Дипломная работа: Банківські операції з пластиковими картками

Якщо поглянути на ситуацію яка склалася в Україні з цього приводу, то більшість українських банків, надаючи своїм клієнтам “кредитки”, попереджають, що кредит по цим карткам не передбачен і якщо такий кредит відбувся то клієнту треба заплатити штраф за його використання.

Але все ж таки деякі українські банки намагаються наділяти свої картки кредитними функціями. Так, наприклад, праграмою “ОНІКС-розстрочка” банку “Аваль” можуть користуватись лише власники зарплатних карт банку; кредит надається тільки в гривні тільки під покупку товарів в торгових точках партнерах банка і тільки на 12 місяців. Крім того, купити товар в розстрочку за допомогою картки можна лише сплативши 25% його вартості, а вартість товару не може перевищувати поливини річного доходу власника картки.

Банк “Надра” не обмежує свої кредитні картки якими небудь строками, проте вимагає від своїх клієнтів гарантійне забезпечення, тобто заставу (рухоме або нерухоме майно, депозитні сертифікати або депозит в цьому банку, або гарантію юридичної особи). Як і при звичайному кредит надається не на повну суму застави.

ВАБанк, преш ніж видати “картковий” кредит вимагає внести немаленьку суму на картковий рахунок, до того ж розміри такого кредиту жорстко ллмітовані за видами карток.

УкрСиббанк, так як і Приватбанк надаючи торговий або фінансовий кредити, також вимагають від своїх клієнтів гарантійне забезпечення або заставу.

Таким чином, в усих п’яти проектах мова йде про звичайний кредитинй продукт, особливістю якого є можливість “обирати” кредит за допомогою картки. Тобто, на сьогодні українські “кредитки” поки що далекі від західних кредитних карток. Практично в усих “карткових” кредитних проектах, які були розглянуті вище функція кредитування не доведена до автоматизму. Власник картки може отримати кредит тільки при дотриманні визначених умов.

Сьогодні на Україні дуже широко розповсюджене кредитування у вигляді овердрафту по зарплатних та пенсійних картках, але дійсні кредитні картки не отримали широкого застосування за багатьма причинами [89].

Зокрема, по-перше, кредити надаються в багатьох випадках під заставу, що значно ускладнює процедуру кредитування. А також збільшує строки отримання кредиту. Крім того, кредитна картка надає право на отримання кредиту, який власник може використовувати у повному обсязі або частково, але застава при цьому вимагається на весь кредитний ліміт.

По-друге, українці на відміну від американців, не звикли жити в кредит. В США карткове кредитування застосовується в більшому обсязі порівняно з іншими країнами. Український досвід показує, що ті кредитні лінії, як відкриті під “кредитки”, використовуються менш, ніж на 30%.

Ситуація на будь-якому ринку постійно змінюється, простежуються тенденції до розвитку, і ринок платіжних карток в Україні не є винятком. Тому можна очікувати, що в майбутньому будь-який громадянин в Україні, якщо в нього є стабільний дохід, може отримати “кредитку” без заставного майна та будь-яких гарантій, як це відбувається в розвинутих країнах світу.

3.3 Місце операцій з пластиковим картками в Інтернет-просторі України

Лідери провідних держав та широкі кола ділового світу сприймають нову економіку не лише як сучасну модель ведення бізнесу, а й як стратегічну складову економіки майбутнього. Президент Україні в Указі “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інфрмаційної мережі Інтернет та забезпечення широко доступу до цієї мережі в Україні” також назвав цю сферу одним із пріоритних напрямів державної політики. Тому можна сподіватися, що процес розвитку національного сегменту мережі Інтернет та зусилля щодо належного представлення і в ній вітчизняних інформаційних ресурсів згодом отримають і законодавче забезпечення та фінансову підтримку. В підсумку все це сприятиме розвитку підприємництва та побудові відкритого демократичного суспільства. За свою коротку історію Інтернет у розвинутих країнах став не менш популярним, ніж такі відкриття хх століття, як радіо і телебачення, і нині впливає практично на всі сфери життя. За останніми дослідженнями Ради США з питань Інтернету (USIС), рівень використання мережі зростає швидше, ніж прогнозувалося найоптимістичнішими аналітиками. Якщо сім років тому в світі було близько 90 тисяч користувачів Інетрнету, то в 1999 році – 171 млн., а в 2007 році – 365 млн., в 2008 році – 500 млн.USIC прогнозує, що в 2010 році кількість користувачів мережі перевищить 1 міліард, із них майже 700 млн. налічуватиметься за межами Північної Америки. Інтернет стає багатокультурним, багатомовним та багатополюсним середовищем. І місце кожної нації в мережі взагалі та у сфері електронного бізнесу зокрема визначатиметься тісною співпрацею держави, громадськості, науки та, звичайно, бізнесових кіл, передусім банківської сфери. Очевидно, що в умовах України бізнесові кола представлятиме банківська сфера, яка є найбільш підготовленою з числа зацікавлених [57].

Спочатку Інтернет був лише одним із середовищ для передачі інформації між користувачами. На другому етапі, який триває досі, мережу почали використовувати ще й для надання різноманітних послуг і продажу товарів – виник електронний бізнес. На третьому етапі розвитку необхідна інформація акумулюватиметься безпосередньо для кожного клієнта, а спеціальна аналітична система забезпечуватиме її доставку за запитом користувача.

Під “електронним бізнесом” розуміють бізнес-процеси, які реалізуються партнерами за допомогою Інтернету. З розвитком технологій в Інтернеті змінювався й характер цих бізнес-процесів та саме поняття електронного бізнесу. На першій стадії електронний бізнес зводився просто до присутності компанії в Інтернеті. При цьому клієнти на web-сервери компанії знаходили лише маркетингову інформацію. Це давало компанії змогу впродовж усієї доби мати односторонній контакт зі своїми замовниками. Інтернет-системи ведення бізнесу другого покоління характеризуються тим, що web-сервер компанії інтегрується із внутрішньою бізнес-системою компанії. Це дає змогу автоматизувати не лише інформаційне забезпечення клієнтів, а й оформлення замовлень. Саме такі системи називаються системами “електронної комерції”. За приклад можуть слугувати Інтернет-магазини, системи експрес-доставки тощо. Але й вони мають низку вад, головна з яких – непродуктивна участь співробітників компаній замовників у пошуку необхідних товарів на численних торговельних сайтах і тривалий додатковий аналіз знайденної інформації. Тому в сонову створення систем електронного бізнесу третього покоління покладено стратегію інтеграції інформаційних бізнес-систем постачальників та замовників. Системи електронної комерції третього покоління нині лише розробляються.

Насьогодні електрона комерція знаходиться на стадії інтенсивного зростання, який буде тривати ще кілька років. Велика кількість компаній в усьому світі бачать в мережі Інтернет великий комерційний потенціал та можливість переводу свого бізнесу на якісний новий рівень.

Прогнози різноманітних компаній на 2005 – 2010рр..вказують на великі темпи зростання електроної комерції: від 60 до 150% в рік.. Річний обсяг продаж в мережі до того часу має перевищити 7 трлн. дол. Світові доходи від електроної комерції в 2005 році склали 185 млрд. дол., в 2006 році – 336 млрд. дол., в 2007 році складуть 686,3 млрд. дол., в 2008 році – 1,26 трлн. дол. Особливо швидкі темпи розвитку прогнозуються в корпоративному секторі, який до 2010 року буде давати біля 90% всіх електроних доходів. Обсяг продаж споживчіх товарів в мережі через 5 років може перевищити 800 млрд. доларів.

Щоб відповісти на запитання чи готова Україна до “нової економіки” потрібно проаналізувати досить складні внутрішні й зовнішні чинники. Серед них – рівень розвитку Інтернету і систем зв’язку, увага Уряду до потреб електронної комерції, забезпечення конфіденційності електронних комунікацій, наявність кваліфікованих кадрів, готовність фінансової системи до роботи в умовах електронної комерції.

Навіть простий перелік свідчить, що роботи тут – непочатий край. Хоча наприклад, ситуація з підготовкою спеціалістів в Україні складається досить непогано. Попри те, що існує доволі стійка тенденція їх вимивання зарубіжними компаніями.

Примітно, що на думку аналітиків, до числа країн Центральної Європи, які найбільше підготовлені для розвитку електронної комерції, входять Угорщина та Естонія. Естонський парламент нещодавно прийняв поправку до Конституції, згідно з якою можливість доступу в Інтернет є конституційним правом громадян Естонії.

В Україні теж маємо позитивні чинники для розвитку систем Інтернет-комерції. Так, упроваджено систему електронних платежів НБУ, системи біржових торгів, корпоративні платіжні системи (в тому числі “банк-клієнт”) ряду комерційних банків. Банки, юридичні та фізичні особи набули значного досвіду роботи з міжнародними платіжними системами VISA, MasterCard, American Express тощо. Працює кілька внутрішніх “карткових” проектів. У низці банків упроваджено системи грошових переказів типу Western Union. Завдяки цьому не лише банки, а й багато їхніх клієнтів (підприємства, організації, фізичні особи) зрозуміли та оцінили можливості систем електронних розрахунків [57].

На першому етапі проекти Інтернет-комерції (в тому числі банківські) були в основному спрямовані на залучення клієнтів – фізичних осіб і розвиток комерції, що нині класифікується як електронна комерція типів: “компанія-споживач” (“business-to-consumer” або В2С) та “компанія-бізнес”(В2В). З точки зору доходності на сьогодні сектор В2В є найбільш перспективним. За прогнозами спеціалістів, темпи роста цього сегмента будуть одержувати темпи сукупного росту оборотів електроної комерції за рахунок збільшення частки В2В. Лідирують тут такі компанії, як Amazon, Ticketmaster, Pets, Buy та інші. (До речі, в найбільшому у світі електронному магазині Amazon.com щохвилини обробляється понад 100 замовлень. Майже 20 мільйонів клієнтів компанії за рік купили товарів на суму понад 1 міліард

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22