Курсовая работа: Своєрідність роботи шкільного соціального педагога з гіперактивними дітьми
Принцип індивідуального підходу. Необхідно враховувати рівень можливостей і реальних досягнень
учня, ступінь відкритості у спілкуванні.
Принцип коректної педагогічної оцінки. Насамперед оцінювати потрібно не особистість учня, а його дії та
їх результат. Зрозуміло – не в балах. Це має бути вербальне, інтонаційне,
мімічне виявлення зацікавленого й поважного ставлення до того, що учень сказав,
намалював, показав…
Педагог
може виявити здивування («Як ми не звернули на це увагу раніше?»), захоплення («Дуже
цікаво!»), згоду («Так, я з вами згодна»), сумнів і прагнення обміркувати («Судження
цікаве, але потрібно подумати»), намір уточнити («Чому ти так вважаєш?»).
Категоричні оцінні судження («Тільки це правильно!»), що однозначно трактують
за принципом добре – погано, недоцільні. По-перше, тому що багато питань, які
обговорюються на заняттях, не мають однозначної відповіді. Багато у
висловлюваннях і проявах дітей – суто індивідуальне і не може бути
прогнозованим. По-друге, ці заняття спрямовані на уточнення дитиною своєї
думки, свого почуття, своєї оцінки.
Принцип доброзичливості однокласників. Усі стосунки між дітьми мають бути приязними. Будь-які передумови
завдання комусь із учнів психічних травм неприпустимі.
У
додатку №3 наводжу орієнтовану розробку заняття. Ця розробка може
бути реалізована на одному або кількох заняттях.
Засоби
реалізації мети психокорекційного впливу були такі методи: ігри на взаємодію,
вільні і тематичні ігри-драматизації; рольове програвання моделей бажаної
поведінки в різних життєвих ситуаціях; психогімнастика (імітаційні ігри);
вільне і тематичне малювання; метафоричні етюди-релаксації; бесіди, обговорення
розповідей, ігор і т.д.; Танці, ритміко-тілесні вправи, валяння (тілесні
релаксації), вправи на розвиток дрібної моторики руки з одночасним розвитком
артикуляційної моторики, фізкультхвилинки, рухливі ігри. З огляду на
особливості довільної уваги позначеного контингенту дітей у тренінгу
забезпечувалася зміна активних і пасивних видів діяльності: обговорення-бесіди
змінювалися ритміко-тілесними вправами, етюди-драматизації – малюванням. [14]
Вся
робота має проводитись у тісному контакті з батьками: для них повинні читатись
лекції про особливості і розвиток особистості молодшого школяра, надаватися практичні
поради і рекомендації з поліпшення дитячо-батьківських відносин. З метою
досягнення максимального ефекту діти повинні залучатись до занять тільки за
умови позитивного емоційного ставлення з боку дитини.
Висновок
Найпоширенішою формою хронічних порушень поведінки в дитячому віці
є саме гіперактивність. За даними більшості закордонних епідеміологічних
досліджень, його частота серед дітей дошкільного й шкільного віку становить від
4,0% до 9,5%.
Проаналізувавши літературу можна сказати, що причин виникнення
гіперактивної поведінки в дитини може бути декілька: психофізіологічна – незрілість,
недосконалість, порушення або розлади роботи мозку (по типу малих мозкових
дизфункцій); соціально-психологічна – несприятлива сімейна обстановка:
виховання в неповній родині; часті конфлікти; низький рівень матеріальної
забезпеченості родини; низький рівень утвору в батьків.
Гіперактивність проявляється розладами уваги, руховим
розгальмуванням і імпульсивністю поведінки.
Гіперактивність дітей із синдромом дефіциту уваги характеризується
розладами уваги, частим відволіканням на незначні явища, руховим
розгальмуванням і імпульсивністю поведінки, а також тим, що вони надзвичайно
рухливі, увесь час бігають, звиваються, намагаються кудись забратися. Батьки
описують їх «що постійно рухаються, начебто б до них прикріпили мотор»,
нездатними усидіти на місці. Крім того, для більшості дітей із цим синдромом
характерна рухова незручність, незграбність. [9]
Отже, об’єктом нашого дослідження ми обрали дітей молодшого
шкільного віку. Ми дослідили яка соціально-педагогічна робота проводиться з
гіперактивними молодшими школярами, виявили специфіку роботи шкільного
соціального педагога.
Отже,
в роботі виконані наступні завдання:
– Проаналізували
наукову літературу з питань гіперактивної поведінки дітей
– Виявили
основні причини і фактори ризику у процесі розвитку дитини з гіперактивною
поведінкою
– Встановили
особливості соціально – педагогічної роботи з гіперактивними дітьми у шкільному
просторі
– Висвітлили
практичні аспекти соціально – педагогічної роботи з гіперактивними дітьми в
школі
– На
основі аналізу практичного досвіду розробили практичні рекомендації шкільному
соціальному педагогу з корекційної роботи з дитячої гіперактивності.
Література
1. Байярд Роберт т., Байярд Джин. Ваш беспокойный подросток.
Практическое руководство для отчаявшихся родителей / Пер. с анг. – М.: Просвещение, 1991. – 224 с.
2.
Безруких М.М., Ефимова С.П. Знаете ли вы своего
ученика?: книга для учителя. – М.: Просвещение, 1991. – 176 с.
3.
Боришевский М.И. Психологические условия формирования
самоконтроля в поведении младших школьников: Автореф. дис. канд. психол. наук. - М., – 1966 – С. 20.
4.
Добсон А. Непослушный ребенок. Изд. «Пенаты», «Т-Око», 1992
5. Дробинский А.О. Синдром гиперактивности с дефицитом
внимания // Дефектология. – №1. – 1999. – С. 31–36.
6.
Еремеева В.Д. Типы латеральности у детей и
нейрофизиологические основы индивидуальной обучаемости. – 1990
7. Заваденко Н.Н. Диагноз и дифференциальный диагноз
синдрома дефицита внимания с гиперактивностью у детей // Школьный
психолог. – №4. – 2000. – С. 2–6.
8.
Ілляшенко Т.Д. Чому їм важко вчитися? – К.: Почат. Навч. №2 –
2006.
9. Кошелева А.Д., Алексеева Л.С. Диагностика и
коррекция гиперактивности ребенка. – М.:НИИ семьи, 1997. – 64 с.
10. Коробко С.Л., Коробко О.І. Робота психолога з молодшими
школярами: Методичний посібник. – Київ: «Літера ЛТД», 2006.
11. Колесіна Т. Є. Психолого-педагогічна
діагностика відхилень у поведінці учнів / Початкова школа/. 1992. №12.
12. Крайг Г. Психология развития. – СПб.: Питер. – С. 414–421.
13. Красов В.А. Гипердинамический синдром у детей младшего
школьного возраста: Автореф. дис. канд. мед. наук. – М., 1989 – С. 20.
14. Лютова Е.К., Монина Г.Б. Шпаргалка для взрослых:
Псикоррекционная работа с гиперактивным, агрессивными, тревожными и аутичными
детьми. – М.: Генезис, 2000. – 192 с.
15. Максименко С.Д. Психічне здоров’я дітей. – Київ. Шк. Світ,
2002.
16. Немов Р.С. Психодіагностика (книга 3). – Москва:
«Владос», 2001.
17. Панок В.Г. Методичні матеріали для шкільного психолога. Вип.
1 за ред. В.Г. Панка, Київ, 1992.
18. Петрунек В., Таран Л.Н. «Колыбель неврозов». (заметки
врачей – психоневрологов). – М: Знание, 1988 – С. 190.
19. Психология детства. Практикум. Тести, методики для психологов,
педагогов, родителей / Под ред. А.А. Реана. – СПб.: Прайм – Єврознак,
2003.
20. Сапогова В.Д. Шестилетний ребенок: Вопросы и ответы. – Тула:
Приокс. кн. изд.-во, 1992, – С. 206.
21. Советский энциклопедический словарь / Гл. ред. А.М. Прохоров.
– С 56 3-е изд. – М.: Сов. энциклопедия, 1985. – С. 305.
22. Шаповаленко И.В. Возрастная психология. (Психология
развития и возрастная психология.) – М.: Гардарики, 2005 – С. 224–235.
23. Шольц Ф. Недостатки в характере ребенка или Вторая золотая Книжка.
– Киев, 1983. – С. 5.
24. Шевченко Ю.С. Коррекция поведения детей с
гиперактивностью и психопатоподобным синдромом. – С., 1997. – 58 с.
|