Реферат: Промисловість на Рівненщині

Важливе місце у паливній промисловості області займає вугілля, яке широко використовується для промислових, комунальних та побутових потреб (котельні різного призначення і підпорядкування, пічне опалення). Своїх родовищ вугілля на Рівненщині немає, в зв'язку з чим кам'яне і буре вугілля довозиться залізничним транспортом (головним чином з Донецького та Львівсько-Волинського басейнів, меншою мірою – з Придніпровського та Золочівського буровугільних басейнів), поступаючи безпосередньо до підприємств-споживачів, або через бази виробничого підприємства “Рівнетеплокомуненерго”.

машинобудування енергетичний льонарство харчовий

Легка промисловість на Рівненщині може бути віднесена до старих галузей виробництва. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть її представляли лише невеликі кустарні майстерні, які переважно займалися вичинкою шкіри, а також суконним виробництвом. Фактичне становлення легкої промисловості на фабрично-заводському рівні відбувалося протягом повоєнних років, при чому одночасно була докорінно змінена й її галузева структура. Сьогодні легка промисловість області представлена головним чином швейними та текстильними підприємствами.

Швейна промисловість виникла на Рівненщині у перші повоєнні роки, коли почала давати продукцію Рівненська швейна фабрика (1946 р.). Другим значним підприємством галузі є Березнівська швейна фабрика, яка теж має широкі виробничі зв'язки з текстильниками області, України та близького зарубіжжя. Серед інших швейних підприємств області згадаємо острозьку фабрику “Вілія”, костопільську фабрику “Мрія”, клеванську фабрику “Світанок”, радивилівське швейно-торгове об'єднання “Маяк”. Підприємства швейної промисловості області забезпечуються необхідною фурнітурою (ґудзики, кнопки, замки тощо) головним чином з Радивилівського орендного фурнітурного заводу. Крім того у 12 районах області діють 30 швейних цехів, створених при колективних сільськогосподарських підприємствах.

Текстильна промисловість області веде відлік своєї історії з початку 60-х років. Основу сучасної текстильної промисловості на Рівненщині становить лляне виробництво, що базується на місцевій сировині, в зв'язку з чим в області представлені всі три його стадії: вирощування льону-довгунцю на ланах Полісся, переробка льону на льонозаводах, нарешті, виготовлення лляних тканин на льонокомбінат.

Вироблене на льонозаводах волокно надходить для завершальної переробки на льонокомбінати, де власне і відбувається процес виготовлення лляних тканин. У 1963 р. було введене в дію головне підприємство льонопереробного комплексу області – Рівненський льонокомбінат (тепер – ВАТ “Рівнельон”), де у двох основних цехах (технічної і побутової тканини), відбувається процес виробництва готової продукції. Крім місцевих підприємств, льоноволокно на Рівненський льонокомбінат поставляють льонозаводи цілого ряду інших областей України (Івано-Франківської, Львівської, Волинської), а бавовняну пряжу та деякі синтетичні матеріали (лавсан, віскозу) комбінат одержував з Росії (Саратов), Білорусі (Могильов), Середньої Азії (Алма-Ата, Андіжан).

Серед підприємств галузі виділяється також Рівненська державна фабрика нетканих матеріалів, яка була введена в дію у 1970 р., а сьогодні об'єднує одинадцять основних та дванадцять допоміжних цехів. На фабриці випускається більше двадцяти найменувань основної продукції, не рахуючи великого асортименту товарів народного споживання.

Помітне місце у текстильній промисловості займає трикотажне виробництво, представлене Дубенською трикотажною фабрикою, де на базі синтетичних ниток та бавовняної пряжі виготовляється дитяча білизна, верхній трикотаж, панчішно-шкарпеткові та інші вироби.

Інші галузі легкої промисловості в області представлені галантерейним виробництвом (к леванська фабрика “Світанок”, де виготовляється текстильна галантерея; Костопільська фабрика та Дубенське підприємство художньої галантереї ), а також незначними підприємствами шкіряно-взуттєвої промисловості, найбільшим з яких є Рівненська фабрика індивідуального пошиття взуття.

Зародження харчової промисловості на Рівненщині можна віднести до середини минулого століття, коли у різних населених пунктах краю почалося масове спорудження примітивних борошномельних підприємств (вітряків, водяних млинів), крупорушок, маслобоєн тощо, а з останньої чверті ХІХ ст. з'явилися перші цукрові заводи. Саме харчовий комплекс став визначальним у промисловому виробництві області і зберіг лідируючі позиції до сьогодення.

Серйозні зміни відбулися в галузевому складі харчової промисловості Рівненщини та у її просторовому розміщенні. Проте галузеву і територіальну структуру промислового харчовиробництва доцільно розглядати в зв'язку з особливостями розвитку і розміщення сільського господарства. Так, виробництво цукру, що становить одну з характерних рис спеціалізації АПК області, зосереджено на шести цукрозаводах області. Серед інших галузей, пов'язаних з переробкою продукції рослинництва, слід відзначити овочеконсервне та крохмало-патокове виробництво, а також пивоварні, спиртовий завод та експериментальний завод харчових екстрактів. До цієї ж групи належить борошномельно-круп'яна та комбікормова промисловість.

Другу групу підприємств харчової промисловості становлять підприємства, що орієнтуються на переробку продукції тваринництва. До цієї групи належать м'ясокомбінати та молокопереробні і маслосироробні підприємства.

Особливу групу у харчовій промисловості області становлять заводи мінеральних вод, безалкогольних напоїв, соко-оцтовий завод.

Загальна характеристика харчової промисловості області була б неповною без згадки про хлібозаводи та заводи продтоварів, що діють практично у кожному з адміністративних районів області.

1.  Коротун І.М., Коротун Л.К. Географія Рівненської області: Природа. Населення. Господарство. Екологія. – Рівне, 1996. –С. 118.

2.  Овчаренко О.І. Економічні райони України: Навч. посіб. / За ред. І.Г. Черваньова. – Х.: Світ дитинства, 2000. – 95 с.

3.  Програма соціально-економічного розвитку області на 2001 рік / Рівнен. обл. держ. адміністрація; Голов. упр. економіки. – Рівне, 2001. – 26 с.

4.  Продуктивні сили економічних районів України / Під. ред. Б.М. Данилишина. – К., 2000. – 517 с.