Курсовая работа: Вплив особистості керівника на процес прийняття рішень
Друга
вимога
може бути виконана при чіткому розділенні функцій управління і за допомогою
розробки посадових інструкцій для конкретної посади і конкретного підрозділу.
Кожен керівник повинний знати своє посадове поле.
Третя
вимога
реалізується позначенням у тексті УР ясної і зрозумілої мети, заради якої
розробляється і реалізується УР. У тексті УР чи в додатку до нього вказуються
засоби, які необхідні для виконання УР.
Четверта
вимога
стосується організаційно-правової сторони оформлення УР. Основні форми УР
(наказ, розпорядження, акт і ін.) складаються і заповнюються у відповідності зі
стандартом ГОСТУ.
П'ята
вимога
заснована на тім, що найбільшим попитом користаються УР, яких чекають. Ті, які
рано прийшли чи рано розроблені УР можуть втратитися чи стати помилковими через
обставини, що змінилися за минулий час. Ті рішення, які надійшли пізніше можуть
бути вже і непотрібними. Цю вимогу достатньо важко виконати.
Шоста
вимога
носить технічний характер. Іноді керівники забувають про аналогічні, попередньо
діючих УР.
Нове УР може
вступити в конфлікт зі старим. Тому керівник повинний вести облік УР і усувати
можливу їх неузгодженість. Якщо така неузгодженість є, то одне з рішень
необхідно скасовувати.
Сьома
вимога
стосується технологічного пропрацьовування УР. Кожне УР повинно мати реальні
можливості виконання і корисності. Для досягнення цього керівник може
скористатися послугами відповідних фахівців. Для юридичного закріплення
гарантій виконуваності повинні бути візи фахівців (експертів).
Восьма
вимога
припускає реалізацію зворотного зв'язку в ланцюзі розробки чи реалізації УР.
Контроль - це необхідна функція як управління, так і виробництва. У тексті УР
повинні бути зазначені проміжні й остаточні терміни контролю ходу проведення
робіт із указівкою конкретних контролюючих підрозділів. Результати контролю
повинні доводитися до керівника.
Дев'ята
вимога
виходить з того, що реалізація будь-якого управлінського рішення має різного
роду негативні наслідки. Це пояснюється складністю соціальної системи, в якій
працює керівник. Необхідно прогнозувати можливі негативні наслідки й у тексті
УР указувати заходу для зменшення їхнього впливу на окремих виконавців чи
компанію в цілому.
Десята
вимога
стосується активізації діяльності персоналу, що буде розробляти чи реалізовувати
УР. Працівник краще виконує УР, що обов'язково принесе позитивний результат як
для нього, так і для інших людей.
Роль
управлінського рішення:
- є головним
елементом системи управління, що зв'язує такі поняття, як мета функціонування
фірми, приватні цілі різних рівнів управління, функції підрозділів, права й
обов'язки співробітників, що знаходяться на визначеному ієрархічному рівні;
- несе в собі
імпульс впливу, що приводить у взаємодію всю систему управління фірмою,
реалізуючи при цьому її чітко фіксовану мету.
Управлінські
рішення приймаються в наступних випадках [23, с. 95]:
- виникнення
нових умов, ситуацій, що порушують нормальний (оптимальний) режим
функціонування фірми з метою повернення її на оптимальний рівень;
-
необхідність збереження незмінними створені умови, якщо режим функціонування
фірми вважається оптимальним;
-
необхідність перекладу фірми на новий режим функціонування, обумовлений новими
цілями.
Таким чином,
управлінське рішення - це вибір оптимальної альтернативи, здійснений керівником
у рамках його посадових повноважень і компетенції з урахуванням факторів зовнішнього
і внутрішнього середовища організації і спрямований на досягнення цілей
організації [ 12, с. 5 ].
Управлінське
рішення впливає на економічні, організаційні, соціальні, правові і технологічні
інтереси компанії. Тому розробка і реалізація УР прагнуть від керівників
широкого погляду на склад рішення та можливі результати.
Економічна
сутність УР полягає в тому, що для розробки і реалізації будь-якого УР
вимагаються фінансові, матеріальні та інші ресурси. Тому кожне УР має реальну
собівартість. Воно є результатом (продукцією) управлінської діяльності і
повинне приносити дохід.
Організаційна
сутність УР полягає в тому, що для розробки і реалізації УР треба повинна
мати відповідні можливості.
Якщо таких
можливостей нема, то обсяг УР варто зменшити чи навіть не приступати до цієї
роботи.
Соціальна
сутність УР полягає в механізмі управління виконавцями з метою досягнення
взаємодії всіх його учасників. У самому УР чи в процесі його розробки і
реалізації повинні бути враховані потреби й інтереси людини, мотиви і стимули,
установки і цінності, побоювання і тривоги. Соціальна сутність УР повинна бути
відбита в загальній меті рішення.
Правова
сутність УР полягає в можливості відтворювати задані заходи в правовому полі,
тобто при строгому дотриманні законодавчих актів, міжнародних обов’язків,
статутних і інших документів. Неможливість розробляти і реалізовувати УР у
правовому полі повинна привести до скасування рішення.
Технологічна
сутність УР виявляється в можливості забезпечення персоналу, який приймає
участь у розробці і реалізації УР технічними, інформаційними засобами і ресурсами.
Плануючи розробку чи реалізацію УР, керівник одночасно повинний формувати для
нього технологічну основу.
Вважаючи
організацію інструментом управління, багато соціологів і фахівці з теорії
керування, починаючи з М. Вебера, прямо зв'язують її діяльність у першу чергу з
підготовкою і реалізацією управлінських рішень. Ефективність управління багато
в чому обумовлена якістю таких рішень. Інтерес соціологів до цієї проблеми
обумовлений тим, що в рішеннях фіксується вся сукупність відносин, що виникають
у процесі трудової діяльності і управління організацією. Через них
переломлюються мета, інтереси, зв'язки і норми. Характеризуючи повний цикл
управлінської діяльності, що складається з планування, організації,
координації, контролю і коректування цілей, легко помітити, що він у кінцевому
рахунку представлений у виді двох елементів управління: підготовки і здійснення
управлінських рішень. Саме тому рішення - центральний елемент управління й
організації.
У
соціологічній літературі існують різноманітні точки зору на те, які рішення,
прийняті людиною в організації, вважати управлінськими. Деякі фахівці відносять
до таким, наприклад, рішення про вступ людини на роботу, рішення про її звільнення
і т.п. Виправданою представляється точка зору, відповідно до якої до
управлінського варто відносити лише ті рішення, що торкають відносин в
організації.
Управлінські
рішення, таким чином, завжди зв'язані зі змінами в організації, їхнім ініціатором
звичайно виступає посадова особа чи відповідний орган, що несе повну
відповідальність за наслідки контрольованих чи реалізованих рішень. Границі
компетенції, у рамках якої він приймає рішення, чітко позначені у вимогах
формальної структури.
Процес
здійснення рішення зв'язаний з реалізацією спеціального плану, що являє собою
сукупність заходів, спрямованих на досягнення цілей і термінів їхньої
реалізації. Розробка такого плану - прерогатива відповідних служб в апараті управління.
Однак сьогодні до його розробки залучаються ті, хто буде його реалізовувати,
тобто безпосередні виконавці.
Одним з
важливих факторів, що впливають на якість управлінських рішень, є число ярусів
в організації, збільшення яких веде до перекручування інформації при підготовці
рішення, перекручуванню розпоряджень, що йдуть від суб'єкта управління,
збільшує неповороткість організації. Цей же фактор сприяє запізнюванню
інформації, що одержує суб'єкт рішення. Це й обумовлює постійне прагнення
скоротити число ярусів управління (рівнів) організації.
Не менше
значення придбала в теорії організацій проблема раціональності прийнятих
рішень. Якщо перші теоретики соціології управління розглядали підготовку
рішення як цілком раціональний процес, то починаючи із середини 50-х рр.
поширення одержав підхід, відповідно до якого даний процес вважається обмежено
раціональним, тому що обумовлений соціокультурними і людськими факторами. Усе
частіше при підготовці рішень відзначається роль інтуїції керівника.
Необхідні
організаційні передумови для виконання рішення створюються вже в процесі його
підготовки і прийняття. У самому рішенні уже визначається, хто, що, коли, де,
яким чином і з якою метою повинний виконувати. Разом з тим, процес організації
виконання прийнятих рішень має свої особливості і вимагає особливих методів
реалізації.
Прийняття
рішень - це вибір з безлічі найбільш кращої альтернативи. Під рішенням же
розуміється:
-
елемент
безлічі можливих альтернатив;
-
нормативний
документ, що регламентує діяльність системи управління;
-
усні
чи письмові розпорядження необхідності виконання конкретної дії, операції,
процесу;
-
регламентована
послідовність дій для досягнення поставленої мети;
-
щось,
що відбиває здійснення поставленої мети (матеріальний об'єкт, число, показник і
ін.);
-
реакція
на подразник [ 25, с. 5].
В економічній
літературі поняття «рішення» також неоднозначне і розглядається як процес, як
акт вибору і як результат вибору. Рішення як процес припускає часовий інтервал,
протягом якого воно розробляється, приймається і реалізується. Рішення як акт
вибору включає етап прийняття рішень з дотриманням особливих правил. Рішення як
результат вибору - це вольовий акт, орієнтований на наявність альтернатив,
суміжних цілей і мотивів поводження особи, що приймає рішення.
Автори робіт
з менеджменту у визначення поняття «управлінське рішення» включають
організаційні, психологічні аспекти, положення загальної теорії прийняття
рішень. Так, управлінське рішення формулюється як:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |