Курсовая работа: Поняття і ознаки держави
У XVII ст.
нідерландський правознавець, класик міжнародного права Гуго де Гроот (Гроцій) [14] дав вельми ґрунтовну відповідь, що
собою являє держава. Виникнення держави він пояснює природною схильністю людини
до спілкування. Люди первісно об'єдналися у державу, переконавшись на досвіді в
неспроможності окремих розділених сімей протистоянню насильству. Гроцій
підкреслює, що люди вчинили це "не за божим велінням, а добровільно".
Таким чином, він дотримується так званої договірної теорії походження держави,
котра стала типовою для буржуазних природно-правових концепцій. У згоді з цією
теорією, Гроцій так визначає державу: "Держава… є досконалий союз
вільних людей, укладений задля дотримання права і загальної користі". [15]
Представником
буржуазного лібералізму у поглядах на державу був Імануїл Кант. Його вчення
зводиться до таких постулатів:
– людина – це абсолютна цінність;
–право має гарантувати
соціальний простір моралі, бути загальнообов'язковим і забезпеченим силою
держави.
Походження
держави філософ виводив із суспільного договору. Він розрізняв три гілки влади
(законодавчу, виконавчу, судову) і три форми правління (автократію чи
абсолютизм, аристократію, демократію); виступав проти повстання й застосування
сили, обґрунтовував пасивний опір владі через вимоги реформ; засуджував
загарбницькі війни і закликав до вічного миру.
Німецький
мислитель-діалектик Г.-В.-Ф. Гегель розрізняв громадянське суспільство і
правову державу (причому перше передбачає наявність другої); державу бачив як
конституційну монархію з принципом поділу влади; вважав, що держава повинна
мати ідеальний суверенітет.
Одним із перших
французьких мислителів щодо проблеми визначення держави був Ш.Л. Монтеск’є. Його
політичні погляди викладені у працях “Перські листи” (1721), “Роздуми про
причини величі і падіння римлян” (1734), „Про дух законів” (1748). Монтеск’є
виділив три форми правління: республіку, монархію, деспотизм. Кожну форму
правління, на його думку, характеризує певний розмір території держави:
монархії – невеликі, республіки – середнього розміру, імперії – величезні.
Республіці
притаманні недостатньо ієрархізований порядок, поміркованість, законність,
участь усіх у реалізації вищої влади. Монархія вирізняється ієрархічністю,
диференціацією громадян. Проте тут також була й поміркованість та законність.
Для деспотій характерна відчуженість громадян від влади. Беззаконне, страх
перед сваволею диктатора. [12]
Ш.Л. Монтеск’є
відстоював необхідність поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову.
Мислитель дав одне із пластичних визначень поняття “свобода” – це право “робити
все що дозволено законом”, однак він зауважував, що свобода і влада повинні
мати певні межі.
За
Дж. Локком, до виникнення держави люди перебували у природному стані, де не
було "війни всіх проти всіх". Люди вільно розпоряджалися собою і
своєю власністю. Однак у природному стані не було органів, які б безпристрасно
вирішували спори між людьми, здійснювали належне покарання винних у порушенні
природних законів.
З
метою належного забезпечення природних прав, рівності і свободи, захисту особи
і власності люди погодились утворити державу. Держава є сукупністю людей, які
об'єдналися в єдине ціле під захистом ними ж установленого загального закону і
створили судову інстанцію, уповноважену уладнувати конфлікти між ними і карати
злочинців.
Відомим є також
визначення держави, яке дали їх К.Маркс і Ф.Енгельс. Вони розглядали державу як
механізм для придушення одного класу іншим. Згодом такий підхід підтримав
В.Ленін, який писав: «Держава – це машина для підтримки панування одного класу
над іншим». Обидва формулювання були поширені в науці й офіційній пропаганді за
часів СРСР. [12]
Однак вони можуть
бути застосовані тільки до таких держав, у яких виникає висока класова
напруженість і політичне протиборство, що може призвести до руйнування цілісної
структури суспільства. Інакше кажучи, ці визначення підходять до тиранічних і
диктаторських держав, оскільки, відображаючи їх насильницький бік, не дають
змоги побачити у державі цінні феномени цивілізації, культури та соціального
порядку.
Також погляди на
державу висвітлювались у працях Ж.-Ж. Руссо, О. Радищева, Б. Констана, І.
Бентама [5] , М. Коркунова, Дж. Ролза та
ін.
Отже, зі всього
вищезазначеного видно, що питання про поняття природи держави неодноразово
порушувалося у творчості діячів суспільної думки світового рівня протягом
всього розвитку світової історії, що не може не привертати увагу як майбутнього
правознавця, так і просто пересічної особи.
1.2 Різні підходи до визначення
поняття держави та її суті
Держава
є центральним інститутом влади у суспільстві і концентрованим здійсненням цією
владою політики. Саме тому, і в теоретичному осмисленні, і в побутовій
свідомості, і в дійсності всі три явища — держава, влада і політика — цілком
природно ототожнюються. Розуміння держави являє собою одну з найбільш складних
проблем юридичної і політичної науки. Теорія держави охоплює три групи
генетичних і функціональних проблем, пов’язаних з триєдиною основою походження,
формування й існування держави:
1) суспільною;
2) класовою;
3) політико-правовою
та організаційно-структурною основою державної діяльності.
Залежно
від акценту на одній з цих основ склалися три різні підходи до вивчення і
дослідження держави:
1)
політико-філософський і політико-науковий, який бере свій початок від античної
традиції, який актуальний і продовжує розвиватися й сьогодні, при якому держава
розглядається, як засіб вирішення “загальних справ” (республіка) і регулювання
відносин правителів (влади) і народу (суспільства), а також, як засіб, що
забезпечує політичне життя самого народу і окремої людини;
2) класовий,
породжений розподілом суспільства на антагоністичні класи і знаряддя класової
боротьби; відповідно до марксистської теорії: “Держава є машина для
пригноблення одного класу іншим, машина, щоб тримати у покорі одному класові
інші пригноблені класи”;
3) правовий
та організаційно-структурний — як “юридична” держава, джерело права і закону,
що організує життя суспільства і діяльність самої держави і її структур у
системі політичних і суспільних відносин.
Таким
чином, виділяються три ряди політичних відносин, які охоплює держава, а отже,
три її основні завдання, функції:
–
організаційна, керівна, яка має на меті загальні цілі — збереження і
життєдіяльності, досягнення “загального блага”, єдності, встановлення порядку
регулювання взаємовідносин держави і народу, нації, етносу;
–
специфічна функція панування і пригноблення, і в цьому розумінні держава
виступає не тільки, як засіб боротьби і підкорення, але й як джерело конфліктів
у відносинах між класами та держави і класів;
– і
не менш специфічна функція “юридичної держави” — створювати правову систему і
управляти нею, регулювати роботу державного апарату і відносини держави і
суспільства зі всіма притаманними йому суспільними відносинами (соціальними,
економічними, правовими та ін.). [1]
Існує
також інший розподіл визначення поняття держави. Це поняття розглядають в
субстанціональному, атрибутивному, інституціональному і міжнародному значенні.
У
субстанціональному значенні держава - організоване в певні корпорації
населення, що функціонує в просторі й часі.
В атрибутивному
значенні - це
устрій певних суспільних відносин, офіційний устрій певного суспільства.
В інституціональному
значенні - це
апарат публічної влади, державно-правові органи, що здійснюють державну владу.
У міжнародному
значенні державу розглядають як суб'єкт міжнародних відносин, як єдність
території, населення і суспільної влади.
1.3
Передумови виникнення держави
Історичні передумови
виникнення держави
На певному етапі
розвитку у суспільстві виникають проблеми взаємовідносин між новостворюваними
прошарками населення, його верствами і між окремими особами. Тим самим виникає
потреба у вирішенні цих питань і як наслідок зароджується нова специфічна
окрема організація суспільства, яку в подальшому ми назвемо державою. Втрачаючи
соціальну неоднорідність, суспільство розділяється на частини, які
відрізняються місцем і роллю в системі суспільного виробництва і розподілу
матеріальних благ, способом життя, духовною культурою, соціальним і майновим
станом тощо.
У кожній з таких
суспільних груп звичайно з’являються не тільки спільні загальні інтереси, а й
окремі для кожного прошарку – специфічні. Ці індивідуальні інтереси носять
настільки різноманітний характер, що виникає потреба в їх узгодженні і
координуванні, потреба у регулюванні відносин між різними частинами
суспільства. Саме ця потреба і вимагає утворення специфічної організації,
основним призначенням якої є забезпечення відносної цілісності суспільства.
Такою організацією є держава.
Тобто держава
виступає формою організації суспільного життя, системою соціального управління,
що забезпечує цілісність суспільства, його нормальне, стабільне функціонування.
Виявлення причин
виникнення держави багато в чому залежить від того, який соціальний інститут
тлумачать як державність, його сутність та призначення. І, хоча необхідність
виникнення держави здебільшого пов’язується із виникненням у суспільстві
нерівності серед його членів, його диференціацією на певні соціальні верстви,
зміною форми і характеру зв’язків між ними та суспільством, якісними змінами у
суспільному виробництві, свідомості людей тощо, проблема виникнення держави, як,
до речі, і права, залишається і , мабуть, довший час залишатиметься в науці
дискусійною.
По-перше, в
основі цієї складної проблеми лежать складні різні ідейні, філософські погляди
і течії. По-друге, історичні і етнографічні науки дають все нові знання про
причини походження держави і права.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6 |