Курсовая работа: Вдосконалення стану грошового обігу в Україні
Масштаб цін в цих умовах
визначається як певна кількість товарної маси, що приймається за одиницю, а
остаточно складається під впливом взаємодії попиту й пропозиції. Його функцією
стало завдання служити засобом виміру вартостей товарів за допомогою цін.
4.
Валютний
курс – співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн, що
визначається їх, купівельною силою. Валютний курс характеризується
еквівалентною сумою, ціною грошової одиниці однієї країни, що виражена у
грошових одиницях іншої країни.
Залежно
від типу грошової системи, рівня розвитку ринкових відносин, економічного і
соціально – політичного стану суспільства можуть застосовуватися: фіксовані
валютні курси; плаваючі системи валютних курсів; системи валютних коридорів. У
країнах зі стабільною й розвиненою економікою, як правило, використовуються
плаваючі системи валютних курсів, коли курс національної валюти з тих або інших
причин вільно коливається.
Фіксовані
курси встановлюються національними банками. Залежно від видів операцій з
валютами вони можуть бути різними. Різним може бути і наслідок фіксованого
курсу.
5.
Порядок готівкової і безготівкової емісії та обігу грошових
знаків.
Такі регулювання держава здійснює за допомогою актів
внутрішнього законодавства та врахування економічного і валютного становища
країни.
У колишньому
СРСР помилково був прийнятий роздільний обіг готівкової і безготівкової маси,
коли готівка випускалася лише для задоволення споживчих потреб населення на
основі так званого касового плану, а між підприємствами і закладами розрахунки
велися переважно безготівковим способом. До того ж видача кредитів
здійснювалася лише на основі затвердженого урядом кредитного плану, а взаємне
узгодження показників грошового обігу досягалося через систему вартісних
балансів.
6.
Регламентація безготівкового грошового обороту - це функція держави
і НБУ, яка реалізується через:
1) встановлення порядку використання грошей, що
знаходяться на рахунках банків;
2) держава визначає сфери, у яких платежі виконуються
шляхом безготівкового перерахування коштів з одного рахунку на інший;
3) держава законодавчо визначає способи платежу, форми
розрахунків, порядок платежу тощо. Найповніше проблеми регулювання
безготівкових розрахунків викладені у законах України «Про банки і банківську
діяльність» і «Про підприємства в Україні», у Постанові Верховної Ради «Про
застосування векселів у господарському обороті», а безпосереднім практичним
документом є «Положення про безготівкові розрахунки в господарському обороті
України».
Цими та іншими нормативними актами визначено такі
засади організації безготівкових розрахунків: по-перше, підприємства усіх форм
власності зобов’язані свої грошові кошти зберігати на рахунках комерційних
банків і використовувати їх для міжгосподарських розрахунків у безготівковій
формі шляхом перерахування з рахунку платника на рахунок продавця. Хоч це і
обмежує права вибору підприємцями форми розрахунків, але воно значною мірою
сприяє впорядкуванню і зміцненню стабільності грошового обігу; по-друге,
платежі потрібно здійснювати максимально наближено до моменту відвантаження
продукції. Це сприяє прискоренню кругообігу фінансових ресурсів і реалізації
продукції підприємств; по-третє, платежі здійснюються банками за згоди і в
порядку, що встановлюють власники рахунків. Списання коштів без згоди платників
допускається у вигляді «безакцентного» списання лише у виключних випадках, коли
стягуються штрафи чи недоплата за неплатежі до держбюджету або ж за рішенням
судових органів; по-четверте, форми і способи розрахунків визначаються
договорами та угодами між господарськими суб'єктами, але в межах чинного
законодавства; по-п'яте, суб'єкти господарського життя можуть скористуватися
правом вибору банків для відкриття рахунків, а за потреби, то можуть мати
поточні і два розрахункові рахунки у різних містах і банках. Для цього вони
укладають з банками договори про розрахунково-касове обслуговування.
7.
Правила вивезення і ввезення національної валюти та
організації міжнародних розрахунків. У сфері валютного регулювання НБУ виконує
такі функції:
-
здійснює валютну політику на підставі принципів загальної
економічної політики України;
-
складає спільно з Кабінетом Міністрів України платіжний
баланс України;
-
контролює дотримання затвердженого Верховною Радою ліміту
зовнішнього державного боргу України; визначає ліміти заборгованості в
іноземній валюті уповноважених банків нерезидентів;
-
нагромаджує, зберігає і використовує резерви валютних
цінностей для здійснення державної валютної політики; видає ліцензії на
здійснення валютних операцій та приймає рішення про їх скасування;
-
визначає способи встановлення і використання валютних
(обмінних) курсів іноземних валют, виражених в іноземній валюті або у
розрахункових (клірингових) одиницях.
Для реалізацій
цих функцій НБУ виконує такі групи операцій:
- надає кредити
комерційним банкам під забезпечення цінними паперами та іншими активами;
- відкриває
власні кореспондентські рахунки у закордонних банках і веде рахунки банків –
кореспондентів;
- купує та
продає іноземну валюту, платіжні документи в іноземній валюті;
- зберігає, а
також купує та продає монетарні коштовні метали, дорогоцінні камені та інші
коштовності на внутрішньому і зовнішньому ринках без квотування і ліцензування;
- розміщує
золотовалютні резерви (в т.ч. в іноземних банках) самостійно або через банки,
уповноважені ним на ведення зовнішніх операцій;
- проводить
операції з резервними фондами грошових знаків.
8.
Державним органом, що здійснює грошово-кредитне і валютне регулювання
є Національний банк України, який за основу своєї діяльності визначає:
забезпечення стабільності національної грошової одиниці гривні; розробляє і
реалізує грошово-кредитну політику та здійснює контроль за повсякденною її
реалізацією; стимулює розвиток і зміцнення банківської системи України; формує
забезпечення ефективного і безперебійного функціонування системи розрахунків в
інтересах вкладників і кредиторів.
У відповідності з цими завданнями НБУ:
- здійснює єдину
державну грошово-кредитну політику. Основним
документом при цьому є Програма діяльності Уряду, схвалена Верховною Радою
України;
- монопольне
здійснює емісію валюти України та організує її обіг;
- виступає
кредитором останньої інстанції для банків і кредитних установ, організує
систему рефінансування;
- встановлює для
банків і кредитних установ правила проведення банківських операцій
бухгалтерського обліку і звітності, що узгоджені з державною системою
статистики і стандартів, захисту інформації та коштів;
- створює та
здійснює методологічне забезпечення системи грошово-кредитної і банківської
статистичної інформації та статистики платіжного балансу;
- визначає та
координує створення сучасних електронних платіжних засобів, розрахунків та
технологій;
- встановлює
єдиний порядок і проводить державну реєстрацію банків і їх філій, валютних бірж
і кредитних установ та ліцензування банківських операцій;
- здійснює нагляд
за діяльністю банків;
- аналізує та
прогнозує стан грошово-кредитних, фінансових та валютних відносин;
- організує
інкасування та перевезення грошових знаків та інших цінностей, надає ліцензії
комерційним банкам на право банківських операцій;
- здійснює інші
функції відповідно Статуту НБУ і законодавчих актів України.
Отже, сучасна
грошова система характеризується:
- відміною
офіційного золотого вмісту грошової одиниці за ухвалою МВФ про демонетизацію
золота;
- переходом до
нерозмінних на золото кредитних грошей, які значною мірою за своєю природою
наближаються до паперових грошей;
- збереженням у
грошовому обігу деяких країн поряд з кредитними грішми і паперових грошей у
вигляді казначейських квитків;
- випуском
банкнот у обіг для кредитування підприємств і закладів держави, а також під
приріст офіційних золотих і валютних резервів;
- розвитком
безготівкового обороту за умов одночасного скорочення у обігу готівки;
- зростанням
масштабів державного регулювання грошового обігу для подолання невідповідності кількості
грошей об'єктивним потребам економічного обороту та викликаних цим інфляційних
тенденцій.
Оскільки
грошові системи – це складні економічні системи, що перебувають у стані
розвитку і змін, то їх слід розглядати з різних боків:
1)
залежно від панівних економічних відносин можна визначити два
типи грошових систем:
- ринкового
типу, який характеризується вільним функціонуванням грошей, грошово – кредитним
регулюванням на рівні банківської системи, використання переважно економічних
важелів підтримання стабільності грошового обігу тощо;
- неринкова
грошова система, якій властиві адміністративно – командні методи і важелі
управлінням виробництвом та обміном, а панівним було регулювання виробництва і
обміну для зближення і витіснення Товар – Гроші – Виробництво і грошового
обігу;
2)
залежно від рівня входження національної економіки у світовій
ринок і глибини міжнародного поділу праці виділяють:
- грошові
системи відкритого типу – відсутні оближення у формуванні валютних курсів та
обмінних операцій, вільне переміщення грошових ресурсів до країни та за її
межі, в обігу перебуває вільно конвертована валюта, діють інші важелі
підтримання національного грошового обігу як інтегрованої частини світового
господарського і грошового обігу;
- грошові
системи закритого типу. В них переважно панують адміністративно – командні
важелі управління суспільним виробництвом, відсутня вільна конвертованість
національної грошової одиниці на іноземні валюти, діють численні обмеження у
валютних операціях тощо.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7 |