Сутність глобалізації національних економік

Глобалізація– складний, багатогранний процес, який має безліч проявів та включає багато проблем - Глобалізація – тривалий процес інтеграції національних економік світу з метою розв’язання глобальних проблем людства; складне явище взаємозалежності економік, що виникає у зв’язку з обміном товарів і послуг та потоками капіталів. Причини формування глобалізаційних процесів: процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності; загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та є важливими з точки зору збереження та розвитку людської цивілізації;

3. Особливості внутрігалузевої та міжгалузевої конкуренції

Основними видами конкуренції є вільна (або чиста, досконала) та монополістична (або недосконала). Вільна конкуренція. У ході вільної (або досконалої) конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучасних умов відповідають ринки сільськогосподарської продукції та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат виробництва. Вільна конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої. Внутрігалузева конкуренція. Внутрігалузева конкуренція - боротьба між товаровиробниками, які працюють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, організації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці тощо на кожному підприємстві встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже й індивідуальна вартість виробництва. Але ціни на ринку залежать від витрат на підприємствах, які виробляють переважну масу продукції. Тому наслідком внутрігалузевої конкуренції є перетворення окремих індивідуальних витрат виробництва, індивідуальних вартостей на єдину ринкову або суспільну вартість. Міжгалузева конкуренція - конкуренція між товаровиробниками, які діють у різних галузях народного господарства. Через різні умови виробництва підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу прибутку. Тому в епоху вільної конкуренції товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий.

ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27

2. Елементи ринкової інфраструктури

Інфраструктура – це сукупність елементів, що забезпечують безперебійне функціонування взаємозв’язків об’єктів і суб’єктів певної відносно самостійної системи й оптимізують їх взаємодію. У макроекономічному розумінні ринкова інфраструктура носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо всієї економіки країни. Тому, в макроекономічному розумінні, ринкова інфраструктура – це підсистема ринкової економічної системи, сукупність елементів якої забезпечує функціонування взаємозв’язків між господарчими суб’єктами; оптимізує рух товарно-грошових потоків і носить не обслуговуючий, а забезпечуючий характер щодо економіки країни. Ринкова економіка – це товарно-грошова економіка. Забезпечення просування товарно-грошових потоків здійснюють відповідні інститути загального та спеціального призначення. Вони утворюють інституційний елемент ринкової інфраструктури. Стан інститутів ринкової інфраструктури неоднорідний як із кількісної, так і з якісної точок зору. Зміст ринкової інфраструктури не може бути зведений до сукупності лише інституціональних елементів. У сучасній ринковій інфраструктурі прийнято виділяти інформаційний елемент. Соціальний елемент відображає рівень ринкового мислення (менталітет) населення і його готовність діяти за правилами і закономірностями функціонування ринку. Саме ці елементи визначають цілісність і завершеність як ринкової інфраструктури в цілому, так і окремих її елементів.

3. Порядок вступу до СОТ

Підписання протоколу про вступ України до Світової організації торгівлі та повноцінна інтеграція до СОТ відкривають широкі можливості для розвитку національної економіки. Проте вступ до СОТ, створюючи потенційні можливості, не містить інституційних механізмів їх практичної реалізації. Відтак, завдання реалізації потенціалу позитивного впливу членства України в СОТ на національний соціально-економічний розвиток повною мірою належать до сфери відповідальності національної економічної політики. У записці запропоновано низку стратегічних завдань, вирішення яких має сприяти реалізації позитивного потенціалу набуття Україною членства в СОТ у сферах: формування дієздатної системи підтримки експортної діяльності; удосконалення інфраструктурного забезпечення експортної діяльності; надання інформаційно-методичної та правової підтримки просування продукції національних виробників на зарубіжних ринках; забезпечення належної якості імпортної продукції. У цілому доцільно виокремити три основних групи чинників, які мають позитивно впливати на національний соціально-економічний розвиток: збільшення обсягів експорту за рахунок покращення умов торгівлі на світовому ринку для вітчизняних підприємств; поліпшення інвестиційного іміджу країни внаслідок адаптації національного регуляторного законодавства з міжнародно визнаними нормами; підвищення добробуту споживачів за рахунок посилення конкуренції між імпортними та вітчизняними товарами, яке повинно привести до підвищення якості та зниження цін продукції.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10