Курсовая работа: Формування ринку земель сільськогосподарського призначення в Україні
Нормативна грошова оцінка земельних
ділянок — капіталізований рентний дохід із
земельної ділянки, визначений за встановленими і затвердженими нормативами.
Роботи з нормативної грошової оцінки
сільськогосподарських угідь, а саме ріллі, багаторічних насаджень, сіножатей та
пасовищ в Україні, були виконані у 1995 році. В основу такої оцінки покладено
рентний дохід, який отримується при виробництві зернових культур і визначається
за даними економічної оцінки земель, проведеної в 1988 році.
Для забезпечення справляння земельного
податку та орендної плати за землю нормативна грошова оцінка
сільськогосподарських угідь, проведена станом на 1 липня 1995 року, кожен рік
підлягає індексації в залежності від рівня інфляції в країні.
За відсутністю ринку
сільськогосподарських земель ринкові ціни на землі сільськогосподарського
призначення в Україні не сформовані, проте в проекті Закону України «Про ринок
земель» зазначено, що ринкові ціни не можуть бути нижчими за відповідну
нормативну грошову оцінку сільськогосподарських земель.
Висновки
Мораторій на продаж землі в Україні
обумовлений лише політичними чинниками. В країні наявні важливі передумови
ринку землі, зокрема, сформовані основи земельного законодавства, критична маса
власників землі сільськогосподарського призначення, частина з яких є
потенційними продавцями земельних ділянок, та відповідний попит на землю, який
має сприяти капіталізації сільського господарства. Запровадження ринку землі в
Україні залежить лише від політичної волі влади.
Ринок землі є невід’ємною частиною
економіки будь-якої розвинутої держави. Земля — найважливіший ресурс для
сільськогосподарського виробництва. Земля не є класичним товаром і тому, ринок
землі має цілу низку специфічних особливостей. Однією з таких особливостей
ринку землі в розвинутих країнах є те, що при правильній експлуатації земля не
тільки не втрачає свою вартість, але й збільшує її, що стримує власників
земельних ділянок від їх продажу. Тобто підсилюється обмеженість пропозиції
земельних ресурсів. Світова практика свідчить, що в умовах ринку землевласники
вельми неохоче продають свої земельні ділянки, віддаючи перевагу здачі землі в
оренду. Вони зацікавлені в отриманні стабільного прибутку, саме тому в кожний
певний момент продається лише незначна частина земельного фонду.
Відсутність в Україні цивілізованого
ринку землі негативно впливає на орендні відносини в сільському господарстві,
породжуючи коло економічних проблем: відсутність можливостей щодо конкурентного
продажу земельних ділянок збільшує пропозицію орендодавців землі, що обумовлює
низькі ціни оренди (близько 20 євро/га за рік). Невисокий рівень орендної плати
обумовлює заниження цін на земельні ділянки. Як наслідок, окремі земельні
масиви не знаходять орендарів і не використовуються.
Мораторій на продаж землі в Україні не
запобігає здійсненню трансакцій з землею сільськогосподарського призначення,
проте породжує їх тіньовий обіг за відсутності прозорого ринку. В результаті
зазнають втрат жителі сільської місцевості — власники землі, які отримують
нижчу ціну за свої земельні ділянки порівняно з умовами конкурентного ринку.
Оскільки тіньові трансакції не передбачають сплату податків і відрахувань до
державного і місцевих бюджетів, останні також зазнають значних втрат.
До позитивних наслідків скасування
мораторію можна також віднести наступні:
• більш ефективні власники стануть менше
покладатися на субсидії з державного бюджету.
• введення іпотеки на землю
сільськогосподарського призначення сприятиме зниженню відсоткових ставок і
зробить кредитування більш доступним для малих і середніх господарств;
• селяни, які бажають займатися
несільськогосподарською діяльністю в сільських районах, зможуть продати свою
землю, одержавши в такий спосіб початковий капітал для підприємництва.
Паралельно із скасуванням мораторію на
продаж земель необхідно продовжувати формувати нормативно-правову й
інституційну базу регулювання ринку земель сільськогосподарського призначення.
Насамперед це стосується прийняття Закону України „Про державний земельний
кадастр” та відповідних нормативно-правових актів, що забезпечать його
функціонування.
Головним принципом розбудови системи
реєстрації прав на нерухомість має бути єдність реєстру землі і нерухомості.
Реєстр і кадастр необхідно вести в єдиній установі. Тоді система буде цілісною
і почне розвиватися в єдиному напрямку. Необхідно також визначити, при якому
державному органі ця система буде працювати. Єдина система державної реєстрації
речових прав на нерухоме майно та їх обмежень має фінансові переваги, а саме:
зменшаться витрати на формування єдиної бази даних порівняно з базами даних
окремих реєстрів та знизиться вартість послуг, які надаватимуться клієнтам
Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обмежень порівняно з послугами,
які надаватимуться з різних реєстрів.
Запровадження ринку земель
сільськогосподарського призначення вимагає докладного нормативного регулювання
та наявності ефективної, справедливої та дійової правової системи: суд,
прокуратура, виконавча служба тощо. Важливим напрямком захисту прав власності
(в тому числі на землю) є забезпечення справедливості судових рішень. У цьому
плані необхідно створити ефективну систему захисту прав власності.
Список використаних
джерел
1.
Земельний Кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III.
8.
Закон України „Про оренду землі” від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV.
10.
Закон України „Про оцінку земель” від 11 грудня 2003 р. №1378-IV.
11.
Закон України „Про угоди щодо відчуження земельної частки (паю)” від 18 січня
2001 р. № 2242-III.
13.
Постанова Верховної Ради України від 22 вересня 2005 року №2897-IV Про Рекомендації
парламентських слухань Сучасний стан та перспективи розвитку земельних відносин
в Україні".
14.
Проект Закону України «Про ринок земель» від 25 травня 2006 р. № 947.
20.
Губені Ю. Ринок землі в Україні: можливо, спробувати по-іншому?. — Львiвська
газета, 23 березня 2007.
21.
Дем‘яненко С.І. Ринок сільськогосподарської землі в Україні: дозволити чи
заборонити? — К.: Інститут економічних досліджень та політичних консультацій,
2006. — 15 с.
22.
Інституціональне середовище сільського підприємництва: сучасний стан та
перспективи. — К., 2006.
|