Реферат: Грошово-кредитна система Франції

Сьогодні у Франції рівень інфляції вищий, ніж в основних її торгових партнерів. Як засіб боротьби з інфляцією застосовують такі антиінфляційні програми: стримування збільшення цін за рахунок уповільнення темпу економічного зростання, скорочення капіталовкладень і соціальних програм. Франк почав вільно обмінюватися на валюти інших країн, тобто став вільно конвертованою валютою, лише у 1990 р.

Матеріальною основою перетворення франка на вільно конвертовану валюту та уповільнення темпів його інфляції у 90-х роках стало зростання частки країни у світовому експорті з 216,6 млрд дол. у 1990 р. до 288,5 млрд дол. у 1996 p. Цьому також сприяв міжнародний рух прямих іноземних інвестицій (ПИ) в економіку країни, що пов'язано з розгортанням "другої хвилі" приватизації у Франції (табл. 12, 13).

Таблиця

 Прямі іноземні інвестиції

Приплив ПІІ позитивно позначився на стабільності золотовалютних резервів країни (табл. 14).

Таблиця 14

Золотий запас Франції т

За цим показником Франція перебуває на третьому місці серед країн з розвиненою ринковою економікою після США та ФРН. Тому вага французького франка щодо кошика валют, які визначали вартість СПЗ у 90-х роках, становила 11 % (долар США — 40 %). Курс франка до долара і СПЗ подано у табл. 15.

Отже, внаслідок стабілізаційних процесів в економіці 90-х років франк став конвертованим.

Історичний досвід становлення франка як вільно конвертованої валюти дає підстави зробити такі висновки:

• щоб уникнути проблем, пов'язаних з валютними резервами або курсом обміну, треба виважено поєднувати валютну і монетарну політику;

• складовою валютної політики, яка випливає із загальної поміркованої монетарної політики, повинен бути валютний контроль;

• без валютної політики контроль стає лише тактичним прийомом, зволіканням у часі.

Зона франка — зона, в якій французький франк є резервною валютою, — сформувалася за часів колоніальної системи Франції. Франція використовувала франк як знаряддя додаткової експлуатації колоніальних народів. З розпадом колоніальної системи Франції зона франка втратила свою колоніальну базу, а її склад помітно скоротився. Здобувши державну самостійність, більшість колишніх колоній вийшли із зони франка. Вони створили власні емісійні банки, грошові системи і здійснюють незалежну грошову політику. Нині в зону франка, крім Франції, входять Монако, 13 політично незалежних країн Африки, заморські департаменти і території Франції: Бенін, Буркіна-Фасо, Габон, Екваторіальна Гвінея, Камерун, Конго, Кот-д'Івуар, Нігер, Нова Каледонія, Сенегал, Того, острови Уолліс і Футуна, Французька Полінезія, Центральноафриканська Республіка, Чад, Коморські острови.

У межах зони французького франка існують регіональні валютні угруповання — Західноафриканський валютний союз та Центральноафриканський валютний союз.

Грошовою одиницею зони франка є франк КФА , який випускають два регіональні емісійні банки — Центральний банк країн Західної Африки та Банк країн Центральної Африки. Паритет цих валют твердо фіксований щодо французького франка (1 фр. КФА = 0,02 французького франка). Згідно з класифікатором іноземних валют Національного банку України за 1998 р. франк КФА є вільно конвертованою валютою, що не використовується широко для здійснення платежів за міжнародними операціями і не продається на основних валютних ринках світу.

Представники Франції відповідно до угоди про співпрацю в зоні французького франка беруть участь в органах управління цих угруповань.

В основі валютного механізму зони французького франка лежить необмежена конверсія Францією грошових одиниць країн — членів цієї зони у французький франк. Зі свого боку африканські країни повинні дотримуватися таких правил:

• передавати право грошової емісії, контролю за грошовим обігом та розподілом кредитів емісійним банкам зони французького франка;

• підтримувати твердий паритет національної грошової одиниці до французького франка;

• забезпечувати необмеженість переказів між Францією та країнами — членами зони французького франка;

• здавати більшу частину валютних авуарів* у єдиний пул і зберігати їх у французьких франках на рахунках, відкритих у казначействі Франції;

• здійснювати всі валютні операції через валютний ринок Парижа. Валютну політику країн-членів координує Валютний комітет зони французького франка. Хоча Франція повинна гарантувати необмежений обмін національної грошової одиниці на французькі франки, африканським державам не вдається використовувати цей механізм, щоб отримати додаткові валютні кошти для потреб розвитку. Африканські франки обмінюють на французькі через операційні рахунки, відкриті у казначействі Франції емісійним банкам зони французького франка. На рахунках зберігаються і вільні валютні фонди периферійних країн зони французького франка. Франція через представників у цих банках проводить жорстку політику, заморожує вільні валютні кошти на операційних рахунках.

Правила зони французького франка забезпечують сприятливі умови для діяльності французького приватного капіталу в периферійних країнах: завищений фіксований курс франка КФА сприяє отриманню додаткового прибутку французькими експортерами та інвесторами при обміні виручки на французькі франки. Однак вільний переказ призводить до безконтрольного відпливу фінансових коштів у формі прибутку, а також платні французьких спеціалістів і водночас позбавляє периферійні країни зони французького франка можливості контролювати потік капіталів, які спрямовуються в галузі, вигідні французьким компаніям, що сприяє закріпленню вибіркової структури їх економіки. За допомогою механізму, що діє у зоні французького франка, Франція зберегла частину переваг, які вона мала в цих країнах у колоніальний період.

У 70—90-х роках XX ст. деякі країни, департаменти і території Франції почали використовувати французький франк як валюту (Андорра, острів Гваделупа, Реюньйон, Сен-П'єр і Мікелон) або створили свої грошові системи (Гвінея — гвінейський франк, Гвіана — гвіанський франк, Джібуті — франк Джібуті, Коморські острови — коморський франк).

Водночас зі скороченням складу зони франка послаблюється валютна гегемонія Франції над незалежними країнами, які залишились у цій зоні. Відбувається поступовий відхід від валютних принципів, закладених при створенні зони. Наприклад, Народна Республіка Конго запровадила валютні обмеження операцій із зони франка, пов'язаних з рухом капіталу. Істотні зміни відбулись у складі адміністративних рад центральних банків країн Західноафриканського і Центральноафриканського валютних союзів, членами яких є 13 визволених країн тропічної Африки, що входять у зону франка. В адміністративних радах зазначених центральних банків вирішальне право належить африканським країнам: в адміністративній раді центрального банку Західноафриканського валютного союзу з 14 членів тільки два є представниками Франції. Попри це зона франка і далі відіграє важливу роль як одне зі знарядь неоколоніалістичної експлуатації країн, що входили до неї, тому Франція намагається зберігати її існування.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6