Курсовая работа: Вексельна форма розрахунків та її використання на підприємствах

Вексель як міжнародний фінансовий документ за час свого існування може переходити від однієї особи до іншої на територіях різних держав. Звідси виникнення цілої низки зобов’язань, підлягаючих виконанню, охороні, а у випадку суперечки – судовому розв’язанню не тільки в різний час, але й на територіях дії різних вексельних законів. Таким чином, для суду території одного вексельного закону часто буває необхідним вирішувати проблеми про вексельну суперечку з врахуванням також і чужих вексельних законів

1.3. Основні документи регулювання вексельних відносин в Україні.

                   Вексель – безумовне грошове зобов’язання, за яким одна особа зобов’язана сплатити іншій визначену суму коштів у визначений строк, правовий статус якого регулюються законодавством про вексельний обіг. Розрізняють простий і переказний.

Розрахунки за допомогою векселів - одна з найскладніших форм розрахунків, адже вона вимагає знання досить великого за обсягом вексельного законодавства й вільного володіння термінами, що вживаються при таких розрахунках.

З метою уніфікації вексельного законодавства й усунення колізій вексельних законів на конференції в Женеві (Швейцарія) були розроблені й 07.06.1930 р. прийняті три вексельні конвенції:

Конвенція №358, що встановлює Уніфікований закон про переказний і простий вексель ;

Конвенція №359, яка має за мету вирішення деяких колізій законів про переказні й прості векселі;

Конвенція №360 про гербовий збір щодо переказних і простих векселів.

Радянський Союз приєднався до Женевських вексельних конвенцій 25.11.36 р., а постановою ЦВК і РНК СРСР у 1937 р. на території СРСР набрало чинності Положення про переказний і простий вексель, яке текстуально майже повністю збігалося з Уніфікованим законом  про переказний і простий вексель.

Законом України від 18.06.91 р. "Про цінні папери і фондову біржу" вексель був визнаний цінним папером в Україні. А Законом України від 12.09.91 р. "Про правонаступництво України" і Постановою Верховної Ради України за тією ж датою "Про порядок тимчасової дії на території України актів законодавства Союзу РСР" фактично підтверджено дію названих конвенцій і Положення на території України.

Пізніше, прийнявши три закони від 06.07.99 р., Україна вже самостійно приєдналася до всіх трьох Женевських вексельних конвенцій. Згідно з повідомленням Генерального секретаря ООН на адресу Міністерства закордонних справ України, Женевські вексельні конвенції 1930 р. набрали сили закону для України 06.01.2000 р.

Вексельне право в нашій країні було розвинуте в Законі України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні". У ньому в основному подаються застереження до Уніфікованого закону про переказний і простий вексель. Цим же Законом передбачено прийняття ще кілька вексельних законів.

Відповідно до Женевської конвенції 1930 р. прості і переказні векселі введено в господарський оборот України Постановою ВР "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17.06.92 р. №2470-XII. Цією ж постановою було доручено КМУ та НБУ розробити та затвердити правила виготовлення і використання вексельних бланків.

Основні документи, якими регулюється випуск та використання векселів у господарському обороті України на даний час:

1. Постанова ВР України "Про застосування векселів в господарському обороті України" від 17.06.92 р. №2470-XII.

2. Указ Президента України "Про сплату державного мита за вексельні бланки" від 02.11.93 р. №504/93.

3. Указ Президента України "Про розширення сфери обігу векселів" від 26.07.95 р. №658/95.

4. Правила виготовлення та використання вексельних бланків, затверджені постановою КМУ та НБУ від 10.09.92 р. №528.

5. Положення про переказний і простий вексель, затверджене постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 р. №104/1341.

6. Роз'яснення НБУ щодо використання векселів у господарському обороті (лист НБУ від 22.02.95 р. №150010/48).

7. Лист Міністерства фінансів України "Про бухгалтерський облік вексельного обігу" від 12.08.92 р. №18-4116.

8. Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" від 18.06.91 р. №1201-XII

1.4. Особливості заповнення та використання векселів.

Правила заповнення та використання векселів були затверджені постановою КМУ і НБУ від 10.09.92 р. №528. Ними встановлено, що до затвердження Порядку випуску та обігу векселів використання вексельних бланків здійснюється відповідно до Положення про переказний та простий вексель, затвердженого постановою ЦВК і РНК СРСР від 07.08.37 р. №104/1341, з урахуванням деяких особливостей. Українське вексельне право встановлює такі, на відміну від Уніфікованого закону про переказний і простий вексель ,особливості заповнення і використання векселів:

- використовувати векселі, а також виступати векселедавцями  , акцептантами  , індосантами  й авалістами  можуть лише юридичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, визнані такими відповідно до чинного законодавства України. Однак Закон України від 05.04.2001 р. "Про обіг векселів в Україні" зазначає, що з 01.01.2002 р. ними можуть бути й фізичні особи;

- умова про проведення розрахунків із застосуванням векселів обов’язково передбачається у відповідному договорі й у разі видачі (передачі) векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов’язання за платежами за цим договором і виникають зобов’язання платежу за векселем. Особи, винні в порушенні цих вимог, несуть відповідальність згідно із законом;

- вексель може видаватися лише для оплати за поставлену продукцію, виконані роботи й надані послуги. На момент видачі переказного векселя особа, вказана у векселі як трасат  , або векселедавець простого векселя, повинна мати перед трасантом  або особою, яка або за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов’язання, сума якого повинна бути не меншою від суми платежу за векселем. Векселі Мінфіну, НБУ та комерційних банків України, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, а також установ і організацій, які фінансуються за рахунок держбюджету, бюджету Автономної Республіки Крим або місцевих бюджетів, емітуються і беруть участь в обігу в порядку, визначеному чинним законодавством або встановленому КМУ;

- стаття 10 УВЗ не застосовується. У ній сказано, що якщо переказний вексель, не заповнений на момент видачі, був заповнений не відповідно до укладених угод, то недотримання цих угод не може бути протипоставлене векселетримачу, якщо тільки він не придбав переказний вексель недобросовісно або ж, придбаваючи його, не допустив грубої необережності;

- векселедавець зобов’язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Держкомісією з цінних паперів і фондового ринку;

- забороняється використовувати векселі як внески до статутного фонду господарського товариства;

- резиденти можуть видавати й індосувати  векселі як переказні, так і прості, в іноземній і національній валюті для розрахунків з нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) відповідно до валютного законодавства України (до прийняття Закону України "Про обіг векселів в Україні" видача й індосамент векселів за межі України не дозволялися). Умова проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом із застосуванням векселів обов’язково передбачається у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті). Придбання резидентом векселя в іноземній валюті і проведення розрахунків між резидентами за таким векселем здійснюється відповідно до валютного законодавства України;

- юридичні ситуації, викладені в статті 41 Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, українське законодавство вирішує таким чином: сума векселя, виражена в іноземній валюті, на території України може бути сплачена в національній валюті України за курсом НБУ на день настання терміну платежу (якщо боржник прострочить платіж - на розсуд векселетримача - на день здійснення платежу) або в іноземній валюті з дотриманням вимог валютного законодавства України. Це положення застосовується і в тому разі, якщо векселедавцем (трасантом) обумовлено, що платіж здійснюється у зазначеній у векселі валюті (обумовлення про здійснення платежу в іноземній валюті);

- платежі за векселями на території України здійснюються лише в безготівковій формі;

- у господарському обороті можуть використовуватися простий і переказний векселі;

- вексельний бланк можна заповнювати друкарським способом і від руки;

- сума платежу за векселем обов’язково заповнюється цифрами і літерами;

- вексель підписується: від імені юридичних осіб - особисто керівником і головним бухгалтером (якщо ця посада передбачена штатним розписом юридичної особи) або уповноваженими ними особами, підписи засвідчуються печаткою. Від імені фізичних осіб - особисто зазначеною у векселі фізичною особою або уповноваженою нею особою і засвідчується печаткою, якщо вона є;

- вексельні бланки, які мають відповідний захист, купуються підприємствами в комерційних банках України. При придбанні вексельних бланків покупці в обов’язковому порядку, крім вартості бланка, сплачують у дохід державного бюджету держмито за кожний бланк у розмірі 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, якщо інше не передбачене законодавством України;

- зміни в текст векселя можуть вноситися з ініціативи його тримача тільки векселедавцем (трасантом) шляхом закреслення старого реквізиту і написання нового із зазначенням дати внесення зміни і підписанням особами, які мають право підписувати вексель. Векселетримач повинен дати згоду на внесення зміни в текст векселя шляхом написання на зворотному боці векселя слів "згідно із змінами" із зазначенням дати внесення зміни й підпису. У разі зміни терміну платежу за переказним векселем векселетримач повинен отримати згоду (акцепт) трасата на оплату векселя в новий термін. Якщо акцепт вже був здійснений раніше, векселетримач повинен отримати додаткову згоду акцептанта стосовно нового терміну. Якщо ж векселетримач, який погодився на внесення змін у текст векселя, хоче зберегти відповідальність попередніх індосантів, він повинен отримати їх згоду. Інакше попередні індосанти несуть відповідальність, як і до внесення змін;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20