Дипломная работа: Національно-культурне відродження українців Донбасу в 1989-2009 рр.

Таким чином, в період після прийняття Закону «Про свободу совісті» в Донецькій області дуже швидкими темпами поширювалися новітні релігійні рухи та течії, і на сьогодні тут репрезентовані організації майже всіх існуючих в Україні напрямків.

Неорелігійні організації здійснюють різноманітну діяльність і вирішують внутрішньоцерковні справи, пов’язані з виконанням певних релігійних ритуалів згідно з їх віросповіданням, проводять євангелізаційну роботу: шляхом проповідництва, просвітництва, поширення релігійної літератури, а також здійснюють доброчинні заходи.

Важливо пам’ятати, що всі нерелігійні течії не є наслідком розвитку релігії в Україні, не спираються на вітчизняну традицію, вони були експортовані в Україну, бо є наслідком діяльності місіонерів різних країн. Саме в цій відірваності від традицій вбачають негативність широкого розповсюдження нерелігійних течій.

У Донецькій області офіційно зареєстровано 9 монастирів (6 – УПЦ, 2 – УГКЦ, 1– УПЦ-КП, 1 – буддійський) та 1 лавра (УПЦ). Святогірська Свято-Успенська Лавра живе повнокровним життям і продовжує освоювати приміщення, які при сприянні облдержадміністрації були повернуті у 2003-2004 роках. Ведеться робота по відродженню споруд, які були зруйновані під час Великої Вітчизняної війни. Ця давня обитель є однією з головних святинь православної України, яка веде широку духовно-просвітницьку, соціальну та благодійну діяльність, а також є центром духовного життя Донбасу та сходу України [2, 17].

З 1997 року у місті Макіївці діє жіночий монастир на честь чудотворного образа Касперовської ікони Божої Матері. Зараз в монастирі 60 послушниць. В основному це молоді дівчата від 14 до 20 років. Вже освоєно передані приміщення, завершено перебудову корпусів, де знаходяться ще два храми, а за зовнішньої огорожею – храм Смоленської ікони Божої Матері Одигитрії. Цьому храму вже 110 років, але зараз він оновлений і є копією знаменитого константинопільського храму. При монастирі діє школа з підготовки регентів [2, 17].

У селі Сергіївка Слов’янського району діє жіночій монастир на честь Сергія Радонезького (Горлівська єпархія УПЦ). В обителі є два храми – Преподобного Сергія Радонезького та Мученика Віктора, а також келійний корпус та трапезна. За три роки існування монастиря в обителі проживають 30 насельниць. Монастир у стадії становлення та розвитку [2, 17].

Діяльність монастирів УПЦ впливає на загальну релігійну ситуацію області. У них відбувається повноцінне життя, це є прикладом відродження православ’я на Донеччині.

З двох монастирів УГКЦ у 2005 р. роботу розпочав монастир у с. Званівка Артемівського району. Монастир УГКЦ міста Донецька не діє, але в Донецьку продовжують свою діяльність 4 чорниці – сестри-служебниці з Бразилії, які проводять досить активну катехизацію [2, 18].

Якщо у 1998 році на Донеччини фактично діяло лише 2 вищі духовні навчальні заклади (Донецький християнський університет та Біблійний інститут «Слово життя»), у 1999-2001 роках – 7, то у 2003-2005 роках активно працювало вже 8. На території Донеччини зареєстровано з правами юридичної особи 10 вищих духовних навчальних закладів таких конфесій: ЄХБ – 2 (Донецький християнський університет, теологічна семінарія); Церква Повного Євангелія – 3 (Біблійні інститути); Церкви Христової – 2 (Біблійні інститути); мусульмани – 1 (Український ісламський університет), іудеї – 1 (Єшива); Товариства свідомості Крішни – 1 (Ведична академія культури свідомості Крішни) [67, 132].

У 2005 р. будуються 24 храми УПЦ. На Донеччині відроджено лиття дзвонів. Підприємство ТОВ “Корнер-М” міста Донецька виробляє дзвонниці і дзвони з іконами, які звучать не тільки у Донецькій області, а й в Одеській, Харківській областях та Віфліємі. Студія СП “Дизайн” міста Донецька займається реставрацією храмів, ікон та позолотою куполів. У 2005 році на Донецькому металургійному заводі продовжується лиття дзвонів, один з яких 7-тоний, є головним дзвоном у Києво-Печерській Лаврі.

Таким чином, сучасна релігійна ситуація на Донеччині має певні загальноукраїнські риси, а саме: продовжується процес суспільної реабілітації релігій; посилюється роль релігій та церкви в усіх сферах суспільного буття; формується у громадській думці позитивне ставлення до релігійного феномена як важливої складової духовної культури. Дві основні гілки православ’я на Донеччині – УПЦ МП та УПЦ КП – виконують певні функції у суспільстві та відіграють відповідну роль. Після 70-річного панування державного атеїзму, розповсюдження православних цінностей у суспільстві має величезне суспільне значення, сприяє духовному, моральному та культурному оздоровленню суспільства.

З початком демократичних процесiв на Українi простежується динамiка росту релiгiйних органiзацiй, збiльшується кiлькiсть релiгiйних навчальних закладiв. Це зумовлено, з одного боку, змiною у ставленнi до релiгiї держави, яка через законодавчi акти стала на шлях цивiлiзованих вiдносин iз церквою. З iншого боку, посилюється роль релiгiї та церкви в усiх сферах громадського життя, що зумовлене змiною ставлення людей до релiгiї. Україна переживає зараз складнi часи свого не тiльки державного, але й духовного становлення. Якоюсь мiрою це зумовлене й розколом православної церкви, процесом перерозподiлу зон впливу мiж релiгiйними органiзацiями, якi виникли пiд тиском iсторичного зламу. Православна церква, яка протягом столiть була консолiдуючим фактором українського суспiльства, зараз роз'єднує його. Прояви нетерпимостi на релiгiйному грунтi негативно позначаються на загальному суспiльно-полiтичному клiматi країни, ускладнюють i без того непросту ситуацiю в усiх сферах суспiльства. Внаслiдок цього великий духовно-моральний потенцiал церков, який мiг бути корисним для народу, залишається незатребуваним. Вихiд iз цiєї ситуацiї треба шукати через взаємопорозумiння на основi взаємоповаги й толерантностi. i пам'ятати, що конфлiкт i церква – поняття не сумiснi.

Таким чином, проаналізувавши національно-культурне життя українців Донбасу можна зробити наступні висновки:

За 1989 –-2009 роки на Донеччині проведена кропітка, ретельна і послідовна робота з відродження національних, народних звичаїв, традицій українців, збільшено кількість шкіл з українською мовою навчання і виховання.

Кадровим забезпеченням виконання в краї державної мовної політики опікуються вищі заклади освіти педагогічного спрямування І – ІV рівнів акредитації. Даний процес відстежень лише на самому початку роботи – 1991-1992 рр., проте надалі зростаюча кількість україномовних шкіл забезпечених фахово-кваліфікованими кадрами учителів молодших класів і предметників свідчать про розвиток української освіти педагогів регіону.

Вади, недоліки, проблеми і перспективи впровадження української мови в російськомовному Донецькому краї неодноразово висвітлені на сторінках преси. Головний недолік тут, окрім певного кадрового голоду на початку справи – брак коштів задля гідного фінансування роботи шкіл і оплати праці учителя, друкування підручників тощо.

Переважну більшість матеріалів журналісти і фахівці-управлінці та працівники освіти області приділили висвітленню позитивного досвіду роботи шкіл та інших закладів освіти.

Питання кадрового забезпечення закладів освіти фахівцями, здатними на сучасному, високому науково-методичному рівні забезпечити викладання українською мовою всіх предметів 12-річної ЗОШ, професійних ліцеїв, училищ, інших закладів освіти Донецького краю потребує висвітлення фахівцями галузі у пресі.

Стан, досвід, перспективи розвитку українських шкіл Донеччини, як і всієї Держави Україна має стати предметом пильної уваги вчених-педагогів та істориків нашої Вітчизни.

Сучасна релігійна ситуація на Донеччині має певні загальноукраїнські риси, а саме: продовжується процес суспільної реабілітації релігій; посилюється роль релігій та церкви в усіх сферах суспільного буття; формується у громадській думці позитивне ставлення до релігійного феномена як важливої складової духовної культури. Дві основні гілки православ’я на Донеччині – УПЦ МП та УПЦ КП – виконують певні функції у суспільстві та відіграють відповідну роль. Після 70-річного панування державного атеїзму, розповсюдження православних цінностей у суспільстві має величезне суспільне значення, сприяє духовному, моральному та культурному оздоровленню суспільства.

З початком демократичних процесiв на Українi простежується динамiка росту релiгiйних органiзацiй, збiльшується кiлькiсть релiгiйних навчальних закладiв. Це зумовлено, з одного боку, змiною у ставленнi до релiгiї держави, яка через законодавчi акти стала на шлях цивiлiзованих вiдносин iз церквою. З iншого боку, посилюється роль релiгiї та церкви в усiх сферах громадського життя, що зумовлене змiною ставлення людей до релiгiї. Україна переживає зараз складнi часи свого не тiльки державного, але й духовного становлення. Якоюсь мiрою це зумовлене й розколом православної церкви, процесом перерозподiлу зон впливу мiж релiгiйними органiзацiями, якi виникли пiд тиском iсторичного зламу. Православна церква, яка протягом столiть була консолiдуючим фактором українського суспiльства, зараз роз'єднує його. Прояви нетерпимостi на релiгiйному грунтi негативно позначаються на загальному суспiльно-полiтичному клiматi країни, ускладнюють i без того непросту ситуацiю в усiх сферах суспiльства. Внаслiдок цього великий духовно-моральний потенцiал церков, який мiг бути корисним для народу, залишається незатребуваним. Вихiд iз цiєї ситуацiї треба шукати через взаємопорозумiння на основi взаємоповаги й толерантностi. Пам'ятаймо, що конфлiкт i церква – поняття не сумiснi.

ВИСНОВКИ

90-ті роки ХХ століття ввійшли в історію як роки, позначені значними потрясіннями і змінами як у політичній, економічній, соціальній, так і духовній сферах. Саме в цей період, в 1991 році, постала незалежна Україна. Здобуття незалежності є переломним моментом в історії будь-якої країни, оскільки цей процес часто супроводжується загостренням багатьох проблем, серед яких не останнє місце посідають національні. В Україні, як і в інших республіках Радянського Союзу, процес національного відродження розпочався з кінця 80-х-початку 90-х. Наслідком політичних та соціально-економічних змін даного періоду стало здобуття Україною незалежності, що логічно оформило прагнення українського етносу мати свою незалежну державу. Тому постала нагальна потреба проводити державну політику, спрямовану на відродження культури титульного етносу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13