Курсовая работа: Планування обсягу виробництва продукції на швейному підприємстві
- обґрунтування
плану виробництва продукції ресурсами, і в першу чергу, виробничою потужністю.
Виробнича програма
складається із 2-х розділів: плану виробництва продукції в натуральному (умовно-натуральному)
виразі та плану виробництва
у вартісному виразі.
В основу розробки
виробничої програми повинна бути покладена реальна потреба в конкретній продукції.
На рівні промислового підприємства конкретизація потреби в продукції забезпечується
за допомогою попиту споживачів і господарських договорів по розгорнутій номенклатурі
виробів.
Для того, щоб
вірно сформувати виробничу програму підприємства, у його бізнес-плані повинна бути
представлена така важлива інформація, як характеристика пропонованої продукції,
оцінка можливих ринків збуту та конкурентів, стратегія маркетингу.
При плануванні
виробничої програми необхідно використовувати наступні матеріали:
- перспективний план виробництва
продукції і послуг;
- прогноз потреби у продукції
підприємства, який складається на підставі досліджень змін ринкових елементів у
часі, тобто попиту, пропозиції, цін, кількості конкурентів тощо;
- державний контракт та державне
замовлення на продукцію підприємства – якщо таке існує;
- результати вивчення поточного
попиту на продукцію;
- договори на виробництво та
поставку продукції, які укладаються в результаті вільного продажу виробів на гуртових
ярмарках;
- заходи щодо спеціалізації
і кооперування виробництва;
- заходи щодо збільшення виробничих
потужностей підприємства;
- дані про залишки нереалізованої
продукції у попередньому періоді [7, 53].
Послідовність
раціональної розробки виробничої програми зображена в додатку 1.
Підставою для
визначення обсягу поставок конкретної продукції є портфель замовлень і господарські
договори.
Обсяг випуску
по окремих виробах обґрунтовується виробничою потужністю. У процесі такого обґрунтування
на підприємствах виявляються внутрішньовиробничі диспропорції в завантаженні устаткування,
намічаються шляхи їхнього усунення, а також заходи щодо розширення спеціалізації
і кооперування виробництва.
Виходячи з натуральних
обсягів постачань і виробництва, розраховується загальний обсяг продукції у вартісному
виразі: обсяг товарної продукції, валової продукції, реалізованої, чистої, умовно–чистої
продукції.
Розробка завдань
по випуску виробів у натуральному виразі є найважливішою частиною роботи при складанні
виробничої програми. Важливість її визначається тим, що споживачам потрібна продукція
[8, 34].
Планування виробничої
програми швейного підприємства в натуральному виразі передбачає: визначення номенклатури
й асортименту продукції, яка випускається; розрахунок потреби в продукції, обсягу
виробництва по календарних періодах року (у головному плані) і обґрунтування планованих
обсягів виготовлення продукції виробничою потужністю, матеріальними і трудовими
ресурсами.
В основу планування
виробничої програми покладена система показників обсягу виробництва, яка включає
натуральні та вартісні показники.
Натуральними показниками
виробничої програми є обсяг продукції в натуральних одиницях по номенклатурі і асортименту.
Номенклатура –
це перелік назв окремих видів продукції, а асортимент – це різновидність виробів
в межах даної номенклатури. Натуральні показники представленні у фізичних одиницях
виміру (штуки, тонни, метри).
Номенклатура виробів
підприємства може бути централізованою та децентралізованою.
Централізована
номенклатура формується шляхом укладання державних контрактів і державних замовлень.
Децентралізована
номенклатура формується підприємством самостійно на основі вивчення ринкового попиту
на свою продукцію та встановлення прямих контактів із споживачами шляхом укладання
договорів поставок.
Значення натуральних
показників виробничої програми в умовах ринку зростає, оскільки саме вони дають
можливість оцінити ступінь задоволення потреб споживачів в певних товарах із врахуванням
якісної характеристики товарів.
Одним з найважливіших
етапів розробки виробничої програми є визначення потреби в ресурсах.
Основним методом
визначення цієї потреби є метод прямого розрахунку відповідно до питомих норм її
витрат. Так, потреба підприємств у предметах праці розраховується шляхом множення
питомих норм витрат сировини і матеріалів на планові обсяги виробництва. Потреба
в знаряддях праці (машини, устаткування) визначається, виходячи із передбачених
обсягів робіт, виконуваних з їхньою допомогою, і прогресивних норм продуктивності.
Поряд з цим враховується
потреба на капітальне будівництво, експорт, створення резервів та т.п.
Потреба в продукції
погоджується з можливостями її виробництва. При цьому методи такого ув'язування
мають свої особливості в залежності від рівня планування. Головним засобом ув'язування
потреби і ресурсів є розробка матеріальних балансів.
На підставі плану
випуску продукції підприємством розробляються річні, квартальні і місячні виробничі
програми цехів. Виробнича програма цеху містить завдання по номенклатурі і в загальному
обсязі продукції. У завданні по номенклатурі вказується кількість найменувань виготовлених
окремих видів продукції в натуральному виразі. Планово-облікові одиниці (номенклатурні
позиції), у яких встановлюється завдання цехам по номенклатурі, мають різний ступінь
деталізації для різних цехів і типів виробництва. Для випускаючих (складальних)
цехів програма складається по найменуванню та кількості готових виробів відповідно
до плану виробництва підприємства. В одиничному і серійному виробництві для цехів
номенклатурне завдання встановлюється, зазвичай, в комплектах деталей на замовлення,
вироби, вузли.
Виробнича програма
кожного цеху швейного підприємства обґрунтовується виробничою потужністю окремих груп
устаткування, зіставленням їх сумарного корисного фонду роботи та завантаження в
машино-годинах. Такі розрахунки дозволяють виявити “вузькі місця” в цеху і вжити
заходів щодо усунення диспропорцій у завантаженні устаткування.
На основі виробничих
програм основних цехів складаються плани виробництва для допоміжних, обслуговуючих
підрозділів підприємства: ремонтних, інструментальних, енергетичних цехів, транспортного
господарства. Виробничі програми допоміжних цехів розробляються відповідно до встановленої
потреби в їхній продукції та послугах.
Виходячи з планів
цехів, розробляються виробничі завдання для ділянок. Заключним етапом планування
виробництва є доведення завдань по виконанню окремих виробничих процесів та виготовленню
продукції безпосередньо до бригад і робочих місць [14, 54].
Кожне підприємство
розробляє свою виробничу програму самостійно, крім державного контракту та державного
замовлення, розмір яких встановлюється відповідно до виробничих можливостей підприємства
і за згодою дирекції.
Виробнича програма
є важливим розділом, на основі якого проводиться планування потреби матеріально-технічних,
трудових, енергетичних ресурсів, розраховується собівартість, прибуток та інші фінансові
показники.
В поточному плануванні
виробнича програма складається, як правило, на рік. В умовах динамічності внутрішнього
та зовнішнього середовища розробляти виробничу програму на більш довший період не
доцільно. Тому процес підготовки до виконання річної виробничої програми починається
з її розподілу по кварталах і місяцях. Оскільки ритмічність виробництва має виключно
велике значення для підвищення його ефективності, покращення якості продукції і
всієї роботи, необхідно більш детально розподіляти річний обсяг виробництва та реалізації
продукції по кварталах і місяцях.
Розподіл річних
завдань по кварталах (місяцях) необхідно здійснювати з врахуванням наступних факторів:
- встановлених договорами строків
поставки продукції споживачам;
- збільшення випуску продукції
за рахунок приросту і покращення використання виробничих потужностей, а також за
рахунок заходів передбачених планом інновацій;
- термін введення в дію нових
потужностей та обладнання;
- забезпечення рівномірного
завантаження всіх виробничих підрозділів;
- підвищення серійності (масовості)
виробництва;
- числа робочих днів в кожному
кварталі;
- можливого вибуття основних
виробничих засобів, а також зупинення окремих агрегатів, ділянок та цехів для ремонту
обладнання;
- зняття з виробництва застарілих
видів продукції, які не відповідають своїми техніко-економічними показниками сучасному
рівню розвитку науки і техніки, і таких, що не користуються попитом, та замінити
їх новими;
- сезонності і змінності роботи;
- сезонності збуту продукції.
В масовому і багатосерійному
виробництві, коли споживання продукції не носить сезонного характеру (наприклад,
виробництво хлібобулочних виробів, будівельних матеріалів), розподіл виробничої
програми по планових періодах проводиться пропорційно кількості робочих днів. В
інших випадках розподіл завдань проводиться з врахуванням термінів постачання продукції
споживачам.
Виробнича програма
повинна формуватися з урахуванням ресурсів підприємства й одержання найкращих результатів,
тобто бути оптимальною.
Оптимальна виробнича
програма – це програма, яка відповідає структурі ресурсів підприємства та забезпечує
найкращі результати його діяльності за прийнятим критерієм.
Оптимізація виробничої
програми проводиться з метою:
1) планування
оптимальної структури номенклатури продукції;
2) визначення
максимально можливого обсягу виробництва продукції та економічної межі нарощування
виробництва.
1.2 Формування
плану реалізації з урахуванням досліджень ринку, життєвого циклу продукції і детермінантів
попиту
Маркетинг
являє собою комплекс заходів щодо дослідження всіх питань, пов’язаних із процесом
реалізації продукції підприємства. Сюди входить:
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 |