Курсовая работа: Кредитна система і проблеми її функціонування в Україні

За даними НБУ, за підсумками 2005 року обсяг проблемних кредитів, наданих фізичним особам, порівняно з початком року збільшився на 106,1 млн.грн., тоді як загальний обсяг кредитів населенню зріс більше як у 2 рази. Це слугувало основним чинником зменшення частки проблемних кредитів у загальному обсязі кредитів фізичним особам із 1,4 до 0,9%. На сьогодні, за оцінками експертів, рівень неповернення за споживчими кредитами становить 1 – 5% і в найближчі роки може збільшитися.

Загалом для споживчого кредитування характерний вищий рівень заборгованості порівняно з корпоративним портфелем. І поки ринок споживчого кредитування в Україні розвивається активно, проблема неякісних активів є другорядною. Однак експерти визначають, що у разі уповільнення темпів його розвитку питома вага „поганих” кредитів може істотно збільшитися. Знизити ризики в сегменті споживчого кредитування можна за рахунок повноцінного за діяння кредитних бюро, які вже створені в Україні, однак їх діяльність стримується низкою суб’єктивних та об’єктивних чинників.

Третя група ризиків сформувалася внаслідок розбалансованості активів і пасивів за термінами. У структурі кредитування банками фізичних осіб переважну частину займають довгострокові кредити. За минулий рік їх обсяги зросли у 2,8 рази, водночас довгострокові депозити фізичних осіб упродовж 2005 року зростали повільніше – на 65,7%.

Вказана тенденція відповідним чином впливає і на загальну збалансованість активів та пасивів банків за термінами: при зростанні загального обсягу довгострокових кредитів по системі за 2005 рік на 89,4% загальний обсяг довгострокових депозитів зріс лише на 62,4%.

Четверта група ризиків виникла в результаті валютної незбалансованості кредитних вкладень. Якщо в 2004 році темпи зростання обсягів кредитів фізичним особам у національній валюті були вищими порівняно з кредитами в іноземній валюті, то за підсумками 2005 року зафіксовано протилежну тенденцію: обсяги кредитів у національній валюті зросли в 2,1 раза. Довгострокові кредити населенню практично повністю номіновані в іноземній валюті. При цьому обсяги довгострокових кредитів фізичним особам в іноземній валюті зросли у 2,8 рази, а довгострокових депозитів в іноземній валюті банки залучили лише на 61,5% більше.

Переважна більшість населення не має офіційних постійних доходів в іноземній валюті, тобто погашення заборгованості здійснює за рахунок купівлі валюти на ринку. Це посилює ризики дестабілізації фінансової стійкості банків, передусім у частині забезпечення ліквідності і платоспроможності за активами та пасивами в іноземній валюті, оскільки потенційно створюється тиск у валютному сегменті.

Для зниження ризиків національний банк нині розробляє нові підходи о розрахунку показників ліквідності банків, зокрема планує запропонувати показник загальної (довгострокової) ліквідності, що стимулюватиме банки проводити зваженішу політику щодо управління активно-пасивними операціями, особливо в іноземній валюті.

Одним із підходів до регулювання операцій в іноземній валюті може стати також запровадження лімітів на проведення банками валютних операцій. Нині розроблено нову редакцію Положення „Про порядок встановлення НБУ лімітів відкритої валютної позиції в безготівковій та готівковій формах і контроль за їх дотриманням уповноваженими банками”. У ньому викладено принципово нові підходи до алгоритму розрахунку зазначених лімітів (включаючи операції банків із депозитними та кредитними ресурсами), а також визначено фінансову відповідальність банку за порушення лімітів.

Процес активізації споживчого кредитування населення в Україні не впливає на зміну в структурі інвестицій за рахунок перерозподілу заощаджень домогосподарств. Розширення внутрішнього попиту в 2005 році, яке стимулювалося активним кредитуванням споживчих потреб населення, не супроводжувалось адекватним зростанням обсягів інвестицій та виробництва, що зумовило розбалансування пропорцій між нагромадженням та споживанням,

Враховуючи наявні зміщення у кредитній політиці банків у бік кредитування споживчих витрат населення, необхідно задіяти макрорегулятори (податкові, бюджетні, монетарні) з тим, щоб забезпечити позитивний імпульс для змін на користь кредитування інвестицій. Один із ключових пріоритетів у цьому напрямі – іпотека. Розвиток системи іпотечного кредитування дає змогу не лише забезпечити потребу населення в житлі, а й дати імпульс будівельній та суміжними із нею галузям, банківській системі, фондовому ринку. Сьогодні висока ціна на житло не сприяє відпливу коштів населення зі споживчого ринку, хоча саме іпотечний сегмент кредитування необхідно розвивати і стимулювати найбільше.

У країні – значний дефіцит житла, а нинішнім темпам введення в експлуатацію житлових будинків ще дуже далеко до історичного максимуму. Хоча цей сегмент банківського кредитування останнім часом активно розвивається (протягом 2005 року банки нарощували обсяги іпотечних кредитів у середньому по 600 млн.грн. щомісяця), на сьогодні, за даними Української національної іпотечної асоціації, радикальних змін у структурі іпотечних кредитів не сталося: частка кредитів під купівлю житла становить майже 63%, тобто інструментарій ринку залишається досить обмеженим [8, c.37-38].

      З метою забезпечення доступності житла  для  всіх  категорій  громадян

необхідно створення такого фінансово-кредитного механізму:

• надання банками середньострокових кредитів  (1-1,5  року)  на  будівництво

житла забудовникам  (у  першу  чергу,  будівельним  організаціям,  можливо

індивідуальним  забудовникам)  із  виплатою  в  період  будівництва   лише

відсотків  по кредиту і поверненням суми  основного  боргу  по  закінченні

будівництва (у випадку, коли позичальником є будівельна  організація)  або

переоформленням  у  довгостроковий  (10-25  років)  іпотечний  кредит   (у

випадку, коли позичальником є індивідуальний забудовник);

•  для  залучення  в  будівництво  приватних  інвестицій  і  для  полегшення

накопичення громадянами власних коштів на придбання житла  використовувати випуск муніципальних і приватних позик на  житлове  будівництво  (житлових сертифікатів). Сполучити можливість  придбання  житлових  сертифікатів  на частину вартості житла й одержання кредиту на відсутню частину;

•  надання  банками  довгострокових  кредитів  (10-25  років)  на  придбання

індивідуальних будинків фізичними  особами  під  заставу  цих  будинків  і

прилягаючих  земельних  ділянок.  Розмір  наданого  кредиту  не  більш  70

відсотків ринкової  вартості  будинку,  що  одержується.  Використовуваний

кредитний інструмент - кредит із відстрочкою платежу: платіжна ставка  10 -  20  відсотків,  контрактна  ставка  змінюється  відповідно  до    ринкової

процентної ставки, різниця ставиться на збільшення основної суми боргу  по

кредиту.  Розмір  одержуваного  кредиту  залежить   від   рівня   прибутку

позичальника таким чином, що щомісячні платежі по кредиту складають  25-30 відсотків від рівня щомісячного прибутку позичальника (членів його сім’ї);

• заохочення підприємств і організацій  у  наданні  кредиторам  гарантій  по

поверненню кредитів, наданих їхнім робітникам. Гарантії можуть передбачати повернення залишку кредиту самим  підприємством  у  якості  поручителя  по кредитному   зобов'язанню   або   забезпечення   їм страхування    життя позичальника;

• для полегшення процесу використання громадянами  вартості  наявного  житла при придбанні або будівництві нового банками даються короткострокові  (3-6 місяців) проміжні кредити під заставу старого житла;

• для оплати першого внеску при одержанні кредиту  (не  менше  30  відсотків від вартості що одержується житла) позичальник використовує кошти  субсидій, а також власні кошти, у тому числі  отримані  від  продажу  наявного  житла, навіть якщо воно отримано безплатно в процесі приватизації. Для  накопичення власних коштів використовуються банківські  житлові  накопичувальні  рахунки або придбання житлових сертифікатів;

• позичальникам, визнаним у встановленому порядку, що  потребують   допомоги  в поліпшенні житлових умов, дається субсидія на будівництво або  придбання  житла в  розмірі  від  5  до  70  відсотків  ринкової  вартості  житла  по  соціальній нормі в залежності від рівня прибутку, і часу чекання  в  черзі на поліпшення житлових умов. Субсидії даються за рахунок коштів державного бюджету,  місцевих  бюджетів,  територіальних  органів  самоврядування   і підприємств;

• субсидії за рахунок коштів місцевих бюджетів можуть  частково  покриватися за рахунок  безкоштовного  надання  земельних  ділянок  під індивідуальне житлове будівництво з необхідною інженерною інфраструктурою,  оцінених  по  ринковій вартості;

• програма субсидій реалізується через банки, обрані на контрактній  основі,

виходячи з запропонованих ними умов захисту коштів субсидій від інфляції і надання кредитів на придбання житла;

• за участю держави і комерційних організацій створюється  ОАО  "Регіональне агентство по іпотечному  житловому  кредитуванню",  що  одержує  в  банків іпотечні кредити, видані  відповідно  до   встановлюваних  їм  стандартів. Стандарти забезпечують прибутковість кредитів для банків, доступність  для позичальників і можливість формування єдиного вторинного  ринку  іпотечних кредитів.  Агентство   залучає   ресурси   інвесторів   для   банківського  кредитування через випуск власних цінних паперів, забезпечених  придбаними їм іпотечними кредитами і гарантіями держави;

• цінні папери Агентства купуються будь-якими  довгостроковими  інвесторами,  включаючи фізичні особи. Заохочується придбання іпотечних  цінних  паперів  Державним пенсійним  фондом,  іншими  позабюджетними  фондами,  страховими  компаніями;

• для фінансування будівництва інженерної інфраструктури  житлової  забудови залучаються  банківські   кредитні   засоби   або   муніципальні   позики, забезпечені частиною майбутніх платежів за відповідні комунальні послуги;

• пропонується звільнити  фізичні  особи  від  сплати  житлового  податку  з

засобів, використовуваних на оплату житлового  кредиту,  на  весь кредитний

період, а також від сплати державного збору за реєстрацію  договору  застави

житла, що одержується за допомогою кредиту [9, c.49-50]

Таким чином активізація кредитування споживчих витрат населення при збереженні нинішніх тенденцій потенційно може обернутися для економіки загостренням ризиків залежного розвитку, коли банки в силу об’єктивних і суб’єктивних чинників фактично позбавляють кредитів цілі сектори економіки. Структурна відсталість та інституційна слабкість економіки України робить можливість такого деформованого розвитку досить реальною. Як свідчить досвід, пріоритети діяльності багатьох українських банків не завжди збігаються з національними цілями соціально – економічного розвитку.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11