Дипломная работа: Філософія ХХ століття
На думку Чижевського, кожна конкретна філософія є усвідомленням
абсолютно-ціннісних елементів певної національної культури, наукового
світогляду, певної релігійності, є піднесенням цих конкретних форм культури у
сферу абсолютної правди. «Як ми не можемо вважати лише один художній стиль
носієм прекрасного, краси, а вважаємо, що в кожнім розкриваються різні і в
різноманітності своїй однаково важливі сторони краси, так само і щодо окремих
«філософій». І як моральний світ збіднів би, якби не було різних типів людей, що
різними шляхами і'у різних формах стремлять до справедливості, як збідніло б
мистецтво, коли б стратило різні національні та історично зумовлені форми, так
і з пункту зору філософії, якби не було різних історично-змінних та
національних стилів у ній» н. Чижевський підкреслює, що помилки у
філософії трапляються тому, що абсолютним проголошується одностороннє і
часткове.
Кожна філософська система, яка хоче бачити в собі реалізацію абсолютної
істини, стає помилковою. Це ж стосується і національної філософії, яка
претендує на пізнання абсолютної істини.
Чижевський підкреслює, що всяка національна філософія, яких би успіхів
не досягла вона у своєму розвитку, страждає обмеженістю, тому що як національна
вона розвивається, спираючись на соціально-економічні та історичні умови
розвитку певної країни, відображає в собі особливості національного буття,
традицій, культури. Проте національне, яким би повнокровним воно не було,
поступається загальнолюдському.
Виходячи з властивого йому розуміння взаємовідношення загальнолюдського
і національного, Чижевський аналізує процес розвитку всесвітньої філософії. Він
підкреслює, що розвиток філософської думки — це не що інше, як перехід від
однієї часткової істини до іншої, від однієї «однобічності» до іншої. І може
трапитися так, що філософська думка стане результатом безплідного хитання між
цими односторонніми, обмеженими істинами, але може інколи піднятися над ними.
Ці однобічності можуть і об'єднатися, синтезуватися. Проте синтез їх теж не
свідчить про отримання повної істини. За своєю природою синтез обмежений. Однак
незважаючи на це, синтез є якісно новим етапом розвитку філософської думки
порівняно з окремими однобічними підходами.
На думку Чижевського, розвиток філософії і полягає в.цих моментах
синтезу. Ця закономірність властива не лише всесвітній філософії, а й кожній
національній філософії. В кожній національності репрезентовані дві протилежні
течії. Так само властиві протилежності кожній течії або напряму думки. Проте
між протилежностями існує і спільне. Для прикладу Чижевський наводить
західноєвропейську філософію, в якій поєднувались різні тенденції.
Після закінчення Київського університету (1918) працював доцентом
Жіночої вищої школи, а з 1920 р..перейшов до Київського педінституту. В 1921 р.
Чижевський емігрував до Німеччини, де в Гайдельберзькому університеті слухав
лекції К. Ясперса, а трохи згодом, у Фрайбурзі, лекції Е. Гуссерля та М.
Хайдеггера. Отже, захопившись ще в Києві екзистенціальною «філософією серця»,
Чижевський здобув солідну підготовку, навчаючись у провідних представників
євпопейського (німецького) екзистенціалізму.
З 1924 р. Чижевський працював у Празькому українському університеті (з
1927 р.— професор цього університету). Надзвичайно багато зробив у справі
дослідження проблем історії української та російської філософії, історії
літератури («Нариси з історії філософії на Україні», «Філософія Сковороди»,
«Історія української літератури від початків до доби реалізму», «Український
літературний барок. Нариси: В 3 т.» та ін.). Велику дослідницьку роботу провів
Чижевський, вивчаючи вплив німецької філософії на Росію та Україну (праця
«Гегель у Росії», 1939). При цьому кін особливо наголошував на специфіці
сприйняття німецької філософії в Росії (на прикладі вульгарного спотворення
думки Гегеля В. Бєлінським) і в Україні (близькість ідей німецької містичної
діалектики XV—XVI ст. та філософії Сковороди; спільним джерелом цих ідей була
«арео-пагітична» діалектика V ст.). Багато й плідно Чижевський працював у сфері
вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці
значною мірою збагатили українську історико-філософську думку XX ст., що слід
особливо підкреслити з огляду на практично непереборні труднощі подібного роду
досліджень у тогочасній Україні з її колоніальним статусом «радянської соціалістичної
республіки».
Додаток 1.
Словник
Абсурд ¾ (absurdus – лат. походж.) ¾ безглуздий, 1) у математиці та логіці твердження яке не має ніякого
смислу в межах даної теоретичної системи, принципово не сумісне з нею.
Антропософія ¾ (пох. грец.) релігійне вчення, що ставить на
місце Бога обожнену людину.
Антроподицея ¾ виправдання людини
Буття ¾ філ. категорія, що
позначає 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне на відміну від
видимого; 3) реальність, що існує об’єктивно поза і незалежно від свідомості
людини.
Вітаїзм ¾ від лат. Vita життя.
Етика (грець. ethos – звичка, звичай) одна з найдавніших дисциплін,
об’єктом вивчення якої є мораль.
Екзистенціалізм (філософія існування) ірраціональний напрямок, який
виник в ХХ ст., як спроба створити нове світосприйняття інтелігенцією.
Каталізатор ¾ прискорювач подій, процесів.
Катарсис ¾ в давньогрецькій філософії тлумачимі як
очищення душі від пристрастей (піфагореїзм) від чуттєвих прагнень (платонізм).
Месіанізм ¾ проповідування ідей, релігії в інших країнах
Онтологія (грец. ontos – суще, logos – вчення). Первиння функція вчення
про буття.
Основне питання філософії ¾ питання пр відношення мислення до буття,
свідомості, свідомості до матерії, приоди.
Позитивізм (від лат. positivus – позитивний) ¾ суб’єктивно ідеалістичний напрям буржуазної філософії, представники
якого все справжнє знання вважають результатом конкретних наук; заперечують
філософію як науку з її теорією і проблематикою.
Парадокс (від грец. несподіваний, дивний) ¾ різновид логічної суперечності в системі логічного доказу, що набуває
вигляду своєрідного кола
Пролетаріат (нім. Proleteriat, від лат. proletarius – неімущий, але
юридично вільний громадянин) ¾ клас найманих робітників, позбавлених
власності на засоби виробництва.
Свідомість ¾ властивий людині спосіб відношення до світу
через суспільно-виробничу систему знянь, закріплених в мові, в усіх її смислах
і значенні.
Сентаменталізм ¾ (англ. sentiment –почуття). Сентаменталізм
розглядається як течія, що розвивалася в загальній системі ідеології і культури
просвітительства. Сентаменталізм стверджував примат почуття, культ чутливості і
знаходив у них критерії оцінки життя.
Соціологія (лат. societas – суспільство, logоs – вчення, слово) ¾ наука про закономірності розвитку та функціонування соціальної
системи, як глобальних.
Транцендентність ¾ назва ідеалістичних політичних вчень, які
досліджують можливість всезагального і необхідного знання як позадосвідного і
апріорного. Вперше розроблена І. Кантом
Фашизм (іт. fascio – об’єднання) відкрита терорестична диктатура. На
здатність втримувати владу демократичними настоями.
Феномен ¾ (від грецького phainomenon – явне) поняття
означаюче явище, яке ми надбали у досвіді, що настигається за допомогою
почутів.
Шовінізм (франц. chauvinisme) різновид націоналізму; проповідь
національної виключності одних рас і націй і цькування інших, розпалювання
ворожнечі. Шов. спирається на расизм.
Джерела
1.
Бердяев
Николай. Самопознание. М., 1990.
2.
Бычко Й.
В. Познание й свобода. М., 1969.
3.
Драч І. Ф; Кримський С. В., Попович М. В., Григорій Сковорода. К.,
1984. Історія філософії на
4.
Історія філософії України / Хрестоматія. ¾ К., 1992.
5.
Костомаров
М. Две русские народности. Київ. Харків, 1991.
6.
Кулиш П.
А. Сочинения и письма: В 5 т. К., 1908—1910.
7.
Копнин П.
В. Диалектика как логика й теория позпания. М., 1973.
8.
Копнім П.
В. Диалектика. Логика. Наука. М., 1973.
9.
Логика
научного исследования. М., 1965.
10.
Маланюк
Євген. Нариси з історії нашої культури. К., 1992.
11.
Попович
М. В. Микола Гоголь. К., 1989.
12.
Сковорода
Григорій. Повне зібрання творів у двох томах. К 1973
13.
Україні: В 2 т. К., 1987. Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т.
К., 1990.
14.
Філософія: Навч. посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко ¾ К.: Вікар, 1997.
15.
Философия гуманизма. К., 1987.
16.
Хвильовий
Микола. Памфлети//Твори: В 2 т. К., 1991.
17.
Человек й мир человека. К., 1977.
18.
Чижевський
Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен, 1983.
19.
Чижевський
Д. Нариси з історії філософії на Україні. ¾ К., 1992
20.
Юркевич
П. Д. Философские произведения. М„ 1990.
21.
Юринець В.
Філософсько-соціологічні нариси. Харків, 1930.
1 Потебня А. А. Рецензня на
сборник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф.Головацким».
С. 229.
2 Там же. С. 229—230.
3 Лотебня А. А. Язик й народность.
Зстетика її позтика. С. 278—279.
4 Там же. С. 279.
1 Бердяев Н. А. Об онтологической
гносеологии//Вопр. философии и психологии. М., 1908. Кн. 93. С. 420.
[1] Бердяєв
Н. А. Смнсл творчества М:, 1916. С. 101.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10 |