Курсовая работа: Своєрідність роботи шкільного соціального педагога з гіперактивними дітьми

Принцип індивідуального підходу. Необхідно враховувати рівень можливостей і реальних досягнень учня, ступінь відкритості у спілкуванні.

Принцип коректної педагогічної оцінки. Насамперед оцінювати потрібно не особистість учня, а його дії та їх результат. Зрозуміло – не в балах. Це має бути вербальне, інтонаційне, мімічне виявлення зацікавленого й поважного ставлення до того, що учень сказав, намалював, показав…

Педагог може виявити здивування («Як ми не звернули на це увагу раніше?»), захоплення («Дуже цікаво!»), згоду («Так, я з вами згодна»), сумнів і прагнення обміркувати («Судження цікаве, але потрібно подумати»), намір уточнити («Чому ти так вважаєш?»). Категоричні оцінні судження («Тільки це правильно!»), що однозначно трактують за принципом добре – погано, недоцільні. По-перше, тому що багато питань, які обговорюються на заняттях, не мають однозначної відповіді. Багато у висловлюваннях і проявах дітей – суто індивідуальне і не може бути прогнозованим. По-друге, ці заняття спрямовані на уточнення дитиною своєї думки, свого почуття, своєї оцінки.

Принцип доброзичливості однокласників. Усі стосунки між дітьми мають бути приязними. Будь-які передумови завдання комусь із учнів психічних травм неприпустимі.

У додатку №3 наводжу орієнтовану розробку заняття. Ця розробка може бути реалізована на одному або кількох заняттях.

Засоби реалізації мети психокорекційного впливу були такі методи: ігри на взаємодію, вільні і тематичні ігри-драматизації; рольове програвання моделей бажаної поведінки в різних життєвих ситуаціях; психогімнастика (імітаційні ігри); вільне і тематичне малювання; метафоричні етюди-релаксації; бесіди, обговорення розповідей, ігор і т.д.; Танці, ритміко-тілесні вправи, валяння (тілесні релаксації), вправи на розвиток дрібної моторики руки з одночасним розвитком артикуляційної моторики, фізкультхвилинки, рухливі ігри. З огляду на особливості довільної уваги позначеного контингенту дітей у тренінгу забезпечувалася зміна активних і пасивних видів діяльності: обговорення-бесіди змінювалися ритміко-тілесними вправами, етюди-драматизації – малюванням. [14]

Вся робота має проводитись у тісному контакті з батьками: для них повинні читатись лекції про особливості і розвиток особистості молодшого школяра, надаватися практичні поради і рекомендації з поліпшення дитячо-батьківських відносин. З метою досягнення максимального ефекту діти повинні залучатись до занять тільки за умови позитивного емоційного ставлення з боку дитини.

Висновок

Найпоширенішою формою хронічних порушень поведінки в дитячому віці є саме гіперактивність. За даними більшості закордонних епідеміологічних досліджень, його частота серед дітей дошкільного й шкільного віку становить від 4,0% до 9,5%.

Проаналізувавши літературу можна сказати, що причин виникнення гіперактивної поведінки в дитини може бути декілька: психофізіологічна – незрілість, недосконалість, порушення або розлади роботи мозку (по типу малих мозкових дизфункцій); соціально-психологічна – несприятлива сімейна обстановка: виховання в неповній родині; часті конфлікти; низький рівень матеріальної забезпеченості родини; низький рівень утвору в батьків.

Гіперактивність проявляється розладами уваги, руховим розгальмуванням і імпульсивністю поведінки.

Гіперактивність дітей із синдромом дефіциту уваги характеризується розладами уваги, частим відволіканням на незначні явища, руховим розгальмуванням і імпульсивністю поведінки, а також тим, що вони надзвичайно рухливі, увесь час бігають, звиваються, намагаються кудись забратися. Батьки описують їх «що постійно рухаються, начебто б до них прикріпили мотор», нездатними усидіти на місці. Крім того, для більшості дітей із цим синдромом характерна рухова незручність, незграбність. [9]

Отже, об’єктом нашого дослідження ми обрали дітей молодшого шкільного віку. Ми дослідили яка соціально-педагогічна робота проводиться з гіперактивними молодшими школярами, виявили специфіку роботи шкільного соціального педагога.

Отже, в роботі виконані наступні завдання:

– Проаналізували наукову літературу з питань гіперактивної поведінки дітей

– Виявили основні причини і фактори ризику у процесі розвитку дитини з гіперактивною поведінкою

– Встановили особливості соціально – педагогічної роботи з гіперактивними дітьми у шкільному просторі

– Висвітлили практичні аспекти соціально – педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в школі

– На основі аналізу практичного досвіду розробили практичні рекомендації шкільному соціальному педагогу з корекційної роботи з дитячої гіперактивності.

Література

1.  Байярд Роберт т., Байярд Джин. Ваш беспокойный подросток. Практическое руководство для отчаявшихся родителей / Пер. с анг. – М.: Просвещение, 1991. – 224 с.

2.  Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего ученика?: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.

3.  Боришевский М.И. Психологические условия формирования самоконтроля в поведении младших школьников: Автореф. дис. канд. психол. наук. - М., – 1966 – С. 20.

4.  Добсон А. Непослушный ребенок. Изд. «Пенаты», «Т-Око», 1992

5.  Дробинский А.О. Синдром гиперактивности с дефицитом внимания // Дефектология. – №1. – 1999. – С. 31–36.

6.  Еремеева В.Д. Типы латеральности у детей и нейрофизиологические основы индивидуальной обучаемости. – 1990

7.  Заваденко Н.Н. Диагноз и дифференциальный диагноз синдрома дефицита внимания с гиперактивностью у детей // Школьный психолог. – №4. – 2000. – С. 2–6.

8.  Ілляшенко Т.Д. Чому їм важко вчитися? – К.: Почат. Навч. №2 – 2006.

9.  Кошелева А.Д., Алексеева Л.С. Диагностика и коррекция гиперактивности ребенка. – М.:НИИ семьи, 1997. – 64 с.

10.  Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. – Київ: «Літера ЛТД», 2006.

11.  Колесіна Т. Є. Психолого-педагогічна діагностика відхилень у поведінці учнів / Початкова школа/. 1992. №12.

12.  Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер. – С. 414–421.

13.  Красов В.А. Гипердинамический синдром у детей младшего школьного возраста: Автореф. дис. канд. мед. наук. – М., 1989 – С. 20.

14.  Лютова Е.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых: Псикоррекционная работа с гиперактивным, агрессивными, тревожными и аутичными детьми. – М.: Генезис, 2000. – 192 с.

15.  Максименко С.Д. Психічне здоров’я дітей. – Київ. Шк. Світ, 2002.

16.  Немов Р.С. Психодіагностика (книга 3). – Москва: «Владос», 2001.

17.  Панок В.Г. Методичні матеріали для шкільного психолога. Вип. 1 за ред. В.Г. Панка, Київ, 1992.

18.  Петрунек В., Таран Л.Н. «Колыбель неврозов». (заметки врачей – психоневрологов). – М: Знание, 1988 – С. 190.

19.  Психология детства. Практикум. Тести, методики для психологов, педагогов, родителей / Под ред. А.А. Реана. – СПб.: Прайм – Єврознак, 2003.

20.  Сапогова В.Д. Шестилетний ребенок: Вопросы и ответы. – Тула: Приокс. кн. изд.-во, 1992, – С. 206.

21.  Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров. – С 56 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1985. – С. 305.

22.  Шаповаленко И.В. Возрастная психология. (Психология развития и возрастная психология.) – М.: Гардарики, 2005 – С. 224–235.

23.  Шольц Ф. Недостатки в характере ребенка или Вторая золотая Книжка. – Киев, 1983. – С. 5.

24.  Шевченко Ю.С. Коррекция поведения детей с гиперактивностью и психопатоподобным синдромом. – С., 1997. – 58 с.