Курсовая работа: Особливості проблематики в творі В. Голдінга "Спадкоємці"

Рівновага мотивувань “зсередини” і “ззовні” у “Спадкоємцях” дуже ясно просліджується у фантастичних образах неандертальців. Якщо їхнє протиставлення людям мотивовано з концепції, то розвиток свідомості героя роману неандертальця Лока підказано самою логікою художнього образа. Двоякий характер мотивувань відрізняє і складну структуру оповідання, у якій зміни позиції оповідача мотивовані в першу чергу “зсередини”, але в основній частині оповідання в центрі виявляється особистість, що розвивається по своїх внутрішніх законах. Рівновага мотивувань може бути простежено і на інших рівнях структури роману.

У стилі “Спадкоємців” також установлюється рівновага мотивувань. З зовнішньої сторони стиль мотивований позицією оповідача. “Зсередини” він мотивований задачею установлення взаємозв'язку явищ, єдності світу. Це породжує насичену змістом прозу, значну частину в якій грає підтекст.

У “Паразитах свідомості” Вілсона і особливості сюжету, і позиція оповідача, і система образів служать у першу чергу вираженню теорій автора й обумовлені останніми. Конкретні елементи, що несуть сліди походження з “масової літератури”, мотивовані “зсередини” філософської концепції, використані для її предметного вираження. Умотивованість “зсередини” є універсальною основою художньої системи роману. Так, сюжет “Паразитів свідомості”, що використовує значну кількість штампів “масової літератури”, організує їх таким чином, що вони служать образним вираженням тез “нового екзистенціалізму” і філософії історії Тойнби - циклічного розвитку цивілізації, “виклику і відповіді”, “відходу і повернення”. Вілсон виявляє дотепність і вигадку, комбінуючи мотиви, що служать одиничним вираженням загальних ідей. Але саме тому, що ці мотиви покликані виразити чітку теорію, а не перевірити її справедливість життям, автор може дозволити собі використовувати штампи “літератури масового споживання”.

Мотивування “ззовні” у “Паразитах свідомості” зводяться до встановлення логічних зв'язків і несуперечливої послідовності подій. Слабість мотивувань “ззовні” зводить не тільки сюжет роману, але і систему образів у функції ілюстрування ідейної концепції.

Відповідно до цього жанр “Паразитів свідомості” повинний бути визначений як роман-ілюстрація, пізнавальне значення якого цілком залежить від пізнавальної цінності (якщо така мається) ув'язнених у ньому філософських ідей.

Але, як було відзначено вище, образ “паразитів”, крім авторського наміру здобуває в романі зміст соціально-філософської алегорії, і це дозволяє бачити в “Паразитах свідомості” елементи аналогійної моделі, через відсторонення ведучої до пізнання. Тому асоціативне поле центрального образа додає “Паразитам свідомості” риси фантастичного філософського алегоричного роману.

Що стосується стилю роману, то, на думку Вілсона, цінність твору додають ідеї, а не художність. Оскільки оповідач тут - рупор автора, стиль той же, що й в есе Вілсона; словесні образи вторинні стосовно думки, і в цілому стиль “Паразитів свідомості” не специфічний для художньої літератури, так що говорити про умотивованість “зсередини” чи “ззовні” тут неможливо.

Висновки

Вільям Джеральд Голдінг (1911 - 1993), один з найбільших представників післявоєнної британської прози, лауреат Нобелівської премії (1983), письменник, ще за життя визнаний класиком, добре відомий як західним читачам так і українським. Його твори легко впізнати по зовнішній невимушеності оповідання і строгості форми, притчевій філософській глибині і вивіреній злагодженості деталей. У даній курсовій роботі була зосереджена увага на одному з ранніх творів, що здобули Голдінгу всесвітню славу: "Спадкоємці" (1955).

Для прози Голдінга характерний непідроблений інтерес до процесу пізнання людиною світу і своєї ролі в ньому. Однак, Голдінг принципово інакше розглядає проблеми буття, волі, вибору і відповідальності людини, ніж французькі екзистенціалісти. Десь їхні погляди зближаються, але не збігаються. Філософський початок творів Голдінга полягає в естетичному втіленні пізнаних і пізнаваних закономірностей і випадків у долі людини, коли індивід не тільки живе, але й осмислює себе як спосіб існування.

І як продукт художньої уяви, і як приклад рішення риторичної проблеми “Спадкоємці” являють собою, безумовно, блискучий зразок літературної творчості. Я згодна з тим, що Вільям Голдінг, безперечно, – яскраве і само­бутнє явище на літературному видноколі. С. Павличко слушно наголошує: “Творчість В. Голдінга на­лежить до найоригінальніших і найскладніших явищ англійської прози в XX столітті. Трагічний, навіть апокаліптичний голос письменника, який по­бачив істинне лице людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від дальшої дегуманізації, а також колосальний талант прозаїка визначили його місце серед класиків літератури Англії XX століття”.[10. c. 188]

Безсумнівно, творчість Вільяма Голдінга належить до найоригінальніших і найскладніших явищ повоєнної анг­лійської прози. В ній набули дальшого розвитку традиції англійського філософського роману, який веде свою істо­рію від “Утопії” Томаса Мора, а також сучасного євро­пейського інтелектуального роману. Трагічний, навіть апокаліптичний голос письменника, який побачив істинне лице людства і спробував застерегти нашу цивілізацію від дальшої дегуманізації, а також колосальний талант про­заїка визначили його місце серед класиків літератури Англії XX століття.

Незважаючи на те, що твори Годінга вважають писимістичними вони, на мою думку стверджують ідеали добра і в них закладено надію на ствердження людяності тазагальнолюдських ідеалів справедливості і моральності. А представник Шведської академії Ларс Йюллестен у своїй промові під час вручення Голдінгові Нобелевської премії зазначив: “Романи і оповідання Голдінга – це не тільки похмурі повчання і темні міфи про зло й зрадницькі руйнівні сили, це ще й цікаві пригодницькі історії, які можна читати заради задоволення”.[8. c. 324]

А сам Голдінг у своїй Нобелевській лекції в жартів­ливій формі піддав сумніву свою репутацію безнадійного песиміста, сказавши, що він “універсальний песиміст, але космічний оптиміст”. І вже серйозно додав: “Міркуючи про світ, яким править наука, я стаю песимістом... Проте я оптиміст, коли згадую про духовний світ, від якого на­ука намагається мене відволікти... Нам треба більше лю­бові, більше людяності, більше турботи.”.[8. c. 328]

Я вважаю, що оце і є відповідь на ті запитання, які ставить перед нами життя і які повинна ставити перед собою кожна людина, коли не хоче перетворитися на звіра.

Список використаних джерел

1.  Golding W. Utopias and Antiutopias // A Moving Target. New York, 1984 P 184.

2.  Бегун Б. Зверь – мы сами (В.Голдинг «Повелитель мух») // Відродження. –1995, №2.

3.  Выготский Л.С. Собрание сочинений: Т. 3. - М.: Педагогика, 1982.- С. 596.

4.  Голдинг У.  Собрание сочинений, т.1 - М: Симпозиум, 2000, - С. 464

5.  Голдинг У. Горячие врата. – М.: Сфера, 1994 - С. 208

6.  Зверев А. Дворец на острие иглы. - М., 1989., - С. 284

7.  Кінкід-Вікс М. і Грегура Я. Уильям Голдинг: Критические этюды. С.-Пб., 1987. - С. 252.

8.  Лауреаты Нобелевской премии.Энциклопедия. – М.: Прогресс, 1992. - С. 665.

9.   Література Англії.   XX століття:   Навч. Посібник / К.  О. Шахова,  Н.  Ю. Жлуктенко, С. Д. Павличко та ін.; за ред.  К. О. Шахової.– К. : Либідь,  1993 – C. 400

10.   Павличко С.Д. Лабіринти мислення – К., 1993 - С. 458

11.   Павличко Соломія. Романи та повісті Вільяма Голдінга. Післямова // Голдінг Вільям. Володар мух. – К.: Молодь, 1988. – С. 330.

12.     Проблемы метода и жанра в зарубежных литературах. - Свердловск: Свердловский государственный педагогический институт, 1982, -  C. 325.

13.   Рабинович Р. Реализм против эксперимента в английском романе, - М.  1997. - С. 175.

14.   Скороденко В. Притчи Уильяма Голдинга – М.: Прогресс, 1981. – С. 42.

15.    Хaллидей M.A.K. Переход к функциональной речи. M.: Arnold, 1973. – C. 542.

16.   Чамеев А. Мир Уильяма Голдинга – М.:Научная мысль, 1987 c. 293