Курсовая работа: Франчайзинг, як форма ведення міжнародного бізнесу

У 2001 р. Кабінетом Міністрів України було внесено до Верховної Ради України проект Закону України "Про франчайзинг". Метою проекту було законодавче регулювання відносин між суб'єктами госіюдарюнання щодо передачі прав на використання в господарській діяльності комплексу виключних прав власника на фірмове найменування, комерційну інформацію, ноу-хау і т. д. При аналізі проекту Закону в ньому були виявлені такі недоліки:

відсутні визначення ключових понять,  що використовуються у франчайзингу: ноу-хау, франшиза, територіальна франшиза, генеральна франшиза,  субфранчайзинг,  комерційна інформація, об'єкти виключних прав і т.д.;

законопроект не узгоджений із законодавством у сфері правової охорони інтелектуальної власності;

проект дублює розділи Цивільного кодексу України і Господарського кодексу України, не вносячи ніяких доповнень у регулювання франчайзингу;

пропонується багаторазова реєстрація франчайзиногового договору (у Департаменті інтелектуальної власності та органі, що реєструє суб'єкти підприємницької діяльності);

відсутні норми про регулювання переддоговірних франчайзингових відносин (з урахуванням проекту Типового закону про інформацію);

відсутні норми щодо розкриття інформації про запропоновану франшизу;

не передбачені питання економічного стимулювання франчайзингу, створення системи саморегулювання;

відсутні формулювання таких важливих понять франчайзингу: корисні моделі, формули, процеси, ноу-хау, процеси, що усуне можливості їхнього неоднозначного трактування податковими службами і зніме проблеми, пов'язані із застосуванням окремих податків, зокрема, ПДВ, податку на репатріацію, відобразити існуюче оподатковування франчайзингового бізнесу;

відсутність норми щодо регулювання міжнародного франчайзингу.

У цілому законопроект заслуговував підтримки, оскільки спря­мований на поглиблення і розвиток підприємництва, а також поси­лення захисту прав інтелектуальної власності в Україні. Однак, внаслідок очікування прийняття ЦК України роботу над проектом Закону України "Про франчайзинг" було призупинено.

Отже, потреба розробки та прийняття Закону України "Про франчайзинг", який автори, рекомендували розробити ще у 1997 р., сьогодні стає ще більш актуальною. У цьому Законі необхідно передбачити всі юридичні аспекти взаємовідносин сторін і розвитку українського франчайзингу, які 6 відповідали міжнародним вимо­гам. Прийняття цього Закону дозволить створити прозорі ме­ханізми для становлення і розвитку франчайзингу, що значною мірою стимулюватиме створення національних мереж франчайзингу, залучення міжнародного франчайзингу, в тому числі із прямим кредитуванням проектів міжнародними фінансовими корпораціями.

Від якості та ефективності Закону України "Про франчайзинг", термінів його прийняття багато в чому залежатиме практич­ний розвиток франчайзингових мереж та їх роль в інноваційному розвитку економіки України.

Використання договорів про усунення подвійного оподатковування

Винагорода за договором франчайзингу, виплачувана нерези­денту, підлягає оподатковуванню податком на репатріацію за став­кою 15% від суми виплати, якщо така винагорода є доходом нере­зидента з джерелом походження з України. До доходів із джере­лом походження з України, зокрема, належать роялті. Податок на репатріацію утримується платником доходу, що є резидентом чи постійним представництвом нерезидента під час виплати доходу і перераховується до бюджету.

Податку на репатріацію можна уникнути чи зменшити його ставку за відповідним договором про усунення подвійного оподат­кування. У даний час в Україні діють 47 договорів про усунення подвійного оподатковування. Для цілей застосування договору слід встановите, чи відповідає винагорода за договором франчайзингу визначенню роялті, приведеному в договорі про усунення подвійно­го оподаткування. Податок на репатріацію не утримується (чи ут­римується за іншою ставкою, меншою за 15%, як зазначено у дого­ворі про запобігання подвійного оподаткування), якщо нерезидент (франчайзер) надасть українському резидентові (франчайзі) довідку яро підтвердження свого резидентства, видану компетент­ними органами відповідної держави. У нерезидента також є мож­ливість одержати відшкодування зайво сплаченого податку, якщо мала місце переплата.

Якщо винагорода за договором франчайзингу є доходом нере­зидента від виторгу інших видів компенсації вартості послуг, нада­них резиденту від такого нерезидента, тоді об'єкт оподатковування податком на репатріацію відсутній. Крім того, відповідно до більшості договорін про усунення подвійного оподаткування прибу­ток договірного підприємства держави обкладається податком ли­ше у цій державі, якщо це підприємство не здійснює діяльність в іншій договірній державі через постійне представництво. У деяких випадках це положення може використовуватися для усунення подвійного оподаткування.

Правове регулювання франчайзингу в Україні

У нашій країні законодавче регулювання пільгового підприєм­ництва закріплене у ЦК України від 16 січня 2003 р., який набрав чинності з 1 січня 2004 р. Однак у тексті статей закону терміни франчайзингу не застосовуються. Водночас, докладний розгляд глави 76 статей 1115—1129 ЦК України дозволяє зробити висно­вок, що а законі під ім'ям комерційної концесії фігурують поло­ження франчайзингу. Ряд із них відповідає відносинам франчай­зингу, що приведені на початку статті:

1)   предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок,  промислових зразків, винаходів,  творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації (п.1 ст. 1116 ЦК України);

2)   за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом
належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) падання послу? (п. 1 ст. 1115 ЦК України);

3)   правоволоділець зобов'язаний передати користувачеві технічну та комерційну документацію і  надати іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії, а також проінформувати користувача та його працівників з питань,  пов'язаних із здійсненням цих прав (п. і ст. 1120 ЦК України);

4)   правоволоділець зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором комерційної концесії, надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння,  включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників (п. 2.2 ст, 1120 ЦК України);

5) з урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

використовувати торговельну марку та інші позначенн правоволодільця визначеним у договорі способом (п.  1.1 ст.  1121 ЦК України);

дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов  використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем (п. 1.3 ст. 1121 ЦК України);

не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну   інформацію   (п. 1.6 ст. 1121 ЦК України).

Отже, замінивши слова "правоволоділець" у тексті перерахо­ваних статей ЦК України на "франчайзера", а "користувача" — на "франчайзі" і назвавши "плату за право користування комплек­сом., прав..." вартістю франшизи і роялті, ми одержуємо відноси­ни франчайзингу.

Завдання захисту інтересів споживачів в українському законо­давстві реалізується, насамперед, через положення про державну реєстрацію договору комерційної концесії:

договір комерційної концесії підлягає державній реєстрації органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця (п, 2 ст. 1118 ЦК України);

якщо правоволоділець зареєстрований в іноземній державі, реєстрація договору комерційної концесії здійснюється органом, який здійснив державну реєстрацію користувача (п. З ст,  1118 ЦК України).

Закон також передбачає обов'язкок користувача (франчайзі) інформувати споживачів про присутність посередницьких відносин (п. 1.5 ст. 1121 ЦК України), забезпечувати належну якість пропо­нованих товарів, робіт, послуг, що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконують­ся, надаються) правоволодільцем (п. 1.2 ст. 1121 ЦК України), а також відповідальність правоволодільця (франчайзера) за вимога­ми, що пред'являються до користувача (франчайзі) шляхом суб-сидіарної відповідальності "...у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користу­вачем.

За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника

продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем" (ст. 1123 ЦК України).

Окремі положення ЦК України, відповідаючи інтересам дрібних підприємців-користувачів (франчайзі), конкретизують норми чинного антимонопольного законодавства щодо договору ко­мерційної концесії (франчайзингу) (наприклад, п. 2 ст. 1122 ЦК України) і мають розглядатися ними у загальному контексті.

У рамках регулювання відносин франчайзингу українське за­конодавство передбачає можливість надання франчайзером більш широких прав, пов'язаних з використанням субфранчайзингу. За договором субфранчайзингу франчайзі має право продати субфран-шизу, а значить дозволяти третім особам користуватися комплек­сом прав, що сам франчайзі одержав від франчайзера, або части­ною комплексу прав на умовах, погоджених із правоволодільцем або визначених договором комерційної концесії (п. 1 ст. 1119 ЦК

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12