Курсовая работа: Цивільно-правове регулювання договору банківського рахунку

Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а так само зупинення видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію відповідно до вимог вищевказаного Закону.

Операції по рахунках можуть бути відновлені органом, який прийняв рішення про їх зупинення, або за рішенням суду.

Банківська операція є, як правило, певною дією або комплексом послідовних арифметичних, механічних, технічних та інших дій персоналу банку щодо грошових коштів, цінних паперів та інших активів. При цьому здійснення банківських операцій відбувається за правилами, встановленими нормативними актами Національного банку України. Економіко-правовий результат, що виникає під час здійснення або завершення банківської операції, є певною реалізацією потреб клієнта у процесі надання йому банківської послуги.[10]

При здійсненні банківських операцій виникають складні за своїм характером і суб’єктним складом суспільні відносини. Комерційний банк, який є суб’єктом здійснення банківських операцій, одночасно знаходиться у фінансово-правових відносинах із Національним банком та у цивільно-правових відносинах із клієнтами, за дорученням та в інтересах яких він проводить банківські операції.

Національний банк покладає на комерційні банки певні фінансово-правові обов’язки (наприклад, здійснення валютного контролю) а також на нормативному рівні встановлює порядок та умови проведення банківських операцій. Даний владний вплив Національного банку на комерційні банки обумовлює характер цивільно-правових відносин останніх із клієнтами.

На відміну від угоди (правочину), підставою для проведення банківських операцій є не тільки вольова дія юридичної або фізичної особи, але й інші юридичні факти, наприклад, рішення суду про примусове списання коштів з рахунку тощо.

Іншими словами, підстави здійснення банківських операцій можна поділити на два види:

-        здійснення банківських операцій на підставі волевиявлення юридичної або фізичної особи, яка є клієнтом банку;

-        примусове здійснення банківських операцій на підставі владних приписів уповноважених державних органів (наприклад, списання грошових коштів із рахунка клієнта банку на підставі рішення суду).[11]

Банківська операція, яка здійснюється на підставі особистого волевиявлення клієнта банка, задовольняє потреби останнього і створює для нього певні блага: наприклад, задовольняє потреби клієнта у здійсненні безготівкових розрахунків. У такому випадку можна говорити, про наявність між банком та клієнтом відносин із надання послуг.

Необхідно звернути особливу увагу на те, що здійснення банківських операцій фактично утворює зміст банківської діяльності у контексті ст.2 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, відповідно до положень якої банківська діяльність є залученням у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщенням зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриттям і веденням банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Списання коштів з рахунку клієнта та зарахування на нього коштів охоплюються вищерозглянутим поняттям операцій за рахунком. З юридичної точки зору всі ці дії є формою виконання договору банківського рахунку. Закон визначає обов’язок банку здійснювати для клієнта всі види банківських операцій, що передбачені для тих чи інших рахунків положеннями нормативних актів, встановленими відповідно до них банківськими правилами та звичаями ділового обороту, які застосовуються в банківській практиці, а також умовами договору. Банк не може відмовити клієнту в здійсненні будь-яких операцій за рахунком, якщо тільки така умова не зафіксована в договорі. Такий випадок стосується тих ситуацій, коли у певного банку відсутні кореспондентські відносини з іншими банками, що виключає можливість здійснювати ті чи інші операції. Тому банк при укладанні договору банківського рахунку враховувати цю умову, повідомляти про неї клієнтові, оскільки в противному випадку клієнт буде мати право вимагати від банку відшкодування всіх збитків, які сталися у зв’язку з відмовою у здійсненні певної операції.

Згідно положень статті 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов’язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інше не визначено умовами договору.

Банк зобов’язаний зараховувати на рахунок  клієнта платіж, що надійшов на кореспондентський рахунок банку в електронній формі, на підставі розрахункових документів, представлених клієнтом паперових носіях.

У контексті даного питання доречним буде звернутися до Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», згідно з яким спосіб розрахунків залежить від статусу суб’єктів розрахункових відносин та підстав, згідно з якими здійснюється платіж. Розрахунки за участю фізичних осіб, що не пов’язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, можуть провадитись у готівковій або безготівковій формі за допомогою розрахункових документів у електронному або паперовому вигляді. При цьому під електронним документом розуміють документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити документа, в тому числі і електронний цифровий підпис, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму чи на папері. Електронний документ має однакову юридичну силу з паперовим документом.

Більше того, як справедливо зазначає Д.Кирилюк, у світі наразі спостерігається тенденція до усе більш широкого використання в усіх сферах суспільної діяльності сучасних інформаційних технологій, і, перш за все, глобальної інформаційної мережі Інтернет. Історично склалося так, що банківська сфера є найбільш чутливою до їх розвитку. Це можна пояснити різними причинами, однією із яких є необхідність обслуговування клієнтів у широких географічних масштабах (від регіонального до міжнародного) із мінімальними витратами, але із максимальним ступенем зручності та універсальності пропонованих послуг. Надання електронних банківських послуг (починаючи із середини 80-х років ХХ століття) поступово перетворюється на один із пріоритетних напрямів діяльності кредитних організацій (банків) та фінансових компаній індустріально розвинених країн. Аналогічна тенденція спостерігається і серед українських банків. Сьогодні більшість із них приділяють значну увагу розширенню спектру послуг, пов’язаних із обігом банківських карток, надають клієнтам можливість дистанційного керування рахунком за допомогою систем „клієнт-банк” та „Інтернет-банкінг”. [12]

Згідно ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України, банк зобов’язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом. Таким чином, видача і перерахування коштів, на відміну від їх зарахування, можуть мати місце як5 у більш скорочений, так і у більш тривалий термін, якщо це передбачено законом, а також виданими відповідно до нього банківськими правилами чи договором банківського рахунку. У випадку прострочення виконання банком платіжного доручення клієнта до моменту писання коштів з кореспондентського рахунка банку платника клієнту надане право відмовитися від виконання доручення та вимагати поновлення відповідної суми на його рахунку.

Крім вищевказаних обов’язків банку, у договорі банківського рахунку може бути передбачений обов’язок банку робити у встановлених межах платежі за розпорядженням клієнта й у тих випадках, коли відсутні кошти на його рахунку. У цьому випадку оплата рахунків клієнта здійснюється за рахунок коштів банку, тобто відбувається передбачена статтею 1069 Цивільного кодексу України процедура кредитування рахунка. При цьому законодавець зазначає, що права та обов’язки сторін, пов’язані з кредитуванням рахунка, визначаються положенням про позику та кредит, передбачену параграфами 1 і 2 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом або договором.

Такий різновид кредитування в діловому обороті має назву овердрафт.[13]Ним може бути як окремий договір, так і договір банківського рахунка може містити умови кредитування, тобто бути змішаним договором. За умовами договору овердрафту банк зобов’язується надавати клієнту грошові кошти в кредит шляхом оплати з поточного рахунка клієнта розрахункових документів на суму, яка перевищує залишок власних коштів на рахунку клієнта, але у межах, встановлених кредитним договором. До договору банківського рахунку мають бути включені умови про розмір процентної ставки за користування клієнтом коштами банку, зазначено термін кредитування і кількість разів, коли банк зобов’язаний оплачувати борги клієнта зі своїх грошей за визначений період часу.

Як зазначалося нами раніше, договір банківського рахунку належить до категорії оплатних договорів, саме тому обов’язком клієнта, згідно ст.. 1068 Цивільного кодексу України, є оплата банку за розрахунково-касове обслуговування, а обов’язком банку – сплата клієнтові відсотків за користування залишком коштів на його рахунку. Відповідно до приписів статті 1070 Цивільного кодексу України, за користування грошовими коштами, що знаходять на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок. За загальним правилом сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені – зі спливом кожного кварталу. Розмір процентів визначається договором, а якщо відповідні умови не визначені договором – у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8