Контрольная работа: Поняття та види форм державного устрою у зарубіжних країнах
Сенатори у Канаді
призначаються генерал-губернатором, а члени бундесрату призначаються та
відкликаються урядами земель; нарешті, останній спосіб - розмежування
компетенції між союзом і суб'єктами федерації - має велике значення, оскільки
від принципів розподілу такої компетенції залежать правове становище суб 'єктів
федерації, їхні відносини поміж собою та з центром. Ці питання вирішуються
неоднаково в різних федераціях і на різних ступенях їх розвитку. Усе залежить
не тільки від відносин поміж класами й націями всередині країни, а й від
причин, що диктуються міжнародним становищем.
Федерації
розрізняються за ступенем централізації або децентралізації влади.
Конституції
передбачають розмежування компетенції між центром і державними утвореннями.
Компетенція - це сукупність закріплених у правових нормах повноважень у різних
сферах діяльності, розподіл прав між федерацією в цілому та її суб'єктами.
Такий розподіл забезпечується нормативними актами в різний спосіб. Часто
компетенція має кілька видів: виключну компетенцію федерації (тобто таку, яка
виконується тільки союзними органами); виключну компетенцію суб'єктів федерації;
сумісну, або збіжну, компетенцію федерації та її членів; залишкову компетенцію
(в Австрії тау Німеччині існує поняття «конкуруючої компетенції», остання являє
собою різновид збіжної, або сумісної, компетенції) [11].
Основні ознаки
федерації (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія,
Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують
24 федеративні держави. На шляху до федерації, здійснюваної з 1988 р. у три
етапи, перебуває Бельгія):
1) наявність єдиної території, яка у
політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із
територій — суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний
поділ;
2) наявність загальної конституції
федерації і конституцій "і суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації
установчою владою;
3) наявність системи законодавства
усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів
федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих
актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати
союзному законодавству;
4) наявність федерального
двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду
і самостійних органів управління суб'єктів федерації;
5) наявність громадянства як усієї
федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне
громадянство (ФРН, Австрія);
6) можливість суб'єктів федерації
мати власну правову і судову системи (США);
7) наявність загальнофедеральної
податкової і грошової системи;
8) суб'єкти федерації не мають
суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних
міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із
її суб'єктів.
У типовій федерації оборонна і
зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а право
оподатковування поділене між обома. Тому і федерація, і її суб'єкти можуть
мати право видавати закони з аналогічних питань [12].
Федерації багатоманітні.
Класифікувати їх можна за різними ознаками:
• За способом створення:
договірні (виникають на основі угоди,
договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу»);
конституційні (засновуються шляхом
прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);
договірно-конституційні (їх більшість
— США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).
• За способом взаємовідносин
федерації та суб'єктів:
на основі союзу (США, Танзанія, ОАЕ,
СРСР — у минулому);
на основі автономії (Бельгія,
Австрія, Індія, Венесуела, Пакистан).
• За
способом розподілу і здійснення владних повноважень:
централізовані
(Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);
відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).
• За принципом
переваги або поєднання національного і територіального підходів:
територіальний
підхід (США, Індія, Мексика);
національний
підхід (у колишньому СРСР, нині його в чистому вигляді немає);
поєднання
національно-територіального і територіального підходів (Росія).
У деяких країнах
(США, Канаді, Латиноамериканській Федерації) існують два види компетенції:
виключна компетенція союзу та залишкова компетенція суб'єктів федерації. До
виключної компетенції США належить регулювання поміжштатної та зовнішньої
торгівлі; карбування монет , встановлення стандарту міри та ваги; оголошення
війни; призов до військової служби та утримання армії; створення та утримання
Військово-Морського Флоту; здійснення зовнішніх відносин; укладення позик від
імені США; видання законів для забезпечення цих повноважень (ст. 1 розд. 8 тощо).
Решта питань, не згаданих у цьому переліку, згідно з поправкою X, стосуються
виключної компетенції штатів (проведення виборів, встановлення органів
місцевого самоврядування, охорона здоров'я І громадського порядку, прийняття та
внесення змін до Конституції штату та його органів влади й управління,
ратифікація поправок до Конституції США) [13].
Конституція Індії
закріплює такі види компетенції: виключну компетенцію союзу, виключну
компетенцію штатів і сумісну компетенцію союзу і штатів [14].
До виключної
компетенції союзу Конституція Індії відносить 97 питань, у тому числі всі
питання щодо організації і здійснення оборони країни; зовнішньої політики
(відносини з іноземнимдержавами; дипломатичне, консульське и торгове
представництва; участь у міжнародних конференціях; укладення угод з іноземними
державами; питання війни та миру; громадянство, натуралізація та іноземні
піддані. До них належать також питання щодо залізничних, морських і
повітряних шляхів сполучення, засобів зв'язку; грошового обігу; монетарної
системи, іноземної валюти, банківської справи, фондових і товарних бірж;
розвитку основних галузей промисловості; розвитку й керівництва культурними
установами національного значення тощо).
До виключної
компетенції штатів належать: забезпечення громадського порядку і поліцейська
служба; здійснення правосуддя; місцеве самоврядування; охорона здоров'я, освіта
(за винятком питань, віднесених до компетенції союзу); засоби зв'язку, атакож
велике коло питань, пов'язаних із сільським господарством. Проте за умов
надзвичайного стану союзний парламент має право приймати рішення з будь-яких
питань.
До сумісної
компетенції союзу і штатів віднесено: кримінальне право і кримінальний процес;
законодавство про шлюб, сім'ю та опіку; значну частину цивільного права і
цивільного процесу; законодавство про профспілки, промислові й трудові
конфлікти; контроль за цінами.
Питання, що не
передбачені жодним із видів компетенції, належать до повноважень штатів.
4. Конфедерація
Конфедерація – це міждержавне
об’єднання з певними, визначеними в установчому акті цілями. Спільні органи, що
формуються у конфедерації, наділені обмеженою компетенцією. Держави-члени мають
право скасовувати акти цих органів і право виходити з конфедерації.
Конфедерація —
тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей
і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни,
зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні
в інших питаннях повної самостійності [15].
Основні ознаки
конфедерації (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія,
остання конфедерація — Сенегамбія, 1981-1989 pp.):
1) відсутність
спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;
2) відсутність
загальних законодавчих органів і системи управління;
3) відсутність
загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства,
громадянства, судової та фінансової систем;
4) відсутність
суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового
статусу учасників конфедерації;
5) наявність
загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних
держав;
6) рішення
загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі
незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких
санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);
7) наявність
права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.
Конфедерації
мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують
у федерацію.
5. Співдружність як одна з
форм державного устрою
Заслуговує на увагу особлива форма
об'єднання держав, іменована співдружністю (СНД, Британська Співдружність
націй, Європейська Співдружність у Західній Європі). Це є дуже рідкісне, ще
аморфніше за конфедерацію, але, однак, організаційно оформлене об'єднання
держав, які виступають як асоційовані учасники при збереженні ними повного
суверенітету і незалежності. В основу співдружності, як і при конфедерації,
покладені міждержавний договір, статут, декларація, угоди, інші юридичні акти.
Цілі, висунуті при створенні співдружності, можуть бути найрізноманітні —
економічні, культурні та ін [16].
Співдружність може мати перехідний
характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних
передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.
СНД (Співдружність незалежних держав,
утворена в 1991 p.) — це об'єднання незалежних держав, що мають на меті
зберегти історичну спільність народів і сформовані між ними зв'язки шляхом
координації політики, рівноправного і взаємовигідного співробітництва. СНД
заснована трьома державами — Бєларуссю, Росією, Україною. Згодом до них
приєдналися дев'ять країн — Азербайджан, Вірменія, Грузія, Казахстан,
Киргизстан, Молдова, Таджикистан, Туркменистан, Узбекистан.
Страницы: 1, 2, 3, 4 |