Курсовая работа: Еволюція грошей

З того моменту, коли певний товар почав виконувати роль загального еквівалента, виникають, а потім розвиваються грошові відносини. Товарні відносини, які встановлюються між товаровиробниками, доповнюються складною системою грошових відносин. Гроші являють собою один з найважливіших винаходів людства за всю його тривалу історію існування. Еволюція і типи грошей. Виникнення грошей відбувалось шляхом поступового, стихійного виділення із загальної маси товарів такого, який починав відігравати роль головного предмета обміну. При цьому треба зауважити, що в того товару, який стає ще і грішми, з'являється крім основної корисності (споживної вартості) як предмета побуту та споживання ще й додаткова корисність загального еквівалента.

На початкових етапах розвитку гроші були представлені певними споживчими продуктами, які виступали матеріальними носіями вартості, що дорівнювала витратам виробництва цих продуктів. Такі гроші за ознаками свого матеріального тіла отримали назву продуктових грошей.

Проте худоба, зерно, хутро та інші види продуктових грошей мали певні вади як загальний еквівалент. Це, в першу чергу, неможливість довільного поділу таких продуктів без втрати ними своїх споживчих властивостей, а також неможливість тривалого зберігання деяких з цих продуктів. Саме через ці обставини поступово почався перехід до нових грошей, які отримали назву металевих. Металеві гроші — це такі гроші, матеріальне тіло яких виготовлено з певного металу, а загальним еквівалентом вони стають завдяки великим витратам виробництва на видобуток цього металу.

Такі споживчі властивості матеріалу, з якого виготовлялись металеві гроші, як однорідність, легка подільність, здатність до тривалого зберігання та висока трудомісткість за невеликої ваги привели до того, що цей вид грошей набув значного поширення. Слід додати, що протягом Історії людства різні метали визнавались у різних суспільствах як гроші. Історії відомі мідні, залізні, свинцеві, бронзові, олов'яні та інші металеві гроші. Так, залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Свинцеві кульки використовувались для дрібних платежів у Північній Америці. І тільки з IV - ІІІ ст. до н. е. функції грошей перебирають на себе благородні метали — срібло та золото. При цьому протягом тривалого часу ці два метали використовувались як гроші паралельно. Через це система грошового обігу, яка базувалась на використанні як грошей двох різних металів, отримала назву біметалічної. Проте потрібно зазначити, що паралельне використання двох металів як грошей мало свої вади. Найважливіша полягала в тому, що кількісне обмінне співвідношення між цими металами мало бути закріплене державою законодавчо. У той самий час реальне обмінне співвідношення, яке визначалось співвідношенням витрат виробництва на видобуток цих металів, постійно змінювалось під впливом багатьох чинників. А це викликало необхідність постійної зміни законодавчо встановлених пропорцій обміну цих металів між собою, що фактично ніколи своєчасно та оперативно не робилось, тому призводило до значних втрат як для окремих суб'єктів економіки, так і для держави. Через це остання робила дуже багато для того, аби суспільство визнало як гроші лише один метал. І в XIX ст. під впливом зростання сили та могутності держави в більшості країн роль грошей монопольно була закріплена за золотом, що означало встановлення золотого стандарту та перехід від біметалічної грошової системи до монометалічної. Монометалічною називається така грошова система, в межах якої лише один певний метал визнається за матеріальну основу грошей.

Система організації металевого грошового обігу також постійно вдосконалювалась. Якщо на початкових етапах функціонування цих грошей в обігу були зливки (зливок — переплавлений у певну форму шматок металу), вага та проба яких іноді досить суттєво різнились (проба — вміст чистого металу у сплаві), то в подальшому їх замінила монета (певна кількість металу визначеної форми, ваги та проби з відповідним державним клеймом). Монета з'явилась як розвинута форма зливка і початково відрізнялась від нього лише зовнішньо. Проте за зовнішнім переходом від одного виду грошей до іншого приховується більш глибока відмінність, пов'язана з тим, що повноцінна монета — це не тільки товар, який відіграє роль загального еквівалента, але й знак вартості. У монеті не тільки міститься, а й зовні позначена наявність певної вартості чи певних витрат на її виробництво, що й надає їй можливості бути грішми — загальним еквівалентом. Тобто, з одного боку, повноцінна монета — це не стільки грошовий знак, скільки реальні гроші, а з іншого — реальні гроші виступають у цій формі саме як грошовий знак. Таким чином, повноцінна монета — це безпосередня єдність грошового знаку та реальної кількості грошей. При цьому сам по собі грошовий знак є зовнішнім відносно вмісту, позначуваного ним. Тому вміст може змінитись, а грошовий знак залишиться тим самим і буде позначати зовсім інший вміст, ніж той, що був на початку.

Повноцінна монета як певний вид грошей та форма прояву металево-грошової форми вартості являє собою зародок появи нового типу грошей — неповноцінних та нової форми грошової вартості — знаково-грошової (див. додаток Б). З появою металевих грошей вони використовувалися у формі простих зливків чи кусків металу. Такі гроші мали величезні переваги перед товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні незручності, які незабаром стали стримувати розвиток грошових відносин. У кожній платіжній операції необхідно було зважувати зливки, визначати пробу і ділити їх на частини. Щоб уникнути цих незручностей, зливки робили різної ваги. Найбільш відомі купці ставили на них своє тавро, яке засвідчувало вагу і пробу металу. Щоб запобігти підробленню і обрізанню монет, по краях у їх дизайні було застосовано рельєфний малюнок та «зубиювання» країв.

Власний розвиток останньої починається тільки з моменту відокремлення грошового знака від повноцінних грошей. її першим щаблем є монетно-знаковий, що має власні етапи розвитку. Першим з них став обіг неповновагових монет з дорогоцінних металів, які втратили частину ваги внаслідок природного стирання у процесі обміну. Особливість, з огляду на яку в обігу неповновагова монета може представляти повновагову, потім була використана для цілеспрямованого випуску неповноцінних монет з неблагородних металів, поява яких стала ознакою переходу до другого етапу монетно-знакової форми грошової вартості. Перехід до неповноцінних монет дозволив не тільки уникнути втрат, пов'язаних зі стиранням монети з дорогоцінних металів, але й дав змогу значно зменшити потребу у видобутку самих цих металів, що дозволило більш доцільно використати виробничі ресурси суспільства. Через значно менші витрати виробництва на виготовлення неповноцінних монет їх реальний вартісний зміст уже майже зник. Залишився лише його грошовий знак, який позначений на матеріальному тілі, що просто нагадує матеріальне тіло попередника. З переходом до паперових грошей зникає і будь-який натяк на цю згадку, а грошовий знак остаточно відокремлюється від реальної вартості, позначуваної ним.

Демонетизація золота. Спочатку з обігу були вилучені золоті монети, замість них сферу обігу почали стали обслуговувати неповноцінні гроші, а згодом повністю було зупинено обмін неповноцінних грошей на золото в будь – якій формі. Еволюційні процесі в економіці, які спричинили демонетизацію золота, підготували підгрунття для запровадження нематеріальних носіїв грошової суті – так званих кредитних грошей.

Паперові гроші — це такі гроші, які є лише знаками вартості, виготовленими з паперу, і які заміщують в обігу певну кількість повноцінних грошей. Паперові гроші початково випускалися державними казначействами у формі казначейських білетів для покриття дефіциту державного бюджету і були обов'язковими для приймання за всіма видами платежів відповідно до того номіналу, який на них зазначався.

Якщо монетно-знакова форма грошової вартості являє собою початок зникання реального вартісного змісту грошей, то паперово-знакова значно розширює і поглиблює цей процес. Паперові гроші є моментом заперечення реальної вартості, оскільки паперові гроші — це не стільки реальна вартість, скільки знаки вартості. Оскільки реальна вартість паперових грошей майже відсутня, то запровадження їх в обіг відбувалося на основі законодавчого зобов'язання та відповідного примусу з боку держави. При цьому методом підтримання їх примусового курсу на початкових етапах запровадження було часткове збереження їх обміну на золото. Тобто реальна вартість паперових грошей зникає настільки, наскільки грошові знаки перестають мати внутрішню вартість, але зберігається тією мірою, якою залишається зв'язок руху повноцінних грошей з цими знаками.

Особливості паперових грошей:

-  наділені державою примусовим курсом;

-  набувають представницької вартості в обігу;

-  позбавлені власної вартості;

-  виконують роль купівельного платіжного засобу.

Виникнення паперових грошей зумовлене тими самими причинами, які привели в кінцевому результаті до демонетизації золота. Передусім це – необхідність покрити дефіцит державного бюджету, оскільки уряд неспроможний це зробити збільшенням надходжень грошових коштів з інших джерел. Визначальними ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту; нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот; нестабільність курсу і неминуче знецінення.

Дальшим запереченням реального вартісного змісту повноцінних грошей є кредитні гроші.

Кредитні гроші — це такі гроші, які являють собою боргові зобов'язання суб'єктів економіки і завдяки цьому виконують роль знаків вартості в обігу. Першою формою кредитних грошей став вексель. Вексель — це торгове боргове зобов'язання, яке передбачає сплату певної суми грошей певною особою у визначений строк, поява векселя зумовлена продажем товарів у кредит, коли покупець, не маючи в даний момент грошей, зобов'язується сплатити їх продавцю за отриманий від останнього товар тоді, коли гроші в нього з'являться, і Тобто продавець стає кредитором, а покупець боржником. У цьому разі отриманим від власного боржника зобов'язанням кредитор сам може розрахуватись за придбані ним товари у третіх осіб, поставивши попередньо на векселі свій іменний підпис — індосамент. Таким чином векселі переходять із рук у руки і породжують вексельний обіг, однак його межі дуже вузькі, оскільки не всі продавці можуть погодитись отримати у сплату за свій товар боргове зобов'язання невідомої особи. Цю проблему вирішила поява банкноти — боргового зобов'язання (векселя) банку. Банки, скуповуючи звичайні векселі, розплачувались за них своїми власними векселями. У цьому разі векселедавцем виступала не окрема особа, а банк, який був не тільки більш відомим, а й більш платоспроможним, ніж будь-який інший комерційний векселедавець, що давало змогу значно розширити сферу кредитних відносин. Поява кредитних грошей, з одного боку, заперечує повноцінні гроші у такій їх істотній функції, як засіб обігу, оскільки в обмін на товар замість грошей видається боргове зобов'язання, а з іншого — останнє саме починає обертатися. На основі вексельного обігу виникає банкнота, що починає функціонувати і як звичайний засіб обігу. Саме тому рух кредитних і паперових грошей поєднується в єдине ціле. Нині випуском паперових грошей займається не казначейство, а центральний банк відповідної країни, який випускає власні боргові зобов'язання (монети та банкноти).

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5