Дипломная работа: Філософія ХХ століття

На думку Чижевського, кожна конкретна філософія є усвідомленням абсолютно-ціннісних елементів певної національної культури, наукового світогляду, певної релігійності, є піднесенням цих конкретних форм культури у сферу абсолютної правди. «Як ми не можемо вважати лише один художній стиль носієм прекрасного, краси, а вважаємо, що в кожнім розкриваються різні і в різноманітності своїй однаково важливі сторони краси, так само і щодо окремих «філософій». І як моральний світ збіднів би, якби не було різних типів людей, що різними шляхами і'у різних формах стремлять до справедливості, як збідніло б мистецтво, коли б стратило різні національні та історично зумовлені форми, так і з пункту зору філософії, якби не було різних історично-змінних та національних стилів у ній» н. Чижевський підкреслює, що помилки у філософії трапляються тому, що абсолютним проголошується одностороннє і часткове.

Кожна філософська система, яка хоче бачити в собі реалізацію абсолютної істини, стає помилковою. Це ж стосується і національної філософії, яка претендує на пізнання абсолютної істини.

Чижевський підкреслює, що всяка національна філософія, яких би успіхів не досягла вона у своєму розвитку, страждає обмеженістю, тому що як національна вона розвивається, спираючись на соціально-економічні та історичні умови розвитку певної країни, відображає в собі особливості національного буття, традицій, культури. Проте національне, яким би повнокровним воно не було, поступається загальнолюдському.

Виходячи з властивого йому розуміння взаємовідношення загальнолюдського і національного, Чижевський аналізує процес розвитку всесвітньої філософії. Він підкреслює, що розвиток філософської думки — це не що інше, як перехід від однієї часткової істини до іншої, від однієї «однобічності» до іншої. І може трапитися так, що філософська думка стане результатом безплідного хитання між цими односторонніми, обмеженими істинами, але може інколи піднятися над ними. Ці однобічності можуть і об'єднатися, синтезуватися. Проте синтез їх теж не свідчить про отримання повної істини. За своєю природою синтез обмежений. Однак незважаючи на це, синтез є якісно новим етапом розвитку філософської думки порівняно з окремими однобічними підходами.

На думку Чижевського, розвиток філософії і полягає в.цих моментах синтезу. Ця закономірність властива не лише всесвітній філософії, а й кожній національній філософії. В кожній національності репрезентовані дві протилежні течії. Так само властиві протилежності кожній течії або напряму думки. Проте між протилежностями існує і спільне. Для прикладу Чижевський наводить західноєвропейську філософію, в якій поєднувались різні тенденції.

Після закінчення Київського університету (1918) працював доцентом Жіночої вищої школи, а з 1920 р..перейшов до Київського педінституту. В 1921 р. Чижевський емігрував до Німеччини, де в Гайдельберзькому університеті слухав лекції К. Ясперса, а трохи згодом, у Фрайбурзі, лекції Е. Гуссерля та М. Хайдеггера. Отже, захопившись ще в Києві екзистенціальною «філософією серця», Чижевський здобув солідну підготовку, навчаючись у провідних представників євпопейського (німецького) екзистенціалізму.

З 1924 р. Чижевський працював у Празькому українському університеті (з 1927 р.— професор цього університету). Надзвичайно багато зробив у справі дослідження проблем історії української та російської філософії, історії літератури («Нариси з історії філософії на Україні», «Філософія Сковороди», «Історія української літератури від початків до доби реалізму», «Український літературний барок. Нариси: В 3 т.» та ін.). Велику дослідницьку роботу провів Чижевський, вивчаючи вплив німецької філософії на Росію та Україну (праця «Гегель у Росії», 1939). При цьому кін особливо наголошував на специфіці сприйняття німецької філософії в Росії (на прикладі вульгарного спотворення думки Гегеля В. Бєлінським) і в Україні (близькість ідей німецької містичної діалектики XV—XVI ст. та філософії Сковороди; спільним джерелом цих ідей була «арео-пагітична» діалектика V ст.). Багато й плідно Чижевський працював у сфері вивчення етнонаціональних характеристик філософського знання. Його праці значною мірою збагатили українську історико-філософську думку XX ст., що слід особливо підкреслити з огляду на практично непереборні труднощі подібного роду досліджень у тогочасній Україні з її колоніальним статусом «радянської соціалістичної республіки».

Додаток 1. Словник

Абсурд ¾ (absurdus – лат. походж.) ¾ безглуздий, 1) у математиці та логіці твердження яке не має ніякого смислу в межах даної теоретичної системи, принципово не сумісне з нею.

Антропософія ¾ (пох. грец.) релігійне вчення, що ставить на місце Бога обожнену людину.

Антроподицея ¾ виправдання людини

Буття ¾ філ. категорія, що позначає 1) все, що реально існує; 2) те, що існує як істинне на відміну від видимого; 3) реальність, що існує об’єктивно поза і незалежно від свідомості людини.

Вітаїзм ¾ від лат. Vita життя.

Етика (грець. ethos – звичка, звичай) одна з найдавніших дисциплін, об’єктом вивчення якої є мораль.

Екзистенціалізм (філософія існування) ірраціональний напрямок, який виник в ХХ ст., як спроба створити нове світосприйняття інтелігенцією.

Каталізатор ¾ прискорювач подій, процесів.

Катарсис ¾ в давньогрецькій філософії тлумачимі як очищення душі від пристрастей (піфагореїзм) від чуттєвих прагнень (платонізм).

Месіанізм ¾ проповідування ідей, релігії в інших країнах

Онтологія (грец. ontos – суще, logos – вчення). Первиння функція вчення про буття.

Основне питання філософії ¾ питання пр відношення мислення до буття, свідомості, свідомості до матерії, приоди.

Позитивізм (від лат. positivus – позитивний) ¾ суб’єктивно ідеалістичний напрям буржуазної філософії, представники якого все справжнє знання вважають результатом конкретних наук; заперечують філософію як науку з її теорією і проблематикою.

Парадокс (від грец. несподіваний, дивний) ¾ різновид логічної суперечності в системі логічного доказу, що набуває вигляду своєрідного кола

Пролетаріат (нім. Proleteriat, від лат. proletarius – неімущий, але юридично вільний громадянин) ¾ клас найманих робітників, позбавлених власності на засоби виробництва.

Свідомість ¾ властивий людині спосіб відношення до світу через суспільно-виробничу систему знянь, закріплених в мові, в усіх її смислах і значенні.

Сентаменталізм ¾ (англ. sentiment –почуття). Сентаменталізм розглядається як течія, що розвивалася в загальній системі ідеології і культури просвітительства. Сентаменталізм стверджував примат почуття, культ чутливості і знаходив у них критерії оцінки життя.

Соціологія (лат. societas – суспільство, logоs – вчення, слово) ¾ наука про закономірності розвитку та функціонування соціальної системи, як глобальних.

Транцендентність ¾ назва ідеалістичних політичних вчень, які досліджують можливість всезагального і необхідного знання як позадосвідного і апріорного. Вперше розроблена І. Кантом

Фашизм (іт. fascio – об’єднання) відкрита терорестична диктатура. На здатність втримувати владу демократичними настоями.

Феномен ¾ (від грецького phainomenon – явне) поняття означаюче явище, яке ми надбали у досвіді, що настигається за допомогою почутів.

Шовінізм (франц. chauvinisme) різновид націоналізму; проповідь національної виключності одних рас і націй і цькування інших, розпалювання ворожнечі. Шов. спирається на расизм.

Джерела

1.  Бердяев Николай. Самопознание. М., 1990.

2.  Бычко Й. В. Познание й свобода. М., 1969.

3.  Драч І. Ф; Кримський С. В., Попович М. В., Григорій Сковорода. К., 1984. Історія філософії на

4.  Історія філософії України / Хрестоматія. ¾ К., 1992.

5.  Костомаров М. Две русские народности. Київ. Харків, 1991.

6.  Кулиш П. А. Сочинения и письма: В 5 т. К., 1908—1910.

7.  Копнин П. В. Диалектика как логика й теория позпания. М., 1973.

8.  Копнім П. В. Диалектика. Логика. Наука. М., 1973.

9.  Логика научного исследования. М., 1965.

10.  Маланюк Євген. Нариси з історії нашої культури. К., 1992.

11.  Попович М. В. Микола Гоголь. К., 1989.

12.  Сковорода Григорій. Повне зібрання творів у двох томах. К 1973

13.  Україні: В 2 т. К., 1987. Кирило-Мефодіївське товариство: В 3 т. К., 1990.

14.  Філософія: Навч. посібник / І. Ф. Надольний, В. П. Андрущенко ¾ К.: Вікар, 1997.

15.  Философия гуманизма. К., 1987.

16.  Хвильовий Микола. Памфлети//Твори: В 2 т. К., 1991.

17.  Человек й мир человека. К., 1977.

18.  Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. Мюнхен, 1983.

19.  Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. ¾ К., 1992

20.  Юркевич П. Д. Философские произведения. М„ 1990.

21.  Юринець В. Філософсько-соціологічні нариси. Харків, 1930.

1 Потебня А. А. Рецензня на сборник «Народные песни Галицкой и Угорской Руси, собранные Я. Ф.Головацким». С. 229.

2 Там же. С. 229—230.

3 Лотебня А. А. Язик й народность. Зстетика її позтика. С. 278—279.

4 Там же. С. 279.

1 Бердяев Н. А. Об онтологической гносеологии//Вопр. философии и психологии. М., 1908. Кн. 93. С. 420.

[1] Бердяєв Н. А. Смнсл творчества М:, 1916. С. 101.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10