Реферат: Види іноземних інвестицій

2. Ліцензійні угоди з фірмами країн-одержувачів. Транснаціональні корпорації можуть передавати права на використання певної технології місцевій фірмі, яка буде відповідальною за виробництво та маркетинг на місцевому ринку. Цей тип угод дає іноземному учаснику можливість виходу на ринок з мінімальним ризиком. Іноземні інвестори можуть також купувати акції місцевих фірм, з якими вони вступають у ліцензійні угоди.

3. Спільні підприємства. Створюються та управляються спільно іноземними інвесторами та місцевими партнерами, у ролі яких виступають найчастіше приватні підприємства, але інколи і державні підприємства, і навіть урядові органи. Не обов’язково спільне підприємство створюється з місцевим партнером. Кілька іноземних інвесторів можуть створити спільне підприємство у третій країні з метою скорочення стартових витрат або з метою обійти певні митні обмеження. Наприклад, «Форд» (США) і «Фольксваген» (Німеччина) створили спільне підприємство для складання автомобілів у Бразилії — «Автолатина». Спільні підприємства дають інвесторам більшу присутність на місцевому ринку з меншим ризиком, ніж пряма купівля місцевої фірми або створення свого дочірнього підприємства.

4. Контрольні пакети акцій у фірмах країни-одержувача, отримані купівлею акцій, приватизацією, обміном акцій на борги та іншими методами. Цей варіант вимагає від іноземного інвестора більших зобов’язань та тривалішого часу для отримання прибутків. Така форма інвестування приносить великі вигоди місцевим фірмам, стимулює економіку країни в цілому та прискорює її інтеграцію у світову економіку.

Яскравий приклад отримання вигод країною-одержувачем від такої форми іноземного інвестування — це діяльність вже згадуваної швейцарської фірми «Крафт Якобс Сушар». Протягом перших десяти місяців роботи підприємства після придбання його новим власником освоєно 45 нових видів продукції, обсяг виробництва збільшився на 26 %. Коли у зв’язку з неплатежами місцеві підприємства почали відключати від електромережі, іноземний інвестор заплатив за борги всього міста, аби йому не заважали працювати, і зобов’язався регулярно вносити авансові платежі у сумі 100 тис. доларів за електроенергію для місцевих споживачів. Таким чином, мешканці Тростянця мають безперебійне електропостачання завдяки присутності в місті іноземного інвестора.

5. Створення в країнах-одержувачах своїх власних дочірніх підприємств. Цей варіант означає найбільший ризик та найбільші зобов’язання з боку іноземного інвестора. Застосовується на ринках, які мають найбільший потенціал для отримання прибутків.

3. Критерії привабливості країн-одержувачів для іноземних інвесторів

Існує певний перелік економічних, політичних, соціальних, географічних та інших характеристик, на які звертає увагу потенційний інвестор, коли приймає рішення про доцільність інвестицій у конкретній країні (рис. 3.1).

Розглянемо дванадцять головних критеріїв інвестиційної привабливості країн, які встановила Торгова палата США, спостерігаючи за діяльністю американських транснаціональних корпорацій у Латинській Америці:

1. Характеристики місцевого ринку. В першу чергу потенційного інвестора цікавлять обсяг місцевого ринку, відносна купівельна спроможність населення та потенціал зростання цих показників, а також економіки в цілому. Суттєвими показниками є забезпеченість країни мінеральною базою та її географічне розміщення.

2. Доступність ринку. Маються на увазі, передовсім, законодавчі та нормативні акти, які не обмежують доступ компанії на місцевий ринок. Як свідчить досвід, для нормального функціонування іноземних інвесторів не обов’язково надавати їм додаткові пільги порівняно з місцевими підприємцями. Достатньо, щоб нормотворче середовище давало можливість зарубіжним підприємцям «на рівних» конкурувати з місцевими компаніями.

3. Якість робочої сили. З одного боку, іноземних інвесторів приваблює дешева робоча сила, особливо у трудомістких галузях. З іншого — необхідно забезпечити достатню якість робочої сили. При цьому інвестори звертають увагу на якість освіти в країні-одержувачі. Вартість і продуктивність робочої сили є ключовими елементами при визначенні конкурентоспроможності товару на міжнародному ринку. У країнах, що розвиваються, інвестори враховують навіть такий фактор продуктивності робочої сили, як кількість прогулів.

4. Валютний ризик. Курс місцевих валют до основних валют, що вільно конвертуються у світовій фінансовій системі, прямо впливає на витрати і прибутки іноземних інвесторів, які оцінюють свої фінансові результати через співвідношення основних валют. Правильна політика встановлення валютного курсу передбачає переоцінку місцевої валюти на постійній основі, яку можна передбачити і яка сприяє економічній стабільності та породжує довіру інвесторів. Іноземні інвестори ризикують отримати збитки у разі, коли країна-одержувач, виходячи зі своїх інтересів, «заморожує» курс своєї валюти щодо основних іноземних валют або встановлює занадто високий курс. В останньому випадку експорт продукції стає дорожчим, ніж експорт з країн-конкурентів.

5. Можливість репатріації капіталу. Це дуже суттєвий момент для інвесторів. Найсприятливішим є законодавство, яке не обмежує можливості вивозити інвестований капітал і прибутки. Як правило, дочірні підприємства переводять прибутки своїй материнській компанії через дивіденди, сплату відсотків, винагороди і плату за технічну допомогу. Транснаціональні корпорації можуть також продати частину свого бізнесу у країні-одержувачі.

6. Захист інтелектуальної власності. Для іноземних інвесторів цей критерій є пріоритетним, особливо в динамічних галузях промисловості, таких як виробництво комп’ютерів, зв’язок, фармацевтика, в яких технологія є головною зброєю в боротьбі з конкурентами при розробці нових продуктів та освоєнні нових ринків. Для країн-одержувачів розвиток цих галузей промисловості є також пріоритетним, тому що вони дають найбільші потенційні вигоди з погляду передачі технологій та створення місцевої високотехнологічної промислової бази. Однак, щоб залучити інвестиції у ці галузі промисловості, урядам країн-одержувачів необхідно забезпечити суворе дотримання прав інтелектуальної власності. Деякі країни не дуже старанні щодо захисту прав на інтелектуальну власність, тому що компанії, які нелегально використовують технології, можуть розвиватись дуже швидко, створюючи нові робочі місця та забезпечуючи економічне зростання країни. В індустрії розваг (через нелегальне використання відеофільмів і записів музики) та фармацевтичній промисловості (через нелегальне виробництво ліків) ця практика набула великого поширення і завдає власникам патентів та авторських прав шкоди на мільйони доларів у вигляді втраченого прибутку.

7. Торгова політика. Торгова політика впливає на вартість експорту й імпорту і на полегшення або ускладнення цих операцій. На вартість імпортних товарів впливає ставка митного тарифу та існуючий валютний курс. Якщо у виробництві використовуються імпортні складові, високі порівняно з іншими країнами тарифні ставки збільшують собівартість виробництва. Так само і квоти, занадто складний процес ліцензування або отримання дозволу та інші нетарифні обмеження можуть збільшити собівартість або сповільнити виробничий цикл, а отже, негативно вплинути на конкурентоспроможність та інвестування.

На експорт також впливають процедури ліцензування. Тривалі бюрократичні процедури ліцензування експорту, додаткова платня за дозвіл на експорт можуть збільшити собівартість та сповільнити появу кінцевого продукту на ринку. Беручи до уваги жорстку конкуренцію між виробниками в багатьох галузях промисловості, вища собівартість та нижчі темпи роблять країну-експортера менш конкурентоспроможною і привабливою.

8. Державне регулювання. Урядове регулювання є важливим для захисту інтересів виробників і споживачів. Водночас надмірне регулювання може відвернути інвесторів від країни. Наприклад, трудове законодавство, яке ускладнює процедуру звільнення працівників або встановлює високий рівень мінімальної заробітної плати, може збільшити собівартість для іноземних інвесторів, які шукали дешеву робочу силу. Таким чином, закони, метою яких було допомогти робітникам, можуть завдати їм шкоди, відвертаючи інвесторів від капіталовкладень і створення робочих місць.

Крім того, урядові нормативні акти можуть встановлювати проценти по кредитах, визначати пріоритетні сектори для вкладання коштів, створювати складні процедури для схвалення іноземних інвестицій. Усі названі заходи ускладнюють для інвесторів швидкий рух капіталу і прибутків у країну і назовні, зменшують гнучкість компаній, перешкоджаючи припливу іноземних інвестицій.

9. Ставки податків та пільги. Надмірний податковий тягар на інвестиції і прибутки також «відлякує» іноземних підприємців. Цей тягар складається не тільки з оподаткування прибутку, а й з дивідендів, винагород, грошових переказів та інших трансакцій між місцевими дочірніми підприємствами та їхніми материнськими компаніями. Щоб збільшити свою інвестиційну привабливість, багато які країни пропонують іноземним інвесторам пакети податкових та інших пільг. Слід, проте, зазначити, що пільгові програми можуть допомогти країнам залучити інвестиції за умови, що інші інвестиційні критерії також будуть позитивними.

10. Політична стабільність. Цей аспект є найважливішим для прийняття рішення про інвестування: інвестори просто не будуть ризикувати своїм капіталом у нестабільному середовищі. Стабільне політичне середовище дає інвесторам упевненість у тому, що закони і нормативні акти, які стосуються інвестицій і ринків, не змінюватимуться протягом досить тривалого часу.

Крім суті політичних режимів, на сприйняття країни як стабільної і привабливої для іноземних інвестицій впливає також ставлення урядових осіб, лідерів профспілок і представників власного приватного сектора. Деякі країни з одного боку проводять політику сприяння іноземним інвесторам, а з іншого — намагаються перешкодити цим інвесторам через бюрократичні бар’єри та інші засоби. Профспілкові лідери, які погрожують страйками та іншими методами боротьби з іноземними компаніями, також створюють атмосферу нестабільності. Лідери приватного сектора часто теж не дуже бажають допустити зарубіжних конкурентів на свої ринки. Ці групи можуть скористатися слабкістю політичної системи та змінити законодавство таким чином, що воно стане несприятливим для іноземних інвесторів.

Страницы: 1, 2, 3, 4