Курсовая работа: Договір франчайзингу

Зміст договору комерційної концесії становлять умови, на яких укладено угоду сторін. Оскільки будь-який договір є підставою виникнення цивільно-правового зобов’язання, а зміст цього зобов’язання розкривається через права та обов’язки його учасників, визначені умовами договору, то це властиво і договору комерційної концесії. Оскільки у двосторонніх договорах правам кореспондують обов’язки, розглянемо тільки останні.

Обов’язки правоволодільця можна поділити на імперативні і диспозитивні. Перші сформульовані в законі таким чином, що не допускають змін за волею сторін. По суті, такі обов’язки є істотними умовами договору комерційної концесії. Зміст обов’язків другої групи сторони договору мають право змінити або навіть зовсім відмовитись від включення їх до договору. Проте, якщо це не відбувається, вони діють у повному обсязі [13, 26].

Праволоділець зобов’язаний:

1) передати користувачеві весь комплекс виключних прав за договором. Цей обов’язок в законі викладений досить докладно і сформульований як імперативний. Він містить обов’язок передати користувачеві технічну і комерційну документацію (плани, розрахунки, креслення), проінформувати користувача і його працівників з питань здійснення прав, що передані за договором комерційної концесії, а також надати користувачеві іншу інформацію, необхідну для здійснення прав, наданих йому за договором комерційної концесії. По суті, цей обов’язок є інформаційним і вимагає, щоб правоволоділець забезпечив будь-якою інформацією, яка буде необхідна для здійснення прав, що передані за договором комерційної концесії. Перелік даних, які можна вимагати розкрити, залишений відкритим. Щоб уникнути безпідставних вимог щодо розкриття інформації, правоволодільцю в договорі комерційної концесії варто зазначити, яку саме інформацію необхідно надавати. В іншому разі між сторонами договору може виникнути складний спір щодо обсягу інформації, яка надається, оскільки «інформація, яка необхідна для здійснення прав», є оціночною;

2) забезпечити державну реєстрацію договору комерційної концесії. Цей обов’язок, як і всі наступні, є диспозитивним, оскільки договором комерційної концесії цей обов’язок може бути покладений і на користувача;

3) надавати користувачеві постійне технічне та консультативне сприяння, включаючи сприяння у навчанні та підвищенні кваліфікації працівників. Покладення на правоволодільця цього обов’язку цілком логічне, особливо в межах довгострокового договору. Адже об’єкти прав, що передаються за договором комерційної концесії, як правило, безперервно вдосконалюються. Тому користувач об’єктивно зацікавлений в отриманні нової інформації, яка поліпшить його позиції на ринку. У свою чергу правоволоділець за надання інформаційного сприяння може отримати окрему винагороду;

4) контролювати якість товарів (робіт, послуг), що виробляє (виконує, надає) користувач на підставі договору комерційної концесії. Правоволодільцю як особі, яка набагато краще знайома з процесом випуску товарів (виконання робіт, надання послуг), значно простіше проконтролювати їх якість, ніж користувачу. Адже правоволоділець, як правило, і є створювачем інтелектуальних продуктів, права на які передаються за договором комерційної концесії і використовуються при створенні товару. До того ж він зацікавлений у тому, щоб ці творчі продукти не знецінилися внаслідок випуску товарів (виконання робіт, надання послуг) нижчої якості [14, 370].

б) права та обов’язки користувача;

За статтею 1121 ЦК України користувач зобов’язаний:

1) використовувати комплекс отриманих ним виключних прав відповідно до умов договору, в установленому обсязі і належним чином. Цей обов’язок корелюється з його правом використовувати такий комплекс. Проте було б неправильним вказати, що на користувачеві лежить обов’язок, який водночас є і його правом. У них різний зміст. Право використовувати виключні права стосується головним чином тих дій, які може здійснювати користувач. Обов’язок полягає у тому, щоб не виходити за межі користування, встановлені договором. У складі цього обов’язку необхідно виділити ряд субобов’язків:

а) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом. Якщо в договір внесено будь-які обмеження, що стосуються такого використання, їх необхідно додержуватися, наприклад, заборона розташовувати найменування (позначення) у приміщеннях, які використовуються для торгівлі алкогольною продукцією. Відсутність у договорі будь-яких обмежень щодо цього означає, що фірмове найменування правоволодільця може використовуватись будь-яким не забороненим законодавством способом [15, 250];

б) додержуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем, у тому числі вказівок, що стосуються зовнішнього і внутрішнього оформлення комерційних приміщень, які використовуються при здійсненні прав, наданих йому за договором. Інструкції і вказівки можуть бути надані правоволодільцем як при укладенні договору комерційної концесії, так і в будь-який час у період його дії. При цьому, якщо в договорі не обмежено обсяг або зміст вказівок (інструкцій), вони можуть бути будь-якими. Проте, правоволоділець не може ставити користувачеві вимоги, яких не додержувався сам. Це правило і є тим обмеженням, яке не дозволяє видавати надмірні або нездійсненні інструкції (вказівки), а потім вимагати дострокового розірвання договору комерційної концесії з причин їх невиконання;

в) інформувати покупців найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії. Основною сферою, в якій здійснюється цей обов’язок, є реклама. Користувач повинен проінформувати своїх покупців про те, що він виступає як користувач саме за договором комерційної концесії, причому відносно конкретного правоволодільця, якого зразу ж необхідно назвати. Спосіб доведення до покупців інформації про те, що засоби індивідуалізації використовуються на підставі договору комерційної концесії, залежить від того, як вони використовуються. Словесна форма використання припускає усне повідомлення, письмова або графічна - наявність необхідних надписів і таке подібне;

г) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію. Йдеться, певно, про обов’язок зберігати в таємниці відомості, що становлять комерційну таємницю правоволодільця. У той же час договір комерційної концесії повинен визначати, які відомості є комерційною таємницею. В іншому разі важко говорити про відповідальність користувача за розголошення комерційної таємниці, адже до останньої належать лише ті відомості, щодо яких вживаються заходи охорони конфіденційності. Правоволоділець повинен вказати, які відомості він відносить до секретних, і тільки щодо них виникає обов’язок користувача берегти їх у таємниці [16, 261];

2) своєчасно виплачувати правоволодільцю обумовлену договором винагороду. Винагорода може виплачуватися у будь-якій формі, яка передбачена договором, а саме: у формі фіксованих разових або періодичних платежів, відрахувань від виторгу, націнки на оптову ціну товарів, що передаються правоволодільцем для перепродажу, і таке подібне. Вибір тієї чи іншої форми виплати винагороди залежить від того, в якій сфері комерційної діяльності надається комерційна концесія, на скільки велика довіра між сторонами, як будується контроль правоволодільця або користувача та інших причин. Наприклад, при виконанні робіт навряд чи є сенс застосовувати винагороду в формі націнки на оптову ціну товару. Відрахування від виторгу для себе вибирає той правоволоділець, який буде впевнений у тому, що користувач отримує всі необхідні йому права та інформацію і подальшого сприяння правоволодільця при їх реалізації вже не потребує;

3) забезпечувати відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем. Цей обов’язок випливає з мети договору - сприяти розширенню збуту товарів (робіт, послуг). Якщо користувач виготовляє товари (роботи, послуги), які за якістю нижче ніж ті, що виготовляє правоволоділець, покупці (замовники) таких товарів (робіт, послуг) вводяться в оману. Адже вони розраховують на певну якість, яка ототожнюється з використанням відповідних засобів індивідуалізації (товарного знаку, фірмового найменування тощо), але не отримують її. Ця якість цілком могла бути вищою за звичайну, якою користувачі забезпечені. Проте її недостатньо. Отже, покупці (замовники) товару мають право пред’явити користувачеві вимоги, які випливають з незабезпечення ним такої якості, що притаманна товарам правоволодільця, з посиланням на договір комерційної концесії. При цьому вимоги базуються не на правилах, спрямованих на захист прав споживачів, а на загальноцивільних нормах;

4) надавати покупцям усі додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи товар безпосередньо у правоволодільця. Цей обов’язок, як і попередній, випливає з мети договору комерційної концесії і тому до нього можна надати аналогічні пояснення;

5) не передавати отриманого комплексу прав або його частини в субконцесію без згоди правоволодільця [17, 378];

6) надати обумовлену кількість субконцесій, якщо такий обов’язок передбачений договором.

Оскільки два останні обов’язки тісно пов’язані між собою, їх зміст можна викласти одночасно.

в) комерційна субконцесія;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7