Реферат: Юридичні методи захисту ноу-хау
Будь-яка особа має право запатентувати винахід в іноземних
державах. До подачі заявки на отримання охоронного документа на винахід
(корисну модель) в орган іноземної держави, у тому числі і міжнародної заявки,
заявник зобов'язаний подати заявку в Україні і повідомити центральний орган
виконавчої влади по питаннях правової охорони інтелектуальної власності про
свої наміри здійснити таке патентування. У разі відсутності заборони
відповідного органу протягом 3 місяців з дати надходження цього повідомлення
заявка на отримання патенту на винахід (корисну модель) може бути подана в
орган іноземної держави.
За подачу заявок в Україні, проведення їх експертиз, державну реєстрацію
і видачу патентів, підтримку їх дії, продовження терміну дії сплачуються збори
[10, ст. 18].
У сучасних умовах зазвичай використовується комплексний захист інновацій:
автори отримують патент (частіше - пакет патентів), і до них прикладають пакет
ноу-хау, який страхує авторів від несанкціонованого застосування інновації в
країнах, де не здійснюється патентний захист, а також від викрадання винаходів
державою (наприклад, для пріоритетних потреб Військово-промислового комплексу)
2.2
Ліцензування
Інший метод захисту ноу-хау - ліцензування. Відомості нікому не розкриваються,
але у разі розголошування або незалежного відкриття іншою особою заборонити
використання такого способу (технічного рішення) вже неможливо. Права на
ноу-хау діють до тих пір, поки зберігається конфіденційність.
Передача на комерційній основі, обмін, розповсюдження "ноу-хау"
здійснюється, перш за все, шляхом укладання ліцензійних угод, що передбачає не
тільки передачу відповідній документації, але також і підготовку персоналу,
участь фахівців в налагодженні виробництва, надання іншої технічної допомоги
імпортерові.
Продаж за кордон ліцензій на використання винаходів, технічних знань,
досвіду, а також товарних знаків прийнято називати закордонним ліцензуванням.
Ліцензійна
торгівля (англ. license
trade) - форма торгівлі
технологією, що включає операції з "ноу-хау", патентами і ліцензіями
на винаходи.
Предметом ліцензійної торгівлі є ліцензії на використання технологічного
досвіду, винаходів, промислових секретів, товарних знаків і ін.
Найбільшого поширення в міжнародній торгівлі набули ліцензійні угоди, що
передбачають комплексну передачу одного або декількох патентів і пов'язаного з
ними "ноу-хау".
Ліцензіар (англ. lisenser) - юридична особа, власник винаходу, патенту, технологічних
знань і ін., що видає своєму контрагентові (ліцензіату) ліцензію на
використання своїх прав в певних межах.
Ліцензіат (англ. lisensee) - юридична особа, що набуває у власника винаходів,
патентів, виробничих і комерційних знань і ін. (ліцензіара) ліцензію на право
їх використання в певних межах.
Ліцензія - дозвіл ліцензіара на використання тих, що належать йому прав
промислової власності (на винахід, промисловий зразок, товарний знак,
“ноу-хау”), видаване іншій особі (ліцензіату) на певних умовах. Ці умови
(термін, об'єми, винагорода) складають зміст ліцензійної угоди, що укладається
між ними [12, ст. 56].
За характером і об'єму прав на використання технології, що надається
угодою ліцензіату, розрізняють невиняткові (прості), виняткові і повні
ліцензії. Невиняткова ліцензія дає ліцензіару право самостійного використання
ліцензії і видачі аналогічних ліцензій будь-яким зацікавленим особам. Виняткова
ліцензія передбачає монопольне право ліцензіата використовувати винахід або
секрет виробництва на даній території, при цьому ліцензіар відмовляється від
самостійного використання ліцензії і її продажу.
Повна ліцензія надає ліцензіату виняткове право на її використання
протягом всього терміну дії ліцензійної угоди.
Ліцензійна угода - угода про передачу прав на використання ліцензій,
"ноу-хау", товарних знаків і ін.
Ліцензійна угода може передбачати передачу патентної ліцензії; комплексну
передачу декількох патентів і пов'язаного з ними "ноу-хау"; росте
також число ліцензійних угод на використання "ноу-хау" без патентів
на винахід. Ліцензійні угоди останніх двох типів передбачають крім передачі
технічних знань надання ліцензіаром (власником патенту) супутніх інжинірингових
послуг по організації ліцензійного виробництва, а також відповідні постачання
устаткування, початкової сировини, окремих вузлів і тому подібне
Ліцензійні угоди розрізняються залежно від того:
дозволяють вони експорт ліцензійної продукції, повністю виключають його
або частково обмежують;
наявністю або відсутністю в них зобов'язання ліцензіара протягом терміну
дії угоди надавати ліцензіату (покупцеві ліцензії) інформацію про нові удосконалення
ліцензійної техніки;
за способом передачі технології, тобто ліцензія надається незалежно або
одночасно з укладенням контракту на будівництво об'єкту, постачання
комплектного устаткування і надання інжинірингових послуг (самостійні або
супутні ліцензійні угоди).
Ліцензійний договір - договір, по якому одна сторона (ліцензіар) надає
право на використання винаходу або іншого технічного досягнення (ліцензію), а
інша сторона (ліцензіат) виплачує за цю певну винагороду [9, ст. 150].
Об'єктом ліцензійного договору є технічні рішення, що визнаються
винаходами за законом країни, громадянином якої є покупцем ліцензії; ними
можуть бути також інші технічні досягнення, в т.ч. секрети виробництва,
"ноу-хау" і тому подібне
Умови ліцензійного договору можуть встановлювати:
територію застосування ліцензії (частина держави, одне або декілька
держав)
форму використання об'єкту ліцензії (виробництво виробів і (або) їх
продаж, застосування технології і так далі)
його об'єм в кількісному відношенні
термін застосування (звичайно від п'яти до десяти років) і так далі
У ліцензійний договір включаються також умови для передачі набувальнику
ліцензії технічної документації, надання йому технічної допомоги шляхом посилки
і прийому фахівців, про постачання зразків машин і устаткування, взаємну
інформацію сторін про внесені до об'єкту технічні удосконалення, про участь
сторін в захисті прав власника ліцензії проти порушення цих прав третіми
особами, про порядок вирішення суперечок за ліцензійним договором і ін. У
ліцензійному договорі встановлюється також розмір ліцензійної винагороди,
порядок його визначення і виплати.
Ліцензійна винагорода - відшкодування за надання прав на використання
ліцензій, "ноу-хау" і ін., що є предметом ліцензійної угоди [9, ст.
153].
РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЙНІ ЗАХОДИ ЗАХИСТУ НОУ-ХАУ
Організаційні заходи щодо
захисту ноу-хау зводяться до наступних дій, що
повинний виконувати власник секретів виробництва:
1) Насамперед, повинний
здійснюватися строгий контроль за доступом співробітників підприємства до
секретів виробництва. Відомості про них повідомляються обмеженому числу осіб
під розпис із зобов’язанням про нерозголошення зазначених відомостей. Як
правило, у цьому документі вказуються паспортні дані обізнаної особи чи може укладатися окремий додатковий договір про режим
таємності об’єкта техніки.
2) При прийомі на роботу
бажано в трудовій угоді, що укладається, зафіксувати режим доступу і володіння
секретами виробництва, а також зобов’язати працівника підписати зобов’язання
про нерозголошення. Інакше, після відходу з роботи і при переході на іншу
роботу, працівник може «віднести» із собою секрети виробництва.
3) Один зі способів
фіксування ноу-хау — проставлення на кожнім листі технічної документації,
призначеної для внутрішнього користування, штампа з фразою «Об’єкт
інтелектуальної власності».
4) У деяких випадках
документи, що описують технічний секрет, укладають у пакет, роблять наклейку на
конверт: «Розкрити тільки за рішенням суду», що одночасно з підписанням
зобов’язання про нерозголошення цього секрету дозволяє створити ефективний
організаційно-юридичний механізм охорони секретів виробництва. Ведеться облік
осіб і їхніх паспортних даних, що мають доступ до охоронюваної інформації.
5) Розповсюдженим
прийомом передпродажної тактики є висновок опціонних угод, тобто попередніх
згод, що надають час для ухвалення рішення про покупку технології. У рамках
опціону можуть частково передаватися відомості про об’єкт техніки для його
експериментальної оцінки на підприємстві ліцензіата. У випадку опціону слід
строго дотримуватися режиму таємності у відношенні переданих ноу-хау, тому що
по опціоні потенційний покупець може усвідомити для себе сутність нової
технології і далі відмовитися від її покупки. Тому звичайно опціонні угоди
бувають оплачуваними й укладаються з додатком списку присвячених осіб, що
включає не тільки фахівців підприємства-ліцензіата, але і технічний персонал,
тобто абсолютно ВСІХ людей, що мають доступ до ноу-хау.
Таким чином, можна
констатувати, що при правильно обраній технічній політиці підприємства існують
дуже ефективні способи правової охорони ноу-хау.
ВИСНОВОК
Основні висновки,
одержані в результаті дослідження й аналізу даного питання, полягають у наступному.
1. «Ноу-хау» -
специфічний, нетрадиційний об’єкт права інтелектуальної власності, правовий
режим якого характеризується такими особливостями, як конфіденційність – основа
надання права на «ноу-хау», квазівиключний характер такого права, застосування
формальних процедур (посвідчення права, його реєстрація, експертиза тощо) як
умов надання його охорони.
2. Охорона «ноу-хау» як
об’єкта права інтелектуальної власності здійснюється шляхом нормативного
закріплення особливого способу охорони – забезпечення режиму конфіденційності
інформації, що становить його зміст.
3. Право на «ноу-хау» -
це не традиційне виключне право на об’єкт інтелектуальної власності
здійснюється, що становить собою повноцінне абсолютне право, а урізане,
обмежене право, яке характеризується як «квазівиключне».
Страницы: 1, 2, 3 |