Курсовая работа: Соціальне забезпечення в СРСР
На
МСЗ покладалися такі основні завдання:
−
керівництво
соціальним забезпеченням, контроль за впровадженням у життя законів, а також постанов
і розпоряджень РМ СРСР і РМ УРСР про соціальне забезпечення та внесення на
розгляд РМ УРСР проектів законів, постанов і розпоряджень з цих питань;
−
відання
питаннями пенсійного забезпечення робітників, службовців, військовослужбовців
рядового, сержантського та старшинського складу, строкової служби, осіб,
прирівняних до військовослужбовців, робітників і службовців, а також членів
їхніх сімей і питаннями забезпечення допомога ми сімей військовослужбовців
рядового, сержантського та старшинського складу, строкової служби;
−
здійснення
заходів щодо трудового влаштування та матеріально-побутового обслуговування
інвалідів, членів сімей загиблих воїнів і пенсіонерів інших категорій, а також
членів сімей військовослужбовців;
−
здійснення
заходів щодо організації в колгоспах громадської взаємодопомоги та
матеріально-побутової допомоги колгоспникам;
−
здійснення
керівництва установами соціального забезпечення (інтернатами для інвалідів
Вітчизняної війни, будинками інвалідів та ін.);
−
керівництво
лікарсько-трудовою експертизою працездатності робітників, службовців і
військовослужбовців та членів їхніх сімей;
−
здійснення
загального керівництва Українською спілкою кас взаємного страхування членів
артілей кооперації інвалідів, Українським товариством глухонімих, Українським
товариством сліпих і контроль за їхньою діяльністю;
−
здійснення
загального керівництва кооперацією інвалідів відповідно до ст. 34 і 35
Положення про кооперацію інвалідів, затвердженого постановою РМ УРСР від 16
жовтня 1946 р. №1819.
У
50-ті роки ХХ ст. завершилося створення системи соціального забезпечення
робітників і службовців. 5 лютого 1955 р. Президія ВЦРПС затвердила Положення
про порядок призначення і виплати допомог за державним соціальним страхуванням.
14
липня 1956 р. Верховною Радою СРСР прийнято Закон СРСР “Про
державні пенсії”, який вступив у
силу з 1 жовтня 1956 р. Рада Міністрів СРСР своєю постановою від 4 серпня 1956
р. затвердила Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій.
Після прийняття їх були визнані як такі, що повністю або частково втратили
чинність, близько 1000 попередніх нормативних актів СРСР і союзних республік
про пенсійне забезпечення. Закон 1956 р. об’єднав усі основні види пенсій і
встановив єдині правила і порядок призначення й виплати їх.
За
окремими постановами Уряду СРСР призначалися: 1) пенсії за вислугу років для
деяких категорій спеціалістів (працівників освіти, охорони здоров’я,
театрально-видовищних підприємств, льотного складу цивільної авіації); 2)
пенсії працівникам науки у зв’язку зі старістю та інвалідністю, а членам їхніх
сімей – у зв’язку з втратою годувальника; 3) пенсії генералам, адміралам і
офіцерському складу Радянської армії та їхнім сім’ям; 4) персональні пенсії у
зв’язку зі старістю й інвалідністю громадянам, що мають особливі заслуги перед
державою, а їхнім сім’ям у зв’язку з втратою годувальника. Президія Верховної
Ради СРСР встановила для Героїв Радянського союзу і Героїв Соціалістичної Праці
з 1 листопада 1967 р. додаткові пільги, в тому числі й персональні пенсії.
Створення
колгоспів вимагало з боку держави організації соціального забезпечення
колгоспників. У 60-ті роки ХХ ст. було прийнято пакет нормативних актів з
питань матеріальної підтримки селян. Основними з них були: 1) Закон СРСР від 15
липня 1964 р. “Про пенсії і допомоги
членам колгоспів”; 2) Положення
про порядок призначення і виплати пенсій членам колгоспів, затверджене
постановою Ради Міністрів СРСР від 17 жовтня 1964 р. №859; 3) Положення про
порядок призначення і виплати допомог у зв’язку з вагітністю і пологами жінкам
– членам колгоспів, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 4 листопада
1964 р. №915; 4) Положення про центральний союзний фонд соціального
забезпечення колгоспників, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 6
листопада 1964 року № 919; 5) Положення про комісію з призначення пенсій і
допомог колгоспникам, затверджене постановою Ради Міністрів СРСР від 6
листопада 1964 р. №920; 6) Положення про ради соціального забезпечення
колгоспників, затверджене постановою Ради Міністрів від 6 листопада 1964 р. №
921; 7) Інструкція про порядок оформлення документів для призначення і виплати
допомог у зв’язку з вагітністю і пологами жінкам – членам колгоспів,
затверджена Мінфіном СРСР і Держкомпраці СРСР від 11 грудня 1964 р.; 8)
постанова Ради Міністрів СРСР від 3 вересня 1964 р. №746 “Про порядок і розміри
відрахувань від доходів колгоспів у централізований союзний фонд соціального
забезпечення колгоспників і про організаційні заходи, пов’язані із здійсненням
Закону про пенсії і допомоги членам колгоспів; 9) постанова Ради Міністрів СРСР
від 1 квітня 1965 р. № 258 “Про пенсійне забезпечення колишніх членів
колгоспів, землі яких передані радгоспам та іншим підприємствам і організаціям”.
З прийняттям цих актів завершилося формування соціального забезпечення громадян
в СРСР.
19
грудня 1977 р. Рада міністрів СРСР постановою № 1128 затвердила Положення про
персональні пенсії, що змінило відповідне положення 1956 р. Одночасно було
скасовано 9 постанов РМ СРСР з питань персональних пенсій. Видами персональних
пенсій були: 1) пенсії союзного значення – за заслуги перед СРСР; 2)
республіканського значення – за заслуги перед союзною республікою; 3) місцевого
значення – за заслуги місцевого значення. Пенсії призначалися чоловікам після
досягнення 55 років, а жінкам – 50 років або незалежно від віку за наявності
інвалідності. У 1977 р. пенсійний вік був збільшений до 60 років, а для жінок –
до 55 років. Максимальні розміри персональних пенсій були в 1956 р.: союзного
значення – 200 руб., в 1977 р. – 250 руб., республіканського значення
відповідно – 120 і 150 руб., місцевого значення – 60 і 110 руб. Комісії зі
встановлення персональних пенсій були створені при РМ СРСР, РМ союзних
республік та при облвиконкомах рад народних депутатів. Персональним пенсіонерам
у разі особливої потреби могла надаватись одноразова допомога. Персональні
пенсіонери мали суттєві соціально-побутові пільги. До них належали: 50% знижка
в оплаті житлової площі та комунальних послуг; безплатне протезування всіх
видів (за винятком протезів з дорогоцінних металів); прикріплення до
спеціальних поліклінік; оплата ліків за рецептами лікарів у розмірі 20% їх
вартості. Персональним пенсіонерам, які мали тривалий партійний стаж, одночасно
надавалися: щорічна безплатна путівка в санаторій чи будинок відпочинку; за
бажанням замість путівки видавалася грошова компенсація; безплатний проїзд у
міському транспорті; безплатний проїзд один раз у рік (туди і назад)
залізничним, водним, повітряним або автомобільним міжнародним транспортом;
щорічна грошова допомога в розмірі до двомісячної пенсії. Вони мали й інші
соціальні пільги.
На
початок 70-х років ХХ ст. в СРСР завершилося формування таких
організаційно-правових форм соціального забезпечення: 1) державне соціальне
страхування робітників, службовців, членів кооперативів і деяких інших осіб; 2)
соціальне страхування колгоспників; 3) соціальне забезпечення колгоспників за
рахунок централізованого союзного фонду соціального забезпечення колгоспників;
4) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету; 5)
забезпечення за рахунок спеціальних фондів громадських організацій (художній,
літературний, музичний фонди, фонд Спілки кінематографістів).
3
серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове Положення про порядок
призначення і виплати державних пенсій з урахуванням досвіду реалізації Закону
1956 р. У 1977 р. прийнята остання Конституція СРСР, що передбачала право
громадян на соціальне забезпечення й гарантії його забезпечення.
Розвивалася
нормативна база соціального обслуговування різних категорій населення, надання
їм пільг і переваг. 23 лютого 1982 р. Рада Міністрів СРСР постановою за №209
затвердила Положення про пільги для інвалідів Вітчизняної війни і сімей
загиблих військовослужбовців. Рада Міністрів СРСР 4 квітня 1983 р. прийняла постанову
за № 272 “Про забезпечення транспортними засобами інвалідів з числа робітників,
службовців, колгоспників, а також інвалідів з дитинства”. Рада Міністрів СРСР
від 28 квітня 1984 р. прийняла постанову № 384 “Про організацію
будинків-інтернатів для ветеранів виробничих об’єднань (підприємств)”.
Держкомпраці СРСР 20 червня 1981 р. затвердив Типове положення про будинок для
престарілих і інвалідів.
Союзний
уряд приділяв увагу наданню допомог певним категоріям осіб.
Допомогу
на дітей військовослужбовців строкової служби було введено з 1 січня 1964 р.
постановою Ради Міністрів СРСР від 25 жовтня 1963 р. за № 1108 “Про
виплату допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби”.
Вона призначалася дружинам солдатів, матросів, сержантів і старшин строкової
служби у розмірі 15 руб. на одну дитину та 22 руб. на двох і більше дітей на
місяць, а дружинам, які постійно проживали у сільській місцевості й пов’язані з
сільським господарством, - 7 руб. 50 коп. на одну дитину та 12 крб. на двох і
більше дітей. На виконання цієї постанови Міністерство фінансів СРСР і
Міністерство оборони СРСР 12 грудня 1963 р. за №360 затвердили Інструкцію про
порядок призначення допомог на дітей військовослужбовців строкової служби, а
Міністерство фінансів СРСР 20 грудня 1963 р. за № 367 затвердило Інструкцію про
порядок виплати допомог на дітей військовослужбовців строкової служби 14 червня
1968 р. за № 144 Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР
затвердили нову Інструкцію про порядок призначення допомоги на дітей військовослужбовців
строкової служби, а Інструкція від 12 грудня 1963 р. №360 з цього дня втратила
силу. 19 лютого 1970 р. Міністерство фінансів СРСР і Міністерство оборони СРСР
затвердили Інструкцію про порядок призначення і виплати допомоги на дітей
військовослужбовців строкової служби і військовозобов’язаних, призваних на
навчальні збори, які тимчасово не працюють до моменту призову на збори. З її
затвердженням втратили силу Інструкція Мінфіну СРСР від 20 грудня 1963 р. №367
та Інструкція Мінфіну СРСР і Міноборони СРСР від 14 червня 1968 р. №144,
оскільки на базі цих двох інструкцій була підготовлена одна. Постановою
Верховної Ради СРСР від 10 квітня 1990 р. “Про невідкладні заходи щодо
поліпшення становища жінок, охорони материнства і дитинства, зміцнення сім’ї”
розмір державної допомоги на дітей військовослужбовців строкової служби був
підвищений до рівня мінімальної заробітної плати.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |