Контрольная работа: Культурологія, етапи її становлення

Мова сучасної архітектури стає більш глобальною, плюралістичною за творчим спрямуванням, але водночас значущу роль відіграють нові творчі пошуки прогресивних напрямів, принципів та прийомів вирішення форми та змісту в архітектурі.

В творчості київської генерації українських архітекторів все частіше зустрічаються прояви постмодерну та хай-теку як віддзеркалення глобалізації процесу розвитку світової архітектури. В нових будовах стильового спрямування вдало використовуються нові конструктивні та художньо-пластичні можливості як традиційних будівельних матеріалів, так і нових – легкі металопластикові конструкції, вишукані оздоблювальні матеріали (готель «Хрещатик», арх. Л. Філенко; діловий комплекс «Зовнішекспосервіс», архітектор О. Донець та ін.; банк «Україна», архітектор С. Бабушкін та ін.; офісний центр «Київ-Донбас», архітектор В. Жежерін та ін.; готельно-офісний центр «Східний горизонт», арх. О. Комаровський, комплекс «Ексімбанк», архітектор І. Шпара та ін.) і багато інших новітніх будов. Реконструкція та оновлення майдану Незалежності в м. Києві також стала знаковою подією, бо утвердила для архітектурно-художні символами нового іміджу суверенної України.

З кінця 1980-х років відновилось будівництво релігійних споруд. Нові православні церкви та собори будують переважно у візантійському стилі, рідко у класичному, готичному або псевдоруському стилях. Унікальним є будівництво у стилі українського бароко (собор Архієпископа Харківського Олександра, збудований у 2004 р.).

Завдання сучасної української архітектури – різноманіть у проявах сучасної естетики, пошук авторської архітектурної своєрідності та врахування існуючого історико-культурного середовища.

Відомо, що слава Київської Русі гриміла колись світами. Князь Олег Віщий на знак перемоги прибив свого щита на брамі Царгорода. «Іду на Ви!» – сповіщав Святослав перед походом на ворога. Ще в ІХ столітті Київську Русь називали Гарданією, тобто країною міст. Дочок князів руських брали собі за дружин найславніші королі Франції, Чехії, Німеччини, Польщі. Тоді за неписьменних французьких королів підписувалася Ганна-Ярославна. А князівна Конгута, що відзначалася хистом поетичним, була дружиною чеського короля Оттокара ІІ. В «Історії королівства чеського» Вацлава Томека читаємо: «Слава Оттокара рознеслася по всій Європі. Татари називали його залізним королем. Оттокар одружився (1261 р.) з прегарною Конгутою, донькою Ростислава Михайловича, князя руського». Цікаво, що Конгута стала першою значною чеською поетесою, і нині «Антологія давньої чеської літератури», видана в Празі 1987 року, включає вірш Конгути під заголовком «Конгутина молитва».

У ХV столітті український учений Юрій Дрогобич був широко відомий у Європі як автор одного з перших у світі астрономічних календарів, як доктор медицини і філософії, ректор Болонського університету та професор Ягеллонського університету в Кракові, де його лекції слухав Микола Коперник.

Славнозвісний арабський історик і мандрівник Павло Алепський, що разом зі своїм батьком Антіохійським патріархом Макарієм подорожував Україною в середині ХVІІ століття, був вражений, побачивши країну, «повну мешканців і замків, як гранатне яблуко зерен». Павло Алепський у подорожніх нотатках відзначає високу культуру й освіту населення: «По всій землі козацькій ми помітили прегарну рису, що нас дуже дивувала: всі вони, за малим винятком, навіть здебільшого їхні жінки та дочки, вміють читати та знають порядок богослужби й церковний спів. Крім того, священики вчать сиріт і не дозволяють, щоб вони тинялися по вулицях»

Є свідчення, що серед прикутих до турецьких галер полонених запорожців були такі, які знали по шість і більше мов.

Ще в ХVІ столітті в Україні функціонувала вища школа – Острозька академія. А трохи пізніше Михайло Ломоносов навчався в Києво-Могилянській академії, широко відомій на той час у всьому слов`янському світі. Тут навчалося багато молодих людей – східних і південних слов`ян.

А щоб дати освіту царським дітям, як писав І. Огієнко. «1664 року прибув до Москви українець Семен Полоцький, покликаний туди вчити царевичів Олексія і Федора та царівну Софію, навчав він і царевича Петра»…

А потім потягли на Москву наші земляки і «за ласощі та за прихоті мирські» понесли туди свої сили та знання. Степан Яворський, Дмитро Ростовський (Данило Туптала), Феофан Прокопович… Про це свідчить і білоруський дослідник П. Безсонов: «Малоросы заняли здесь самые видные, влиятельные места, от иерархов, до управлений консисторий, ими устроенных, от воспитателей семьи царской до настоятелей монастырских, до ректоров, проректоров и учителей».

У тому ХVІ столітті в Луцьку з`являються поети – творці новітнього книжного вірша – Олена Копоть та Іван Журавницький, які писали народною мовою. Особливо відзначалися вони своїми сатирами, за які були навіть змушені стати перед судом. Це був живий вияв процесів доби Відродження в Україні в ті бурхливі, складні часи.

Повною протилежністю до України в ті часи була Москва. Москва мала сільський характер столиці землеробської держави. Яскраву картину допетрівської Москви змалював у праці «Політичні думи» серб Юрій Крижанич, який у другій половині ХVІІ століття 20 років прожив у Москві. Він зазначав, що московити не вміють культурно розмовляти, а окрім цього, до їх головних пороків відносяться також лінь, пияцтво і марнотратство. Московити не вміють триматися з гідністю. Від цього в державі панує сваволя, невизначеність або ж надмірна жорстокість.

Не випадково 1927 року в Парижі князь Микола Трубецькой писав у книзі «К украинской проблематике»: «Та культура, которая со времен Петра живет и развивается в России, является органическим и непосредственным продолжением не московской, а киевской украинской культуры».

Переяславська угода справді була поворотнім етапом в історії України, бо відривала нашу батьківщину від традиційних зв’язків з європейськими країнами.

Світову славу мають наукові відкриття в космонавтиці та ракетобудуванні цілої когорти українців: Олександра Засядька, Миколи Кибальчича, О.-Ю. Шергея-Кондратюка і таки ж українців – Костянтина Ціолковського, Сергія Корольова…

Мало хто зараз знає про геніального скульптора Олександра Архипенка, орієнталіста Агатангела Кримського.

А хто пам`ятає про Данила Самойловича – засновника вітчизняної епідеміології, котрий на ціле століття випередив відкриття Луї Пастера?

Хто пам`ятає про славетного українського бджоляра Петра Івановича Прокоповича – засновника вітчизняної науки про бджільництво, винахідника першого в світі рамкового вулика? Але ж саме в його першій у світі бджільничій школі навчалися бджоляри не тільки з України та Росії, а й з Грузії, Угорщини, Італії, Німеччини, Польщі.

Хто знає про те, що син поета Павла Грабовського – Борис – винахідник телебачення, і ще в 20-х роках на створеному ним телеекрані був відображений рух трамваю в Ташкенті?

Натомість у світі знають як «російських» кіномитців Олександра Довженка та Андрія Тарковського, співака Вертинського, мандрівника Міклухо-Маклая, письменників Бальмонта, Мережковського, Пікуля та ще багатьох інших українців.

Список використаних джерел:

1. Введение в культурологию: Учеб. пособие для вузов / Рук. автор. кол. Е.В. Попов. – М., 2002.

2. Ильина Т.В. История искусства. Западноевропейское искусство. – М., 2003.

3. Історія українського мистецтва: У 6 т. – К., 2007.

4. Культурне відродження в Україні: історія і сучасність. – Львів, 2003.

5. Павленко Ю. Історія світової цивілізації. – К., 2004.