Античний театр як модель античного полісу

Античний театр як модель античного полісу

«Аттичний театр як модель античного полісу»

Дипломна робота

Зміст

Вступ

Розділ 1. Роль культу Діоніса в житті античного полісу і становленні аттичної трагедії

1.1 Походження і діяння Діоніса

1.2 Форми культу Діоніса в Греції

1.2.1 Сільськогосподарські свята на честь Діоніса. Діонісії

1.2.2 Оргіастичні свята Діоніса в Греції

Розділ 2. Аттична трагедія як соціальний регулятор і механізм

Висновки

Список використаної літератури

вступ

Актуальність теми. На кожному новому етапі державницького творення, пошуків національної ідеї, в кожну культурну кризову епоху європейська культура так чи інакше звертається до античного нащаддя. Не виключення і сучасна українська культура доби постмодернізму. Невипадково, що численні науково-практичні конференції, театральні постановки тощо знаходять відповіді на виклики доби в античній класиці, перш за все в аттичній трагедії. Ось чому і наша робота присвячена розгляду проблеми аттичної трагедії як моделі полісу (в політичному, культурному, особистісному) планах. Тим більш, що саме такий розворот проблеми вимагає особистих роздумів.

Мета роботи - розгляд аттичної трагедії як моделі античного полісу в сенсі подібної і тотожної генези, функціонування, внутрішніх механізмів.

Для досягнення цієї мети, нам необхідно вирішити такі дослідницькі задачі:

· З'ясувати які культові практики раннєполісної Еллади призвели до появи полісемантичного та синтетичного феномену аттичної трагедії;

· Проаналізувати буття полісу з позицій структур повсякденності: матеріальне, соціальне та емоціональне життя;

· Визначити, які сторони суспільного життя не мали механізмів регуляції;

· Дослідити, які полісні практики прийняв на себе аттичний театр в процесі свого становлення та функціонування.

Об'єктом дослідження в дипломній роботі стало семантичне поле, в якому розвивалися як антиний поліс, так і аттична трганедія.

Предметом дослідження в дипломній роботі став аналіз аттичної трагедії як соціорегулюючого та інтегруючого механізму античного полісу, а значить і античної культури; виявлення тих рис, які дозволяють розглядати трагедію в широкому сенсі як модель античного полісу.

Методи дослідження. Зважаючи на проблеми, що їх ми розглядаємо в нашій дипломній роботі, при дослідженні античного полісу були застосовані такі методи, як: аналітичний, історичний, системний, теоретичний, культурологічний.

Виходячи з вищесказаного, зазначимо, що робота складається з двох розділів. В Розділі 1. Роль культу Діоніса в житті античного полісу і становленні аттичної трагедії, ми розглядаємо спільне культурне та ментальне походження як поліса, так і аттичної трагедії, доводячи єдність походження обох цих культурних феноменів.

В Розділі 2. Аттична трагедія як соціальний регулятор і механізм, ми доводимо «модельність» аттичної трагедії для античного поліса через принципи її функціонування в культурі.

РОЗДІЛ 1. роль КУЛЬТу ДІОНІСА в житті античного полісу і становленні аттичної трагедії

Будь-який художній твір, будь-який феномен культури в певному ступені є моделлю культурної ситуації, яка його породила. Це положення давно і міцно затвердилося в теорії культури. Див., напр.: Каган М.С. Художественная критика и научное изучение искусства // Советское искусствознание, вып. 1, 1976. - СС. 318-344. Проте, роль і місце тих або інших артефактів художньої творчості різні для кожної культурної епохи. Якщо культурну ситуацію Середньовіччя найповніше відображає храм і площа, а XX в. - кінематограф і телебачення, то відносно античності таким специфічним "образом доби" довгий час вважалася класична скульптура. Достатньо тільки відзначити, що Гегель говорив про "статуарність", як про загальну характеристику класичної культури, і просякненість цією самою статуарністю всіх видів людської творчості цієї доби. Гегель Г. В.Ф. Эстетика: В 4-х т. - М., 1969, Т.2. - С.144 сл. Близький був до його поглядів і О.Ф. Лосев (він говорив про "тілесність" античної культури, що у загальних рисах найбільш відбилася в мистецтві скульптури) Лосев А.Ф. Очерки античного символизма..., С.67-99.. Не заперечуючи виняткову значущість грецької класичної пластики як вершини художніх узагальнень античності, ми все ж таки спробуємо довести, що саме аттична трагедія, повністю синхронна всьому періоду класичної грецької культури, є універсальною моделлю античної культури за генезою, формою, адекватністю читання культурного знаку, в енергетично-ментальному сенсі, нарешті. Аттична трагедія виникає, як відомо з культової практики, більш того, з культової практики діонісійства. Цей культ, як ніякий інший, був звернений до індивідуальної «геройственності», тому й такий популярний в Аттиці, і Афінах, зокрема. Поліс аттичного типу, вершина античного культурного і політичного устрою, багато в чому будується на міфологемах діонісійської практики. Розглянемо їх структуру і становлення.

1.1 Походження і діяння Діоніса

Сын Зевса, Дионис, я -- у фиванцев.

Здесь некогда Семела, Кадма дочь,

Меня на свет безвременно явила,

Поражена Зевесовым огнем.

Из бога став по виду человеком,

Я подхожу к струям родимых рек...

Еврипид. Вакханки. 1 -- 6

Походження культу Діоніса, як і містерій Деметри, втрачається в доісторичному минулому. Коріння його, поза сумнівом, пов'язане з якнайдавнішими обрядами родючості. Можливо, діонісизм мав загальні витоки з праарійским оргіастичним культом хмільного зілля -- Соми, або Хаоми. У історичний час ім'я Діоніса пов'язували з виноградарством і виноробством. Він був оголошений також покровителем дерев і стад. Але спочатку Діоніс, найімовірніше, був не ким іншим, як старим крітським божеством відтворюючої та родючої сили. Всі його пізні атрибути: виноград, дерева, хліб -- вторинні. Головним же символом його був бик. Вакханки співали:

О, гряди, Дионис благой

В храм Элеи,

В храм святой,

О, гряди в кругу хариты,

Бешено ярый,

С бычьей ногой,

Добрый бык,

Добрый бык Цит. за: Мень А. В. Указ. соч. Т. 4. С. 41.

Якийсь час центром шанування Діоніса залишалася Фракія -- країна на кордоні теперішніх Греції і Болгарії. Там відродився цей стародавній культ і біля VI сторіччя почав розповсюджуватися по всій Елладі.

У одному з фракийских сіл, йдеться в народній грецькій оповіді, жив старий смутний бездомний козел. Проте восени з ним відбувалися дивовижні зміни: він починав весело підстрибувати і грайливо чіплятися до перехожих. У такому стані козел перебував якийсь час, потім повертався до свого смутку. Селян зацікавили несподівані зміни в настрої козла, і вони почали стежити за ним. З'ясувалося, що настрій тварини змінювався на краще після того, як вона походить по винограднику і поїсть кетягів, що залишилися після збору урожаю. Як правило, на полях залишалися розчавлені, брудні кетяги. Виноградний сік бродив і перетворювався на хмільне вино. Від нього й п'янів козел. Люди спробували ці ласощі і вперше відчули на собі дію алкоголю. Козел був проголошений винахідником вина і, таким чином, став богом. Двічі на рік -- навесні, коли виноградні лози розпускали бруньки і селяни починали обрізання виноградних кущів, і восени, після приготування першого вина з молодого винограду, на честь Діоніса влаштовувалися містерії. Найбільш урочистими і веселими були осінні святкування. Учасники містерій збиралися вечорами на пагорбах, розпалювали вогнища, пили «кров Діоніса», танцювали, співали, поїдали жертовних тварин і таке інше.

З Фракії культ Діоніса і містерії, які його супроводжували, розповсюдилися по всій Греції, а потім (з III ст. до н.е.) -- по всій території імперії Олександра Македонського. Слід зазначити, що містерії Діоніса формувалися в основному на околицях Стародавньої Греції -- в Македонії і підвладній їй Фракії Еременко В. П. Мистика в православии. Киев. 1986. С.12-13. До відкриття Мікенської культури вважали, що Діоніс це чужоземний бог, якого чтили варвари, і одного прекрасного дня почав наступ на цивілізовану Елладу. Його культ, на думку дослідників того часу, був фракійського походження; там, у північних сусідів Греції, що мали так багато спільного з малоазіатськими племенами, за словами одного з найбільших дослідників діонісизма, Е. Роді, «здійснювалося на честь його святкування на висотах гір, темною ніччю, при мерехтливому світлі факелів. Лунала галаслива музика: звук мідних гомінких бубнів, глухий грім, і серед них звуки низько тонних флейт, що приводять в безумство. Збуджений цією музикою натовп тих, що святкують, танцює з галасливим тріумфуванням. Здебільшого це жінки, які доходять до виснаження в цьому дикому танці. Волосся дико розвівається, в руках вони тримають змій, присвячених Сабазію; вони розмахують вакхічними жезлами, в яких під плющем приховані вістря копій. Так шаліють вони до крайнього збудження всіх відчуттів, потім в священному екстазі вони кидаються на тварин, вибраних для принесення в жертву, хапають і роздирають наздогнану здобич, відривають зубами криваве м'ясо і пожирають його сирим» Роде Э. Psychе, 303. Цит. за: Иллюстрированная история религий. Т.2. Спасо-Преображенский Валаамский монастырь, М. 1993. С. 259.. Проте тепер встановлено, що ця думка була не цілком точною. Ахейські епіграфічні матеріали свідчать, що греки знали Діоніса ще до Троянської війни Див.: Бартонек А. Златообильные Микены. М., 1992..

Проте це відкриття, проливаючи додаткове світло на витоки культу Діоніса, не вирішує остаточно питання про його походження. Наприклад, А. Ф. Лосев, чудово знайомий з досягненнями мікенології, однак вважає, що Діоніс -- божество не еллінського, а східного (фракійського та лідійсько-фригійського) походження, що прийшло через Фракію, розповсюдилося в Греції порівняно пізно і насилу утвердилось там. Хоча ім'я Діоніса зустрічається на табличках крітського лінійного письма «В» ще в XIV в. до н.е., проте розповсюдження і затвердження культу Діоніса в Греції відноситься до VIII--VII ст. до н.е. і пов'язано із зростанням міст-держав (полісів) і розвитком полісної демократії. У цей період культ Діоніса почав витісняти культи місцевих богів і героїв. Діоніс як божество землеробського кола, пов'язане із стихійними силами землі, постійно протиставляється Аполлону як божеству, перш за все, родовій аристократії. Народна основа культу Діоніса відбилася в міфах про незаконне народження бога, його боротьбу за право увійти до лав олімпійських богів і за повсюдне встановлення свого культу Лосев А. Ф. Дионис. // Мифы народов мира. Энциклопедия. Т.1. С.380..

Так чи інакше, Діоніс з'явився на Олімпі пізніше за інших богів. Існують міфи про різні стародавні втілення Діоніса, які мов би готували його прихід. Відомі архаїчні іпостасі Діоніса: Загрей, син Зевса Критського і Персефони, Іакх, пов'язаний з елевсинськими містеріями Лосев А.Ф. Античная мифология в ее историческом развитии. - М.: Гос.учебно-педагог.изд-во Мин.Просвещения РСФСР, 1957. - СС.142-182.

Коли говорять про мати сина Зевса Діоніса, називають різні імена. Одні вважають, що його матерю була Деметра або Іо Диодор Сицилийский. Историческая библиотека. III. 62;74; IV. 4. ; інші називають Діону, Персефону, з якою Зевс злігся у вигляді змія, і навіть Лето Орфический фрагмент 59; Плутарх. Застольные вопросы. VII. 5.705В.. Плутарх, називаючи Діоніса «сином Лето» («забуття»), таким чином вказує на його пізнішу іпостась -- бога виноградної лози Грейвс Р. Мифы Древней Греции. М., 1992. С. 39.. Проте більшість античних авторів схиляються до того, що Діоніс -- син Зевса і Семели, дочки фіванського царя Кадма.

Основний міф про походження Діоніса звучить таким чином. Зевс, прийнявши вигляд смертного, мав таємний любовний зв'язок із смертною жінкою Семелою («земля»). Охоплена ревнощами Гера, перетворившись на стареньку, порадила Семелі, яка була вже на шостому місяці вагітності, поставити своєму таємничому коханому умову: хай він з'явиться перед нею в своєму справжньому вигляді, яким він являвся свататися до Гери. Семела послухалася цієї поради. І Зевс, що присягнувся водами Стікса, був вимушений виконати її прохання: він з'явився їй в гуркоті грому і сяйві блискавок, чим і спопелив її.

Грянули громы Зевса -

Муки родов приспели:

90 Не доносив, извергнула

Бромия мать из чрева

И под ударом молний

Кончила жизнь безвременно... Еврипид. Вакханки. 88--93.

Проте, її шестимісячного недоношеного сина Зевсові вдалося врятувати. Спочатку гнучкі стебла зеленого плюща вихопили дитину з полум'я й уповили його прохолодою матері-землі. А потому Гермес зашив врятовану дитину в стегно Зевса, який по трьох місяцях доношування, в сталий термін вивів його на світло. От чому Діоніса називають «двічі народжений» або «дитя подвійних дверей» Аполлодор. Мифологическая библиотека. III. 4.3; Аполлоний Родосский. Аргонавтика. IV. 1133-1138. .

Но извергнутого принял

Зевс в свое немедля лоно,

И, тая от Геры сына,

Он его в бедре искусно

Пряжкой застегнул златою.

100 Когда же приспел ему срок,

Рогоносного бога родил он,

Из змей венок ему сделал,

И с той поры этой дикой добычей

Обвивает менада чело Еврипид. Вакханки. 95--104..

Після народження Діоніса Зевс через Гермеса віддав його на виховання нісейським німфам, Еврипид. Вакханки. 556--559. інша версія - сестрі Семели Іно, яка була заміжня за Афамантом Аполлодор. Мифологическая библиотека. III. 4.3. За те, що Афамант виховував в своєму будинку Діоніса, ревнива Гера наслала на нього безумство, в припадку якого він убив свого сина Леарха, прийнявши його за оленя Лосев А. Ф. Дионис. // МНМ. Т.1. С. 380..

Пышноволосые нимфы вскормили младенца, принявши

К груди своей от владыки-отца, и любовно в долинах

Нимфы его воспитали. И волей родителя-Зевса

Рос он в душистой пещере, причисленной к сонму бессмертных.

После того как возрос он богинь попечением вечных,

Вдаль устремился по логам лесным Дионис многопетый,

Хмелем и лавром венчанный, вслед ему нимфы спешили,

Он же вел их вперед. И гремел весь лес необъятный Гомеровский гимн XXVI. 3--8..

Усюди, де з'являвся молодий бог, його супроводжували вибухи ентузіазму і оргії. Зростала його свита. Говорили, що його коханою стала Аріадна -- дочка крітського царя Міноса, та сама, що допомогла Тезею убити Мінотавра. Мабуть, в цьому -- вказівка на крітське коріння культу Діоніса Мень А. В. Указ. соч. Т.4. С. 46.; Лосев А.Ф. Антична…., СС.142-182..

Міфологічний цикл Діоніса вельми складний хоч би тому, що останній виступає в міфах під різними іменами; точніше, антична релігія визнавала декілька іпостасей або декілька теофаній, богоявлень, Діоніса. У деяких з них він виступає як істота виключно божественна, іноді навіть із зооморфними рисами (бикоголовий Діоніс-Загрей, гепард, леопард чи ба барс Діоніс-Нісей), в інших -- як людина або, точніше, боголюдина, що з'явилася на землю завдяки народженню від смертної жінки Семели. З образом Діоніса-Загрея пов'язана і іпостась Діоніса-Іакха, сина-чоловіка Деметри (іноді Персефони), одного з провідних персонажів Елевсинських містерій.

Діоніс-Загрей (Звіролов) народився від кровозмісного зв'язку Зевса зі своєю дочкою Персефоной, у свою чергу народженою від інцеста; у цьому варіанті міфу Зевс перетворився на крилатого змія і таємно вповз в печеру, де знаходилася Пересефона, і злігся з нею. В результаті у Кори (інше ім'я Персефони, що вказує на її дівоцтво, «дівчина») народилося рогате або бикоголове дитя, Діоніс-Загрей. Діоніс-Загрей особливо шанувався на Криті Лосев А.Ф. Антична..., СС.143-152..

Взагалі-то, для діонісійського містеріального циклу міфів
надзвичайно характерний інцестуальний мотив, названий Д. С. Мережковським «сходами кровозмішень»: поєднання Зевса з матерью Деметрою, внаслідок чого народжується Кора-Пересефона, потім його ж -- з дочкою Персефоною, плодом чого був Іакх-Діоніс і, нарешті, найбільш таємне -- Іакха з Корою, ім'я плоду якого складає містеріальну таємницю. Мотив кровозмішення як повороту назад процесу народження виявляється тісно пов'язаним з суттю Діонісова культу як культу подолання смерті через воскресіння розтерзаного бога Мережковский Д.С. Рождение богов. Тутанкамон на Крите. // Его же. Мессия. - М.: Изд-во Ивана Лимбаха, 2000. - СС. 38-43..

Зевс, побачивши сина, відразу ж надзвичайно полюбив його, дав йому свою зброю, свої атрибути громовержця і посадив його праворуч від себе на престолі: «Зевс панує над всіма, а Вакх панує і над Зевсом», свідчить орфічний вірш в передачі неоплатоника Прокла, а знаменитий римський критик християнства Цельс побачив в цьому рогатому дитяті Загреї апокаліптичного Агнця, але перетворив все на жарт і висміювання християн Торчинов Е. А. Религии мира: Опыт запредельного: Психотехника и трансперсональные состояния. СПб., 1998. С. 134..

Дружина Зевса ревнива Гера задумала погубити немовля, і коли Зевс одного разу відлучився з Олімпу, вона намовила Титанів напасти на Загрея і розтерзати його.

Титани, щоб не налякати божественного немовляти своїми чорними хтоническими обличчями, натирають їх крейдою і лізуть на Олімп. Загрей грає різними іграшками, бере в руки дзеркало і дивиться в нього. Зачарований своїм віддзеркаленням, він втрачає пильність, і титани хапають його. Загрей перетворюється на метелика, змію, птаха, коня, хвилю, лева, мошку, зірку, хмару, гору, билинку і вислизає від Титанів, які безуспішно ловлять його. Але цикл перетворень закінчений, і Загрей знову стає рогатим немовлям. Титани хапають бога, терзають, розрубують його, п'ють його кров (з пролитої на землю крові зростає гранатове дерево), смажать, варять і пожирають його плоть, за винятком серця. Це серце, що ще тріпоче, відні