Контрольная работа: Аналіз ефективності операцій хеджування. Опціони

Контрольная работа: Аналіз ефективності операцій хеджування. Опціони

Кафедра міжнародної економіки

Контрольна робота

з дисципліни: «Операції з фінансовими деривативами»

ЗМІСТ

1. Аналіз ефективності операцій хеджування

2. Порівняльна характеристика біржових та позабіржових опціонів. Специфікація валютних опціонів на LIFFE та LSЕ

Список літератури

1. Аналіз ефективності операцій хеджування

Хеджування, втім, як й інші види фінансової діяльності, характеризується певним рівнем ефективності, що визначає доцільність його застосування. Аналіз ефективності операцій хеджування проводиться на заключному етапі і має на меті визначити, наскільки правильним було рішення про їх проведення та чи вірно обрано стратегію хеджу.

У такому контексті під стратегією хеджування розуміють послідовність дій, якою передбачаються певні комбінації операцій купівлі та продажу строкових контрактів з метою забезпечення максимального зниження ризику. Приклади ідеального хеджування, розглянуті вище, демонстрували найпростіший випадок хеджування, коли всі параметри ризикової позиції повністю збігалися з характеристиками ф'ючерсних контрактів найближчого місяця поставки, але повна ідентичність балансової та ф'ючерсної позицій на практиці зустрічається далеко не завжди. Тому у разі, коли тривалість ризикового періоду перевищує найближчу дату поставки ф'ючерсних контрактів, хеджер може застосувати різні комбінації операцій з ф'ючерсами, які дозволяють точніше врахувати динаміку базису, а отже, підвищити ефективність хеджування.

У міжнародній практиці розроблено і застосовується кілька основних стратегій хеджування ф'ючерсами: хедж «без одного»; хедж типу «стрічки»; хедж типу «стрічки, що згортається»; хедж, який згортається (безперервний); спредовий хедж.

Стратегія «без одного» реалізується шляхом проведення операції з ф'ючерсами одного типу (купівлі або продажу залежно від спрямованості ризикової позиції) на той місяць поставки, який знаходиться найближче до дати завершення ризикового періоду. Таким чином, дата поставки ф'ючерсів виявляється найвіддаленішою від дати відкриття ф'ючерсної позиції. Зазначимо: період між цими датами може бути досить значним і досягати року, що негативно впливає на тенденції зміни базису. Практикою доведено, що волатильність базису залежить від тривалості періоду — чим більший розрив у часі між датою виникнення ризикової позиції (і відповідно початком операції хеджування) та датою поставки ф'ючерсних контрактів, тим більше змінюється базис. Отже, розглянута стратегія характеризується як досить ризикова.

Знизити цей ризик допомагає застосування стратеги хеджу типу «стрічки», яка спрямована на зниження базисного ризику. У даному разі кожен ціновий ризик, який виникає у зв'язку з володінням балансовою позицією, хеджується окремо шляхом проведення серії операцій з ф'ючерсами різних строків дії. При цьому обираються ті контракти, дати поставки яких знаходяться найближче до дати закінчення ризикового періоду і відразу відкриваються позиції за всіма обраними типами ф'ючерсів. Поступово, коли закінчується ризиковий період, позиції за ф'ючерсами закриваються. Однією з проблем, що виникають при застосуванні даної стратегії, є низька ліквідність контрактів віддалених строків дії.

Стратегія хеджу типу «стрічки, що згортається» полягає в тому, що хеджер відкриває позицію за ф'ючерсними контрактами з найближчою датою виконання відразу на всю суму балансової позиції, у зв'язку з якою виникає ризик. Як правило, контракти з близькою датою поставки мають високу ліквідність і невеликий базис, адже на дату поставки ф'ючерсна та спотова ціни мають збігтися. По завершенні ризикового періоду або із настанням дати поставки ф'ючерсів хеджева позиція закривається. Натомість відкривається позиція за ф'ючерсами наступного найближчого періоду дії. Повністю ф'ючерсна позиція закривається тільки після закінчення всього ризикового періоду за балансовою позицією. Як бачимо, така стратегія потребує постійного поновлення хеджевої позиції та частого виходу на ф'ючерсний ринок. Водночас вона дозволяє скористатися високою ліквідністю контрактів найближчих строків дії та мінімізувати базисний ризик, у зв'язку з чим може бути охарактеризована як найменш ризикова.

При застосуванні стратегії хеджу, який згортається (безперервного), кожна частина ризикової позиції хеджується по черзі. Спочатку проводяться операції з ф'ючерсами найближчого строку виконання, але не в повному обсязі балансової позиції, як це мало місце в попередній стратегії, а лише в тих обсягах, які за строками відповідають частині ризикової позиції таких самих строків дії. При цьому частина ризику, пов'язана з володінням фінансовими інструментами з віддаленішими строками дії, залишається незахищеною. Після закінчення першої частини ризикового періоду і закриття ф"ючерсної позиції відкривається хеджева позиція на наступний період і так далі. Таким чином відбувається часткове та послідовне хеджування. Ефективність даної стратегії нижча, ніж у попередніх випадках, оскільки на початкових етапах хеджування значна частина ризику залишається.

Стратегія спредового хеджу ґрунтується на тому, що спред між двома ф'ючерсними контрактами на довгострокові фінансові інструменти еквівалентний прогнозованій короткостроковій ставці відсотка на період між місяцями поставки ф'ючерсів. Наприклад, спред (різниця ставок) між березневими та червневими ф'ючерсними контрактами на довгострокові казначейські облігації вважається еквівалентним відсотковій ставці на період від березня до червня. Це означає, що ризик, пов'язаний зі зміною короткострокових ставок у майбутньому, можна хеджувати за допомогою одночасного проведення операцій з кількома ф'ючерсами на довгострокові інструменти різних строків дії.

Слід зауважити, що стратегія спредового хеджу є альтернативною до стратегії хеджу типу «стрічки, що згортається», але іноді інструменти хеджування, що використовуються в спредовому хеджі (ф'ючерси на казначейські облігації), можуть виявитися ліквіднішими, ніж ф'ючерси за короткостроковими інструментами. Зокрема, подібні тенденції мають місце на ф'ючерсних біржах США, тому стратегія спредового хеджу широко використовується саме на американських ринках.

Вибір стратегії хеджування здійснюється за результатами порівняльного аналізу ряду показників, що характеризують кожну з розглянутих стратегій, таких як ефективність (ступінь зниження початкового ризику); рівень витрат при застосуванні тієї чи іншої стратегії; можливості застосування на конкретному ринку. Зрозуміло, що обрана хеджером стратегія суттєво впливає на ефективність усього процесу хеджування.

Зауважимо, що термін «ефективність» часто вживається в економічній літературі та на практиці, але загальноприйнятого визначення цього поняття не існує. Як правило, під ефективністю розуміють співвідношення результатів (вигід) і затрат, але залежно від мети та специфіки дослідження за основу можуть прийматися й інші характеристики. В даному разі категорія ефективності проаналізована стосовно методики хеджування, сформована система аналітичних показників і формалізована процедура вибору оптимального портфеля хеджера.

При дослідженні проблем аналізу ефективності хеджування відразу слід наголосити на важливому методологічному аспекті, сутність якого полягає в необхідності чітко розрізняти такі поняття, як ефективність хеджування (effectiveness) та ефективність управління портфелем хеджера (іноді як синонім вживається поняття «ефективний хедж» — efficient hedge).

Ефективність хеджування (Н) показує ступінь зниження цінового ризику і вимірюється коефіцієнтом детермінації.

Ефективність управління портфелем хеджера (Ер) базується на аналізі співвідношення результатів і витрат і визначається ступенем зниження ризику в розрахунку на одиницю вартості хеджу.

Економічний зміст цих понять визначає два напрями проведення аналізу, відповідно до чого формується система показників та методика їх аналізу. Аналіз проводиться з метою встановлення того, наскільки вірним було рішення про створення хеджевої частини портфеля та чи правильно обрана стратегія хеджування.

У процесі ретроспективного аналізу необхідно визначити, наскільки доцільною була заміна цінового ризику на базисний. Порівняльний аналіз базисного ризику, реалізованого протягом дії хеджу, з ризиком зміни валютного курсу чи відсоткових ставок дає змогу виявити, чи приніс процес обміну чистий прибуток для хеджера. Залежність між базисним і ціновим ризиками визначається співвідношенням:

де BR — базисний ризик; CR — ціновий ризик; p2BS — коефіцієнт детермінації, який є квадратом коефіцієнта кореляції між базисним і ціновим ризиками (0 < p2BS < l).

Коефіцієнт детермінації показує, яку частину початкового ризику вдалося уникнути через проведення операцій хеджування. Наприклад, якщо коефіцієнт детермінації становить 0,8836, то це означає, що на 88,36 % ціновий ризик знижений, але 11,64 % початкової величини ризику ще залишилось. За умови оптимального вибору стратегії хеджування і правильного визначення коефіцієнта хеджування та частина ризику, що залишилася, є базисним ризиком, якого повністю уникнути при хеджуванні неможливо.

Якщо ж стратегія проведення операцій хеджування була обрана невірно, то залишкова частина ризику включає не лише базисний ризик, але й ризик, знизити який не вдалося внаслідок застосування неефективних стратегій, помилок у розрахунках, недостатньої якості коефіцієнта хеджування, неповноти інформації тощо. У такому разі аналізується та частина незадовільних результатів хеджування, яка не пов'язана зі зміною базису, та виявляються причини відхилень від оптимального або очікуваного значення. У процесі такого аналізу важливо виявити помилки методичного характеру, врахування яких у подальшій діяльності дозволить проводити хеджування ефективніше.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5