Курсовая работа: Волинська ікона XIII-XV століття: традиція та самобутніст

Добре відомий і практично опрацьований один із основних процесів реставрації – укріплення фарбового шару- не має нічого подібного з традиційним укріпленням фарбового шару на добре вивчених російських іконах. Тут то реставратор стикається з унікальністю техніко-технологічних особливостей Волинської ікони, що при виконанні процесу укріплення вимагає віртуозності. Кожна ікона має свої особливості та тонку специфіку, що при реставраційному втручанні потребує окремого, індивідуального підходу.

У реставраційну практику повернувся новий, давно забутий шкіряний клей, застосовувався майстрами минулого при написанні ікон. За своїми можливостями та якостями він найбільш придатний для укріплення зруйнованої структури фарбового шару і грунту Волинської ікони. З метою консервування живопису нанесення розчину клею на зруйновану поверхню фарбового шару – процес не такий вже безневинний. Після реставраційного втручання ікона вимагає виняткових умов зберігання.

На підставі мікрохімічних дослідів для укріплення полущеного фарбового шару і розпушеного грунту була застосована емульсія, до складу якої входить яєчний жовток. Це мало гарні результати.

Одна з важливих невирішених проблем – плеснові гриби, які «з’єднують» розчин реставраційного клею, що являє собою чудове поживне середовище. Дія рекомендованого на сьогодні антисептика не тривала (до 2-3 років), після чого знову починається процес відставання живопису з грунтом від основи, що вимагає наступного введення, в більшості випадків – неодноразового, розчинів клею, а це небажано.

Видалення, потоншення поверхневого покриття живопису – справа також не із легких. Знову ж набуває значення індивідуальна особливість фарбового шару Волинської ікони, пігментів, зв’язуючого, якісна характеристика поверхневих покриттів. Поверхня живопису ікони «Апостол Іоан» була повністю під шаром ущільненого пилового забруднення. Для того, щоб потовшити потемнілу, нерівномірну плівку лакового (олійного) покриття фарбового шару, необхідно було видалити поверхневе пилове забруднення. Воно видалялось безводним розчином. Вода розмиває живопис – одна з небезпечних рис реставрації Волинської ікони.

Щодо реконструкції втрачених ділянок живопису – справа також вимагає виняткового індивідуального підходу у кожному конкретному випадку. Втрати авторського живопису, як і взагалі втрати, замінити неможливо. Помилковим є бажання надати іконі її первісного вигляду. А куди ж подіти час, життя, яке стоїть за її плечима.

Поверхня живопису ікони після реставрації покривається шаром реставраційного лаку. Волинська ікона за своїми образотворчими якостями не потребує зайвого покриття. Навпаки, вона потребує збереження бархатистості поверхні живопису, що дає змогу залишити її м’який сріблястий вигляд.

Розділ 2.Принцип розвитку Волинської ікони Богородиці XIII-XV століть: традиція та самобутність

2.1 Характеристика «Богородиці Одигітрії» в іконописі Волині (аналіз композиції)

Починаючи з другої половини X ст. на Українській землі поступово різними шляхами потрапляли, ще не численні, твори іконописного мистецтва християнської Візантії. Саме за посередництва привезених із Візантії ікон, потік яких після хрещення Русі-України у 988 р. помітно збільшився, українське мистецтво наповнювалось основними іконографічними мотивами, канонічними нормами християнського мистецтва.

Іконографічний тип Богородиці Одигітрії широко увійшов саме в українське сакральне мистецтво і майже не набув поширення в російському, де, як видно із збережених творів, активно створювали репліки «Володимирівської Богородиці» типу Елеуси з немовлям Христом на правій руці. Окрім того, тип Богородиці Одигітрії з немовлям Христом на лівій руці кількісно представлений і у рельєфних невеличких давньоукраїнських іконах XI-XIII століть. Саме цей тип Богородиці широко відображений у західноукраїнському малярстві XIV-XV ст., зокрема, на Галичі та Волині.

Богородиця Одигітрія (із грецької Odigitria – путівниця, провідниця) – це тип поясного, рідше доколінного зображення Богоматері із сидячим Дитятком Ісусом, котрий правицею благословляє, а лівою рукою тримає сувій (іноді книгу, що відповідає іконографічному типу Христа Пантократора (Вседержителя)).

Прикладами найдавніших шедеврів релігійного малярства Волині княжої доби є ікони: Богородиці Одигітрії з Покровської церкви у Луцьку (Київ, Національний художній музей) та Успенської церкви в Дорогобужі (Рівне, краєзнавчий музей).

Надзвичайно багато ікон цього типу періоду ХVІІ – ХVІІІ століття зберігається у Музеї Волинської ікони, що дає можливість науковцям проводити глибинне аналітичне дослідження. Різноманітні за стилем, рівнем майстерності, деталями всі вони абсолютно традиційні за зображеннями.

Найбільшою разючою відмінністю у всіх типах і видах таких ікон є композиційне розміщення постаті Божої Матері. На одних іконах вона зображена прямо, гордовито, велично (Богородиця Одигітрія з Дорогобужа, бл. 1300 року). Погляд великих очей спрямований на глядача, обличчя спокійне, врівноважене. Постать Дитини має фронтальне зображення голови з легким поворотом очей до Матері. Збережена візантійська манера письма. Обличчя, правиця Богородиці, що вказує на Ісуса та друга рука, що підтримує Немовля, творять композиційний трикутник, концентруючи всю увагу в центрі зображення.

Волинська Богородиця Одигітрія ( близько 1500 рік) є прикладом цілком іншого підходу до зображення. Голови Богородиці і Дитяти приймають трьохчвертне положення, для більш замкнутої композиції та ліричності образу вводиться нахил голови.

Обличчя Діви Марії продовгувате, сповнені суму великі очі спрямовані на глядача. Уже немає тієї гордині, натомість з’являється почуття великої довіри, заступництва.

Постать Дитяти Ісуса із статичної (Дорогобузька ікона) переходить у більш динамічну. Ця внутрішня динаміка виражається навіть у погляді очей, звернених до Матері, а благославляюча рука із легкого жесту, невпевненого, стає зігнутою у лікті, більш піднятою.

Манера письма візантійська. Строгість ліній одягу контрасту із м’якими рисами ликів.

Ікона Богородиці Одигітрії кінця ХVІ століття, що знаходиться в нині діючих храмах Волині (Зимненський Успенський храм та Свято-Троїцька церква у селі Тростянець), заслуговують на аналітичне дослідження.

Обидві ікони вважаються чудотворними і вже декілька століть підряд зцілюють тих, хто з вірою і щирою молитвою приходять вклонитися до них.

Поясне зображення Зимненської Богородиці у темно-вишневому мафорії з Дитятком на лівій руці. Жестом правої руки Матір Божа вказує на Христа. Ісус зображений у сидячій позі з благословляючим жестом та з сувоєм у лівій руці. Одяг його золотаво-вохристий.

На ікону у 1757 році накладені золочені шати, які мають художню цінність. За стилем пізньовізантійського написання ікону відносять до другої половини ХVІ століття. Розмір ікони 36,5х29,8 см.

На золочених шатах із дорогоцінним камінням є дві сріблясті постаті ангелів, що тримають корону над головою Божої Матері. Це свідчить про синтез типів ікон «Богородиці Одигітрії» та «Коронування Богородиці».

За своєю композиційною будовою ікона є типовою Одигітрією, хоча вираз обличчя дещо інший у порівнянні з тогочасним написанням однотипних ікон. Голова Богородиці, корпус тіла розвернуті до Ісуса. Погляд спрямований в сторону Дитяти. Погляд Дитини – на Матір. Добротно прописані всі деталі одягу Богоматері та Ісуса. Ікона у добре збереженому стані.

Аналогічною іконою ХV століття є чудотворна ікона Богородиці Одигітрії із с. Тростянець Ківерцівського району.

Велика за розмірами ікона написана темперою по левкасу (нині в дуже пошкодженому стані), має накладні шари із дерева (золочені, посріблені).

Досить своєрідною є ця ікона в композиційному вирішенні. Пряма постава, фронтальне написання лику, пильний погляд Богородиці (немов на сторожі) спрямований в сторону до глядача (до входу в келію). Смугляве обличчя, оливкові очі, продовгуватий ніс, маленькі стиснуті чіткі вуста – все це чітко передає характер єврейської національності та надзвичайно вписується до даного образу. Обличчя Ісуса Дитяти на відміну до всіх попередньо описаних ікон сяє великою добротою і ласкою, і надто живописне, як для пізньовізантійського письма.

Поза Христа сидяча, впевнена, врівноважена. Благословляюча правиця та рука із сувоєм зігнуті під прямим кутом (розміщені паралельно), що надає іконі монументальності. На дерев’яних шатах немає зайвих деталей, конкретні плавні лінії створюють цільність композиції. Про більш пізнє виконання шат із дерева (уже у ХVІІ столітті) свідчать і корони над головами Ісуса і Марії.

За переказами, для Тростянецької чудотворної ікони була збудована Свято-Троїцька церква великими сподвижниками православ’я – Гулевичами.

У збірці Музею Волинської ікони є два цікавих твори «Волинського іконописця 1630 року» датовані першою половиною ХVІІ століття та серединою ХVІІ століття. Це Богородиці Одигіртії, але вже із зміненою композиційною основою.

У першому випадку постать Богородиці зображена подовженою, майже доколінно. Лики Матері і Дитяти звернені до глядача. З’являється м’якість ліній, обличчя втрачають візантійську строгість ліній. Натомість з’являється теплота, ліричність, ніжність. Своєрідна кольорова гамма від коричнево-зелених до сріблясто-голубих тонів, крупний візерунок різьбленого золоченого тла – все це створює єдиний композиційний ансамбль. Богородиця Одигітрія середини ХVІІ століття відрізняється від попередньої тим, що при збереженій візантійській манері письма та при нижче поясному зображенні Богородиці, Дитятко Христос поданий у збільшеному вигляді.

Із плином часу змінюється і техніка написання ікон типу Одигітрії. Богородиця Одигітрія ХVІІІ століття (із с. Михнівка Камінь-Каширського району) є цікавою в композиційному відношенні. Постать Дитини вже більш наближена до Матері, досить близько розташовані руки Марії та Ісуса. Обличчя Богородиці, благословляюча рука Христа і рука Марії – все розміщене по одній вертикальній лінії, привертаючи увагу до центра. За рисунком постаті зображуваних є досконалими, анатомічно правильними. Дитина Ісус є дійсно із дитячими пропорціями тіла (у візантійських іконах пропорції Дитини писалися як у дорослих). Ще з початку ХVІІ століття під впливом західного мистецтва наступив перехід українських малярів і іконописців зокрема на реалістичні позиції із збереженням деяких умовностей епохи середньовіччя, зокрема золоченого орнаментального тла. Тоді міняється іконографія, стиль, відчутне прагнення до просторового рішення композиції, до підкреслено-пластичного моделювання форм, до індивідуального, навіть портретного трактування ликів Святих.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8