Дипломная работа: Шляхи розвитку та вдосконалення антимонопольного законодавства України на основі світового досвіду

Отже, в обох випадках - у американському антитрестовському і японському антимонопольному законодавстві - розглядаються склади основних порушень (монополізації, недобросовісної конкуренції, картелювання, а у Японії - і монопольної ситуації) та встановлюється відповідальність за їх вчинення. Важливо підкреслити, що саме система правових норм, які описують склади зазначених правопорушень, створює кістяк антимонопольного законодавства, при цьому усі її елементи, образно кажучи, рівноправні між собою. Подібний підхід забезпечує, на наш погляд, загальну стрункість законодавства, істотно полегшує правоприкладну практику та підвищує ефективність антимонопольного регулювання в цілому.

Зазначимо, що стрункість тієї чи іншої галузі законодавства досягається у процесі його розвитку. На певному етапі воно оформляється остаточно, потім принципових змін може зазнати лише зміст конкретних правових норм, структура ж лишається практично незміною. Яскравим прикладом щодо цього є антитрестівське законодавство США, структура якого, що закладена Законом Шермана (1890 р.), Законом Клейтона (1914 р.) і Законом про Федеральну торговельну комісію (1914 р.), остаточно сформувались ще на початку століття, після цього йшло насичення законодавчого масиву конкретизуючи ми та уточнюючими правовими нормами.

Отже, основне завдання антимонопольного законодавства України на нинішньому етапі - формування чіткої структури, яка забезпечує стрункість законодавства у процесі його розвитку та вдосконалення. Можна сказати, що на сьогоднішній день це завдання певною мірою вже вирішене.

Аналіз основного нормативного акта в галузі антимонопольного регулювання в Україні - Закону "Про захист економічної конкуренції" дозволяє зробити висновок, що в основі його структури лежить опис складів основних порушень антимонопольного законодавства, а саме:

анти конкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання;

зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку;

вчинення антиконкурентних дій органами влади, місцевого самоврядування, адміністративно-господарського управління та контролю;

обмежувальна та дискримінаційна діяльність.

Подібний підхід у своїй основі є аналогом розглянутим вище прикладам США та Японії. Однак, підхід до опису складів правопорушень, який використано законодавствами США та Японії, з одного боку, та України - з іншого, принципово різний. Розглянемо це на прикладі опису складу правопорушення, відомого світовій практиці як "дії по монополізації" (у законодавстві Японії - "приватна монополія", у законодавстві України - "зловживання монопольним становищем" і "володіння ознаками ринкової влади").

Параграф 2 Закону Шермана (антитрестівське законодавство США) визначає, що "будь-яка особа, яка буде або спробує монополізувати, або об'єднатися, або змовитись із будь-якою особою або особами, щоб монополізувати яку-небудь частину виробництва або торгівлі між кількома штатами або з іноземними державами, буде вважатись повинною у здійсненні злочину." [25, с.224].

Не менш стислий у даному питанні і Антимонопольний закон Японії. У п.5 ст.2 якого зазначено: "приватна монополія - це дії, які полягають у тому, що підприємець одноосібно, або об'єднавшись у таємній домовленості з іншими підприємцями, і, неважливо, у який спосіб, практично обмежує конкуренцію в установленій сфері торговельних відносин всупереч громадським інтересам, контролюючи або усуваючи інших підприємців" [9, с.56].

У теорії антимонопольного права Японії на основі аналізу практики антимонопольного регулювання та цілого ряду судових прецендентів склався відповідний понятійний апарат, який характеризує дії по усуненню та встановленню контролю та панування. Так, Кавагоє Кендзи зазначає, що під "усуненням" розуміється використання несправедливих засобів, які призводять до того, що господарювання стає неможливим або воно утруднено [23, с.61]. Таніхара Осамі характеризує усунення ще більш жорстко: "Усунення - це перешкоджання протягом підприємницької діяльності. або, іншими словами, відсторонення з ринку" [38, с.12].

Під "пануванням і контролем" слід розуміти вплив на іншого підприємця шляхом підпорядкування його діяльності своїй волі.

Важливо підкреслити, що і усунення, і встановлення панування та контролю можуть носити безпосередній та посередній характер. Таніхара Осамі відмічає з цього приводу, що під посереднім усуненням слід розуміти усунення, яке здійснюється третіми особами, тобто особами. які безпосередньо не беруть участь у справі [38, с.12]. Отже, безпосереднє панування - це підпорядкування своїй волі, а посереднє - чужій.

Таким чином. поняття "дії по монополізації" охоплює, з точки зору суб'єктивного складу, всіх учасників ринкового обігу - як тих, що займають монопольне становище, так і тих, що не займають його, а відповідна правова норма повинна включати в себе три суттєвих умови: дії по усуненню з ринку інших підприємців; дії по здійсненню панування і контролю над діяльністю інших підприємців; антиконкурентний характер результату подібних дій.

Неважко зробити висновок, що і в США, і в Японії законодавці при конструюванні відповідних правових норм керувались принципом максимальної узагальненості, спираючись на факт того, що діапазон дій, які регламентуються нормами, що розглядаються, достатньо широкий та піддається динаміці у процесі розвитку економічної системи.

З іншого боку, такий підхід зорієнтований на наявність певного досвіду в галузі антимонопольного регулювання і передбачає додаткову деталізацію регламентованих дій у спеціальних законах або у методичних рекомендаціях відповідного органу.

Український законодавець пішов шляхом конкретного опису складу правопорушення "зловживання монопольним становищем" та "неправомірні узгоджені дії", деталізуючи регламентовані дії - способи уже на рівні основного закону. І це цілком обґрунтовано, оскільки узагальнений підхід до опису складів правопорушень не може бути ефективним в умовах, коли антимонопольне регулювання робить свої перші кроки, а досвід право прикладної практики ще явно недостатній. У зв'язку з цим, основним напрямком вдосконалення чинного антимонопольного законодавства України повинно стати подальше насичення уже існуючих правових норм окремими деталізованими способами опису складів об'єктивного боку правопорушень, які постачає практика та накопичуваний досвід, а також їх приведення у відповідність з реаліями економічного життя.

Хотілося б відмітити необхідність зміни опису такого способу об'єктивного боку зловживання монопольним становищем як часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання [3, с.4]. Це формулювання викликає ряд об'єктивних складностей щодо ефективності застосування даної норми. Проблемні питання виникають щодо тлумачення "відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання". Наприклад, при розгляді справи по зловживанню монопольним становищем ВАТ "Содовий завод" м. Слов'янськ. Займаючи монопольне становище по видобутку розсолу у Донецькій області, ВАТ "Содовий завод" відмовило в укладенні угоди на постачання розсолу Слов'янському солевиварочному заводу. Відмова була обґрунтована тим, що сторони не досягли згоди щодо додаткових умов реалізації угоди: необхідності часткового утримання солевиварочним заводом солевих свердловин, а також тим, що ВАТ "Содовий завод" не є єдиним підприємством, яке видобуває розсіл в Донбасі. На однаковій відстані від м. Слов'янська знаходяться аналогічні підприємства у містах Луганської області. Отже, постає питання: чи передбачає включення до ринку видобутку розсолу підприємства Луганської області, якщо брати до уваги однакову відстань цих підприємств від Слов'янського солевиварочного заводу? Чи при тлумаченні "відсутності альтернативних джерел" спиратись тільки на факт значного зростання транспортних витрат, які б зазнав солевиварочний завод, купуючи розсіл у Лисичанську чи Артемівську. Це є важливим і стосовно оцінки правомірності умов відмови від укладення угоди, однією із сторін якої виступає монополіст [14, с.41].

Отже, можна було б запропонувати, уточнення або доповнення, яке стосується визначення регіональної специфіки "відсутності альтернативних джерел". Але це, на наш погляд, не усунуло б проблемності застосування даної норми. У цьому випадку найбільш вірним підходом до контролю за діяльністю монополістів було б виключення взагалі вказівки на альтернативні джерела. І тоді наступна редакція цього абзацу: "часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару з метою створення або підтримки дефіциту на ринку або встановлення монопольних цін" дозволила б антимонопольним органам при виявленні зловживань монопольним становищем зосереджувати зусилля на з'ясуванні результату відмови від придбання або реалізації товару - встановленні створеного дефіциту товарів у регіоні або встановленні монопольних цін.

Вважаємо доцільним визначення концептуальних підходів до опису складів антимонопольних порушень. Не викликає сумніву той факт, що скільки б не деталізувалися на законодавчому рівні способи монополізації або зловживань монопольним становищем, навряд чи вони зможуть адекватно та своєчасно охоплювати усі іманентно властиві господарській діяльності її негативні прояви.

Тому, на наш погляд. в міру накопичення досвіду застосування і вдосконалення антимонопольного законодавства, необхідно в кінцевому результаті закріпити опис родових способів об'єктивного боку антимонопольних порушень і загального результату подібних дій (обмеження конкуренції, завдання збитку громадським інтересам), тобто перейти до закріплення "прозорих" норм, які описують склади антимонопольних порушень.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14