Курсовая работа: Процес становлення та розвитку політичної культури молоді в умовах демократизації українського суспільства

Формування політичної культури молоді можливе за умови здійснення загальногромадського виховання, адже саме воно формує у людини почуття громадянськості, тобто почуття своєї співпричетності зі справами і турботами всього суспільства, прагнення внести свою частку в розбудову держави. Громадянськість перетворює людину з покірливого підданого влади в громадянина, який має свої права і обов’язки, вміє грамотно, на основі закону, за допомогою демократичних інститутів відстоювати свої інтереси. Громадянськість, згідно ще із стародавніми греками, це передусім відповідальна участь людини в суспільних справах. Зрозуміло, що справжній громадянин повинен прагнути до того, щоб бути корисним своїй державі. Це, безперечно, підсилює інтерес до історії, культури, розширення свого кругозору, ерудиції, духовного збагачення. Ось чому з впевненістю можна сказати. Що політично свідома людина – це перш за все громадянин, оскільки за цим поняттям розуміється людина, яка вступає у політику з розвинутими ідентифікаціями участі, яка навчена ідеологічним орієнтаціям, що визначають її політичний вибір певних правил політичної гри, особливо терпимості й толерантності, і приймає активну участь у політичному житті країни.

Звичайно, виховання у молодої людини почуття громадянськості потребує підвищеної уваги до її освіти, зокрема гуманітарної, оскільки тільки вона може сприяти формуванню розвинутої, ерудованої, політично освіченої особи.

Слід окремо виділити як один з найголовніших напрямів виховної роботи патріотичне виховання, яке органічно поєднує у собі дві гілки виховної роботи – національно-патріотичне і воєнно-патріотичне виховання. Саме цей напрямок виховної роботи має вирішальне значення в процесі формування національної свідомості. До речі, ставлення української молоді до інституту українського громадянства характеризується сталими показниками впродовж останніх років. Що стосується питання, чи пишаються молоді люди своєю належністю до українського громадянства, у червні 2007 р. ствердно відповіли 58 % респондентів, 24% вказали, що не пишаються, а 17% взагалі не змогли визначитися з відповіддю. [17, 334]

Слід зазначити, що простежується однозначна залежність ставлення до українського громадянства від рівня добробуту. Не дуже втішає те, що на запитання, чи пішли б молоді люди захищати свою країну у разі війни, 44% з них відповіли ствердно, 12% упевнені, що вони не стали б на захист Вітчизни, а останні просто не змогли визначитись. [17, 334]

Дуже активно впливають на формування світогляду особи різні молодіжні організації. Такі організації, як Спілка молодіжних організацій України, Спілка піонерських організацій України, Спілка Української молоді, «Пласт», Український національний комітет молодіжних організацій, Українська студентська спілка, Союз Українського студентства мають високий авторитет серед молоді. На жаль, лише близько 30% молодого населення країни цікавляться їх діяльністю. Інші ж просто займаються «бродінням по життю» та заповненням мізкового вакууму «псевдоінформацією». [18, 139] До речі, великий відсоток громадян просто залишаються не проінформованими щодо діяльності, та й взагалі існування подібних угрупувань.

Дуже необхідно створити щось на зразок молодіжного інформаційного центру чи газети, чи журналу, або телеканалу, щоб активна й не байдужа молодь дізнавалась про різноманітні акції, збори, конференції, зустрічі серед молодіжних організацій і брала в них участь. Потрібна реальна підтримка з боку держави, її безпосередня участь у створенні умов для розвитку беззахисних паростів свідомості української молоді. Звичайно, це потребує додаткового фінансування і уваги, а в країні вистачає ще й економічних і політичних проблем. Але нам треба усвідомити одне: якщо сьогодні ніхто не виховає молодих українців з нормальною, не дефомованою системою ціннісних орієнтацій, завтра вже нікому буде займатися будівництвом правової демократичної держави, а можливо й нікому буде називатися українцями взагалі.

Розділ 2. Процес формування політичної культури в української молоді

2.1 Сутність та особливості політичної соціалізації української молоді

Вивідним загального поняття «соціалізація» є термін «політична соціалізація», свідченням чого є його широке використання в роботах Г.Алмонда, С.Верби, Р.Гесса, Р.Зігель, Д.Істона, Г.Хаймена, П.Шарана. [11, 48] Сьогодні провідною тенденцією в розробці соціалізаційної проблематики є перехід від досліджень загального процесу соціалізації до його окремих напрямків і видів.

Більшість дослідників трактують політичну соціалізацію як форму політичного розвитку особистості, як процес активного засвоєння індивідом ідеологічних і політичних цінностей і норм, які панують у конкретному суспільстві. При цьому часто опускається власне психолого-педагогічний аспект, який відображає процес перетворення цих норм і цінностей в усвідомлену суб’єктом систему власних політичних установок, що визначають позиції й поведінку особистості в політичній системі суспільства. Таке трактування соціалізації багато в чому збігається з цілями цілеспрямованого державного виховання, яке не тільки направлене на відтворення панівних політичних цінностей, але й переслідує цілі формування особистості. Внаслідок цього соціалізацію часто плутають з цілеспрямованим політичним чи громадянським вихованням.

Окремі аспекти політичної соціалізації достатньо широко представлено в науковій літературі. Філософсько-соціологічні аспекти відображено в працях А.Бандури, Д.Істона, Н.Недикова, Б.Скінера, Е.Швачко та ін. Політологічні проблеми висвітлено в роботах Е.Головахи, С.Макеєва, А.Надточія, В.Павловського, В.Пухляка, С.Разуваєва, С.Рощина, О.Шестопал. Деякі питання політичного виховання розкрито в дослідженнях Н.Гаврилова, І.Жадан, О.Кожемякіна, Л. Лєпіхова, С. Максименко. [11, 51]

Потрібно звернути увагу на традиціоналістські підходи до політичної соціалізації, які ґрунтуються на виділенні двох основних шляхів її реалізації в соціумі.

Перший полягає в передачі новим поколінням зразків політичної свідомості й політичної поведінки, що склалися, тобто в трансляції політичної культури від старшого до молодшого покоління. Цей шлях забезпечує стабільність і спадкоємність суспільного розвитку. У якості основних агентів політичної соціалізації в цьому випадку виступають такі соціальні інститути, як сім’я, школа, вищі навчальні заклади.

 Інший шлях пов’язаний з набуттям особистістю нових, раніше невідомих політичних знань, із засвоєнням нового політичного досвіду. Це відбувається в процесі участі індивіда в політичному житті країни, а також під впливом різних чинників, що перебувають поза соціально-педагогічною галуззю. Особливо актуалізуються ці процеси в період соціальних потрясінь, пов’язаних зі зміною політичного й економічного устрою держави.

2.2 Особливості політичної культури сучасної української молоді

Особлива увага сучасних дослідників різних галузей, і зокрема, культурологів, до молодіжної проблематики є одним із показників якості українського суспільства. Справа в тому, що підвищений інтерес до молодіжного покоління характерний, кажучи словами Карла Манхейма, для «динамічних суспільств», які переживають інтенсивні соціальні зміни, подібні до тих, що почалися в Україні в останнє десятиліття ХХ ст. Процеси демократизації обумовили необхідність переходу від пасивної, виконавської життєвої установки, яка нещодавно домінувала в масовій свідомості, до активної, самостійної позиції.

 Молоді як соціальній групі, найбільш схильної до інновацій і найменш скованої стереотипами минулого, здійснити подібний перехід значно легше, ніж старшому поколінню. Перед сучасною молоддю відкриваються можливості самостійної інтерпретації соціальної дійсності і вибору способів дій, стилю життя, що, на її думку, найбільш адекватні суспільним змінам. У політичній сфері молодь здатна здійснити значну підтримку новообраного політичного курсу, сприйняти західні демократичні цінності з урахуванням власних національно унікальних традицій, виступити не тільки об’єктом, але й активним суб’єктом молодіжної політики. У зв’язку з цим правомірним є питання, наскільки стан політичної культури сучасної української молоді відповідає тим завданням, що стоять перед нею в політичній галузі в найближчому майбутньому.

Незважаючи на деякі розходження в трактуваннях, вітчизняні і закордонні дослідники визнають, що політична культура – це сукупність стійких компонентів політичної свідомості і політичної поведінки населення стосовно складових політичної системи: інститутів влади, політичного режиму, головних політичних цінностей. Політична свідомість є психічним відображенням політичної реальності. Вона виконує функцію орієнтації людини в сфері політики, тоді як політична поведінка представляє взаємодію індивіда з політичним середовищем з метою адаптації або з метою його зміни [1, 24]. Незважаючи на тісний зв’язок цих двох компонентів, у деяких випадках вони існують незалежно один від одного. Так, політична поведінка іноді носить імпульсивний характер, здійснюється без регулятивного впливу політичних орієнтацій. У свою чергу, політичні орієнтації можуть не реалізовуватися в поведінці через відсутність необхідних для цього умов.

Важливим кроком в удосконалюванні понятійного апарата культурологічного дослідження політичної культури є розробка системи показників і індикаторів її виміру [1, 29]. Спираючись на класифікацію когнітивних, афективних і оцінювальних складових політичної культури, запропоновану американськими дослідниками Г.Алмондом і С.Вербою, стосовно українського суспільства можна виділити наступні показники прояву політичної культури:

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10