Реферат: Соціологія - наука про суспільство

3. Соціологія та інші науки про суспільство і людину

Маючи спільний об’єкт дослідження з усіма соціогуманітарними науками (суспільство та людину), соціологія розв’язує свої власні завдання притаманними їй специфічними способами. Зазвичай найбільш близьким до соціології називають такі галузі науки, як соціальна психологія та соціальна антропологія. Іноді дуже важко провести „демаркаційну лінію” між предметними полями соціології та цих наук. Проте зробити це можливо. Так, предметом соціальної психології виступають свідомість та поведінка індивіда, обумовлені взаємодією з іншими людьми, впливом певної соціальної групи, а також особливості самих цих груп.

На відміну від соціологів, які досліджують суспільства з розвинутими індустріальними культурами та інституціоналізованою взаємодією, соціальні антропологи вивчають локальні, відносно прості, доіндустріальні культури та суспільства (племена, інші спільноти давньої людини), що збереглися у деяких народностей до сих пір.

Тісний зв’язок існує у соціології та історії. Історія вивчає унікальні, неповторні у часі та просторі соціальні явища, соціологія зосереджує увагу на властивостях суспільної взаємодії, які повторюються у часі та просторі, є спільними для всіх соціокультурних явищ, або для конкретних видів соціокультурних феноменів (наприклад, для всіх родин чи всіх націй, для всіх революцій чи війн, для всіх релігій тощо).

Соціологія пов’язана з такими науками, як економіка, політологія, право, релігієзнавство тощо. Але вони на відміну від соціології досліджують лише одну сферу суспільного життя (економіка – економічні відносини, політологія – політичні відносини, правознавство – правові і т.д.). Соціологія ж вивчає "родову ознаку соціальних явищ, яка виникає практично в усіх соціальних процесах, нехай то будуть економічні, політичні, творчі, релігійні, філософські в їх взаємозв’язках один з одним” (П. Сорокін).

Ще одна відмінність соціології від зазначених вище наук полягає у суттєвих розбіжностях у їх трактуванні природи людини та взаємозв’язку між різноманітними соціальними явищами. Так, на відміну від економіки, яка проголошує існування homo economicus як суто економічної істоти, керованої лише економічними інтересами, з чого випливає, що економічні явища ізольовані від інших соціокультурних феноменів (релігійних, правових, політичних, моральних тощо),соціологія розглядає людину як багатогранну істоту – економічну, політичну, релігійну, естетичну, моральну, що відрізняється безперервною взаємодією всіх цих аспектів. Відповідно, кожне суспільне явище, як вже зазначалось, досліджується соціологією у взаємозв’язку та взаємозалежності від інших суспільних явищ.

Проте соціологія активно використовує у своїх дослідженнях досягнення інших наук про суспільство та людину насамперед таких, як демографія, антропологія, психологія, статистика, політологія, економічні, правові науки та інші. Водночас, в цих науках все більш поширюється застосування соціологічних методів дослідження, що свідчить про своєрідну „соціологізацію” сучасного наукового знання.

4. Структура соціологічної системи знання

Сучасна соціологія має складну структуру.

Існують різні підходи та критерії виокремлення тих чи тих елементів цієї структури.

З огляду на можливості використання соціологічного знання чи то у вирішенні конкретних соціальних проблем, чи то для розвитку самої соціологічної науки, її теорії та методології можна виділити прикладну і фундаментальну соціологію.

Головним завданням прикладної соціології є вивчення актуальних проблем життєдіяльності суспільства з метою пошуку оптимальних варіантів їх вирішення. Специфічною особливістю прикладної соціології є дослідження конкретних соціальних явищ, концентрація уваги на тих компонентах соціальної системи, які безпосередньо пов’язані з людиною, впливають на її діяльність.

На відміну від прикладної соціології метою і завданням фундаментальної соціології є побудова і вдосконалення основ самої соціологічної науки, збагачення її теорії та методології.

Зазначимо, що розподіл соціології на фундаментальну та прикладну має умовний характер, бо кожна з них безпосередньо чи опосередковано робить певний внесок у вирішення як наукових, так і практичних задач.

В залежності від специфіки соціологічного знання та рівня його абстракції розрізняють теоретичну та емпіричну соціологію.

Емпіричною називають соціологію, орієнтовану на збір та аналіз різноманітних соціальних даних, які здійснюються за допомогою специфічних методів (кількісних чи якісних), методик та технік соціологічного дослідження.

Теоретична соціологія – це сукупність наукових тверджень, ідей, гіпотез, концептуальних підходів, напрямів, течій, „напрацьованих” класиками соціологічного знання та сучасними вченими для осмислення соціокультурної реальності у певному часово-просторовому континуумі.

Сучасну теоретичну соціологію складають макро- та мікросоціологічні теорії.

Макросоціологічні теорії – це дослідження суспільства, виявлення закономірностей становлення та розвитку соціальних систем, які виходять з аналізу великих спільнот (соціальних груп, страт, націй тощо). Згідно з макросоціологічним підходом різні мікропрояви і процеси (поведінка особистості, міжособистісні відносини тощо) розглядаються під кутом зору закономірностей макрорівня.

Протилежна пізнавальна орієнтація притаманна мікросоціологічним теоріям, в межах яких здійснюється аналіз „мікрооб’єктів”: міжособистісних взаємодій, стосунків, комунікативних зв’язків у малих групах, поведінки особистості, окремих соціальних явищ, процесів тощо. В основу мікросоціологічного аналізу покладено дослідження повсякденної взаємодії людей. З цих позицій макросоціологічні явища розглядаються представниками мікросоціології як неправомірні абстракції, реальність яких неможливо довести емпірично.

Крім зазначених вище елементів структури соціологічного знання в сучасній соціології виділяються три рівні аналізу суспільства: вищій, середній та нижчий.

1.Вищій рівень складають загальносоціологічні теорії, які розкривають універсальні закономірності та принципи становлення та розвитку різноманітних соціальних систем

2.Середній рівень складають спеціальні соціологічні теорії (теорії середнього рівня), які виходячи з положень загальносоціологічних теорій, а також з узагальнення емпіричної інформації, досліджують окремі соціальні спільноти та сфери людської життєдіяльності (соціологія сім’ї, соціологія молоді, соціологія освіти, соціологія права, соціологія менеджменту, економічна соціологія, політична соціологія та ін.)

3.Нижчий рівень займають емпіричні соціологічні дослідження, які за допомогою спеціальних методів аналізу (кількісних та якісних) встановлюють та узагальнюють соціальні факти, фіксують різноманітні дії, поведінку, погляди, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних спільнот і груп

Виділення різних рівнів соціологічного знання обумовлено різною мірою загальності одиниць соціологічного аналізу. Найбільша міра загальності притаманна загальносоціологічним теоріям, які аналізують суспільство в цілому та його головні структурні одиниці.

Іншою мірою узагальнення характеризуються теорії середнього рівня або спеціальні соціологічні теорії, які аналізують окремі сфери суспільного життя, його різноманітні феномени. Поняття ”теорії середнього рівня” було запропоновано американським соціологом Р. Мертоном. Головним призначенням цих теорій, за його думкою, є „посередництво” між загальносоціологічними теоріями, які відрізняються високим рівнем абстракції, та емпіричними соціологічними дослідженнями.

Емпіричним соціологічним дослідженням притаманна найменша міра абстрактності, бо соціологічні дослідження фіксують конкретні соціальні факти.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5