Іспанія та Греція - єропейські країни
Іспанія та Греція - єропейські країни
Іспанія
– батьківщина конкістадорів
Територія та географічне положення. Королівство Іспанія — держана на
південному заході Європи, що посідає 4/5 території Піренейського півострова. На
заході вона межує з Португалією (1), на північному сході — із Францією (2) та
Андоррою (3). Територія Іспанії включає також Балеарські й Канарські острови й
три невеликі групи островів біля узбережжя Африки (Велес-де-ла-Гомера, Алусенас
і Чафаринас). Під управлінням Іспанії перебувають Сеута й Мелілія — дві
невеликі території на півночі африканської держави Марокко. На півдні
Піренейського півострова поблизу Ґібралтарської протоки розташований Ґібралтар
— володіння Великої Британії з 1718 р. Питання про управління Ґібралтаром
залишається суперечливим між Іспанією та Великою Британією.
На півночі й північному заході Іспанію омивають води
Атлантичного океану, а на півдні й сході — Середземного моря. Від Північної
Африки країну відокремлює вузька Ґібралтарська протока, де з південного краю
Іспанії в ясну погоду можна побачити береги Африканського континенту. Від
європейських сусідів Іспанія відгороджена гірським бар'єром Піренеїв.
Природа. Іспанія вважається найвисокогірнішою країною Європи після
Швейцарії. Плоскогір'я й гори займають майже 90 % її території. У центрі
Іспанії простягається велике плоскогір'я Месета, на північному сході
піднімаються Піренеї, уздовж Атлантичного узбережжя простягнулися Кантабрійські
гори, південніше розміщені Іберійські гори, а південь і південний схід країни
зайнятий Анда-лузькими горами.
Клімат Іспанії — один із її головних природних ресурсів. Для
більшої території характерний субтропічний середземноморський клімат із сухим і
жарким літом і м'якою дощовою зимою. У Південній Іспанії до 200 днів на рік
середньодобова температура не опускається нижче за 25 С. У центральних і
південних районах країни так багато сонця, що в їхніх жителів стало звичкою
перечікувати жаркі денні години вдома, у прохолоді (знаменита іспанська
сієста). Клімат Північної Іспанії значно відрізняється від посушливої Месети й
жаркого Середземномор'я. Там набагато прохолодніше, і часто йдуть дощі,
принесені вітрами з Атлантики. Кліматичні відмінності визначили й відмінності в
природній рослинності. На середземноморському узбережжі переважають вічнозелені
чагарники, у центральних областях — рослинність напівпустельного типу, а на
півночі поширені широколисті ліси помірного поясу Західної Європи.
Через посушливість південних і центральних територій в
Іспанії існує проблема забезпеченості водою. Головні річки — Ебро, Хукар,
Сеґура, Тахо, Дуеро, Гвадіана, Гвадалквівір — мають пороги, улітку міліють.
Озера розташовані переважно в горах.
Історичний розвиток. У давнину Іспанія була заселена іберами
й називалася Іберією. Протягом багатьох століть цією територією по черзі
володіли Карфаґен, Римська імперія, вестготи. У 711 р. майже весь Піренейський
півострів був захоплений арабами-мусульманами (маврами), які утворили
Кордовський халіфат із центром "у Кордові. Чотири століття знадобилося
корінному населенню півострова, щоб звільнити свої землі (Реконкіста).
Наприкінці XV ст. під час правління королеви Ізабелли й короля Фердінанда
Іспанія стала єдиною державою. Реконкіста завершилася, почалася конкіста — захоплення
заморських колоній (звідси й назва "конкістадор" — загарбник,
завойовник). Прагнучи розширити свої володіння, іспанські монархи почали
фінансувати далекі морські подорожі, поклавши тим самим початок епосі Великих
географічних відкриттів. У 1492 р. почалася знаменита подорож мореплавця
Христофора Колумба. Незабаром багато збіднілих ідальго (дворян), що звикли жити
війною та розбоєм, почали завойовувати Новий Світ. У 1519—1526 рр. іспанські
конкістадори на чолі з Кортесом підкорили Мексику, у 1532—1534 рр. на чолі з
Пісарро — імперію інків у Південній Америці. У 1600 р. Іспанія володіла
великими територіями в Північній, Центральній і Південній Америці, низкою
Карибських островів. Пограбування колоній гальмувало розвиток метрополії, її
економіка майже не розвивалася. У результаті війн і внутрішніх конфліктів до
кінця XIX ст. Іспанія втратила більшу частину володінь і перестала бути
колоніальною імперією. Протягом XIX ст. країна пережила п'ять
буржуазно-демократичних революцій, але жодна з них не була завершена. Початок
XX ст. ознаменувався зміною диктаторських і республіканських
режимів, а в 1936 р. почалася кровопролитна громадянська війна, що закінчилася
в 1939 р. установленням воєнно-фашистської диктатури генерала Ф. Франко. Після
його смерті в 1975 р. в Іспанії була відновлена монархія. її очолив Хуан Карлос
І — онук останнього іспанського короля з династії Бурбонів.
Сучасна Іспанія — це парламентська монархія, у якій влада
короля обмежена конституцією. Законодавчу владу здійснюють Генеральні кортеси (парламент),
що складаються з двох палат: Сенату (256 осіб) і Конгресу депутатів, що
обираються терміном на чотири роки. Автономні області Каталонія, Країна Басків,
Галісія й Андалузія мають свої парламенти, які розв'язують питання охорони
здоров'я, культури, освіти, економіки. Під гаслами негайного відділення від
Іспанії ииступає підпільна збройна організація басків ЕТА, яка заявляє про себе
терористичними актами в іспанських містах.
Населення. Іспанці як народ сформувалися з представників
різних історичних областей та етнічних груп, основними з яких є каталонці
(15,6%), андалузійці (15,6 %), кастильці (11,1 %), валенсійці (9,7 %),
Галісійці (7,4 %), баски (5,6 %). За межами країни проживають більше ніж 2,7
млн іспанців (Північна й Південна Америка, Західна Європа). У зв'язку зі зміною
в країні економічної й політичної ситуації зріс потік іспанців, що повертаються
на батьківщину. Крім того, за останні два десятиліття збільшилася кількість
іммігрантів з арабських країн Північної Африки. Густота населення становить 79,8
особи/км2, тобто є однією з найнижчих серед країн ЄС.
Спостерігаються значні розбіжності в густоті населення окремих регіонів країни:
найбільш висока концентрація населення поблизу середземно морського узбережжя,
на островах (Балеарських і Канарських), у ве ликих містах і їхніх передмістях,
що багато в чому пов'язане з роз витком індустрії туризму.
У зв'язку з переходом у 80-х рр. XX ст. на більш високий
рівень розвитку виробництва й розширенням сфери послуг відбувається відтік
іспанців із сільської місцевості в міста й курортні райони. Зараз у містах
проживає близько 78 % населення.
Найбільше місто Іспанії — Мадрид (4,9 млн осіб) — столиця й
ре зиденція уряду країни, центр культури, науки, освіти й туризму. Місі то
розташоване в центрі плоскогір'я Месета, удалині від великих рі чок і морського
узбережжя, що досить незвичайно для європейської столиці. Несподіваний розквіт
міста почався в 1561 р., коли тут про живало менше ніж 10 тис. осіб. Причина
несподіваного розквіту була простою. Філіппу II, королю Іспанії, набридло
переїжджати зі своїм двором з одного міста Кастилії до іншого. Він був завзятим
мислив цем і захотів, щоб двір улаштувався в такому місці, ізчякого
було б зручно добиратися до його мисливських угідь. Таким вимогам повніс тю
відповідав Мадрид, до того ж у його околицях були родючі землі. У XVII ст.
Мадрид став найбільшим містом Іспанії.
Сьогодні Мадрид — головний культурний і науковий центр
країни, що має світове значення. У місті налічується більше ніж 100 музеїв, у
тому числі всесвітньо відомий музей Прадо, де зібрані видатні витвори живопису
іспанських та іноземних художників, театри, бібліотеки. У місті дуже багато
гарних архітектурних пам'яток.
Барселона (5 млн осіб) — столиця Каталонії, друге за розмірами місто
Іспанії, із яким Мадрид постійно змагається за першість у всіх сферах життя, є
найбільшим середземноморським портом і центром великого, густо заселеного
промислового регіону. Барселона з'явилася на початку нової ери на місці
римської колонії, у XIX ст. стала центром текстильної промисловості Іспанії.
Барселону часто називають "сухопутними воротами" Іспанії до Європи,
оскільки вона розташована в годині їзди до французького кордону. Вигляд міста
відбиває вплив різних культур. Пам'ятки ґотики й античності поєднуються з
вигадливими витворами видатного архітектора Антоніо Ґауді. Саме йому належить
безліч будівель початку XX ст., виконаних у стилі модерн. Серед них такі
шедеври, як будинки Каса Міла й Каса Батло, недобудований собор Саграда Фамілія (Святої родини), парк
Ґюель.
У 1992 р. Барселона була столицею літніх Олімпійських ігор.
Культура. Багатство й стародавність іспанської культури,
різноманіття її джерел визначили незвичайність й оригінальність традицій
країни, самобутність й унікальність її народу.
Говорячи про Іспанію, не можна не сказати про кориду. Корида
— дійсно іспанське видовище, що лякає багатьох іноземців своєю жорстокістю.
Кориду вважають одночасно й мистецтвом, і спортом, і своєрідним ритуалом.
Розрізняють два основні види: перший — усім м і доме видовище, що закінчується
вбивством бика або тореадора; другий — кінна корида. Іспанці обожнюють кориду,
й ідеї про її заборону є дуже непопулярними. У країні налічується близько 400
арен, які наповнюються дуже швидко. Найбільшим центром кориди вважається
Севілья.
Іспанці — дуже музичний народ. Країна подарувала світу
великих композиторів, співаків і музикантів, таких, наприклад, як М. де Фаль (1876-1946),
І. Альбеніс (1860-1909), Е. Ґранадос (1867-1918), П. Ка- зальс (1876-1973) та
ін.
Іспанська музика — суміш культур іберів, арабів, циган та
деяких народів Близького Сходу Танцювальне мистецтво народів Іспанії славилося
в сивій давнині — ще до епохи еллінізму й римського панування. Особливо цікавим
є стиль фламенко, що виник на півдні Іспанії у XVIII ст.,— пристрасний танець
під акомпанемент гітари й кастаньєт. Музика й танці супроводжують усі іспанські
свята й карнавали, вражаючи вишуканістю фарб. Музика, веселощі, багато яскравих
убрань і квітів приваблюють величезну кількість туристів з усього світу.
Спекотливий іспанський клімат викликав звичку перечікувати
найспекотливіші денні години вдома. Сієста — полуденний відпочинок — часто є
приводом для обвинувачення іспанців у лінощах, але всі аргументи зникають, коли
хоч на півгодини опинишся на вулиці в 45-градусну спеку.
Образотворче мистецтво Іспанії подарувала світу імена Ель
Ґре-ко, X. Рібери, Ф. Сурбарана, Д. Веласкеса, Б. Е. Мурільйо, Ф. де Ґойї, С.
Далі, П. Пікассо та ін.
У музеї Прадо в Мадриді зберігаються найзнаменитіші картини
Дієґо де Веласкеса (1599—1660) — "Фрейліни" і "Прялі" —
художника золотої доби іспанського живопису, найбільшого реаліста, портретиста
й автора монументальних жанрових полотен.
Особливо бурхливо іспанська література розвивалася із
середини XVI до середини XVII ст., в епоху Відродження/Справжньою "енциклопедією"
життя Іспанії того часу став безсмертний витвір Міґеля де Сервантеса
(1547—1616) "Дон Кіхот".
Основоположником іспанської драми класичного періоду є Лопе
де Веґа (1562—1635), автор численних комедій ("Собака на сіні" та
ін.), героїчних драм ("Зірка Севільї" та ін.), релігійних драм ("Ауто"),-
інтермедій.
На боці республіканців у боротьбі із франкістами був
знаменитий іспанський поет і драматург Федеріко Ґарсія Лорка (1898—1936), автор
поем, героїчних драм, романтичних казок.
Господарство. До 50-х рр. XX ст. Іспанія була однією з
найбідніших країн Європи, де провідну роль відігравали сільське господарство й
гірничодобувні галузі.
Вступивши в 1986 р. у Європейське економічне співтовариство
(ЄЕС), Іспанія почала перебудовувати свою економіку. Одержали розвиток багато
промислових галузей, був налагоджений випуск автомобілів, за виробництвом яких
країна посідає одне з провідних місць у Європі. Зараз за обсягом промислового
виробництва Іспанія посідає п'яте місце у Європі. Крім автомобілебудування,
інтенсивно розвиваються суднобудування, електротехнічна, електронна, хімічна,
текстильна галузі; ведеться видобуток корисних копалин, яких у країн налічується
більше ніж сто найменувань. За видобутком металовмісної сировини (залізних руд,
піритів, міді, олова, срібла, ртуті та ін.) Іспанія посідає дев'яте місце у
світі й перше у Європі. На чорній металургії спеціалізується місто Більбао.
Навколо нього склалася промислова агломерація із загальною кількістю населення
більше ніж 1 млн осіб. Недостатні запаси нафти призвели до необхідності її
імпорту й розвитку альтернативних джерел енергії — сонячних і геотермальних
станцій.
Найбільшу користь від приєднання до європейських ринків
одержали південні області, де вирощують цитрусові культури, що не ростуть майже
ніде у Європі (перше місце у Європі за збором апельсинів), а також ранні сорти
картоплі, цибулі, томатів та інших овочів (60 % посівних площ). В Іспанії добре
розвинене тваринництво; кіз й овець розводять у більш посушливих районах, а на
півночі — велику рогату худобу. Іспанія — одна з провідних країн-виробників
иина. Всесвітньо відомі іспанські вина херес і малаґа успішно конкурують із
французькими й італійськими винами. Іспанія входить у першу десятку країн світу
за виловом і переробкою риби й морських продуктів.
Однак незважаючи на позитивні структурні зміни в економіці
Іспанії, залишаються високими рівень безробіття (близько 25 %),' інфляція й
великі зовнішні борги. Стратегічним завданням економічного розвитку є вступ до "головної
групи" країн ЄС. Для цього держава стимулює розвиток приватного сектору,
залучає іноземні інвестиції. Сфера послуг і надходження від
іноземного туризму — важливі джерела доходів Іспанії. Країна має розвинену
транспортну систему й інші елементи інфраструктури, які дозволяють піклуватися
про мільйони туристів, що приїжджають до країни. Гостей приваблюють теплий
клімат, чудові середземноморські пляжі, історичні центри архітектури й
мистецтва — Барселона, Мадрид, Валенсія, Кордова та ін. Популярним місцем
відпочинку туристів є Балеарські острови в Середземному море й Канарські
острови в Атлантичному океані, які належать Іспанії. До групи Балеарських
островів входять Мальорка, Менорка й Івіса. На найбільшому з Канарських
островів — Тенері-фе — розташований гігантський конус вулкана Тейде (3718 м) —
найвища вершина Іспанії.
Туризм як високоприбуткова галузь впливає на економіку
Іспанії. Завдяки туризму змінилися пріоритети в багатьох галузях народного
господарства, підвищився рівень життя населення, а географічне положення
Іспанії, її природно-кліматичні ресурси, культурно-історичні визначні пам'ятки
стають благом! що приносить велику економічну користь.
Греція - колиска європейської цивілізації
Територія та географічне положення. Греція — держава,
розташована в Південно-Східній Європі, на півдні Балканського півострова й на
прилеглих островах Іонічного, Середземного й Егейського морів. Материкова
частина країни відрізняється сильно порізаною береговою лінією завдовжки більше
ніж 4000 км. Дві великі затоки — Коринфська і Патраїкос — майже відсікають
півострів Пелопоннес від материкової Греції, із якою він з'єднаний вузьким
Коринфським перешийком. У 1893 р. перешийок був поділений каналом, що з'єднав
Егейське іі Іонічне моря. Греції належить близько 2000 островів, найбільшим і:і
яких є Кріт. На суходолі Греція межує з Албанією (1), Македонією (2), Болгарією
(3) і Туреччиною (4).
Розташування Греції на перетині торговельних шляхів здавна
було пигідним, численні затоки та гавані служили зручними бухтами для кораблів.
Ці чинники в поєднанні з м'яким кліматом зумовили зародження на території
Греції однієї з найдавніших світових культур.
Природа. Типовий грецький ландшафт характеризується
чергуванням скелястих, зазвичай безлісних гір, долин, численних островів,
проток і бухт. Гірські масиви й плоскогір'я займають більше ніж полонину
території країни. Найвища точка Греції — гора Олімп (2917 м). Грецькі гори є
молодими й дотепер продовжують формуватися, про що свідчать численні землетруси
в регіоні. Рівнини й низовини розташовані головним чином у прибережних!
районах.
На всій території Греції переважає середземноморський клімат
із м'якою дощовою зимою й жарким сухим літом. Від'ємні середньомісячні
температури спостерігаються тільки в горах.
Па вузькому й гористому Балканському півострові немає місця
для великих річок. Тому всі річки Греції — гірські, короткі, із мальовничими
порогами й водоспадами. Найдовша річка — Аліак-мон (майже 300 км). Річки країни
непридатні для судноплавства, проте вони є джерелами енергії. Карстові процеси
на півострові призвели до утворення численних карстових озер. Великі озера —
Трихоніс, Волві, Вегоритіс — мають тектонічне походження.
Ліси займають 10—11 % території. Раніше їхні площі були більш
значними, однак необхідність в орних землях призводила до вирубування лісів. Більша
частина країни зайнята маслиновими гаями, виноградниками, ріллями, а природна
рослинність представлена вічнозеленими й листопадними чагарниками (маквіс,
шибляк). Тваринний світ Греції є досить бідним. Ссавці зустрічаються дуже рідко
в горах на півночі, такі як дикі лісові коти, лисиці, шакали, гірські цапи. На
території країни живе велика кількість плазунів — черепах, ящірок, змій, а
острів Родос славиться "долиною метеликів". У заповіднику на острові
Закінф збереглася популяція морських черепах.
Історичний розвиток. Уже в ПІ тис. до н. є. на території
сучасної Греції існувала високорозвинена цивілізація. А в II тис. до н. є. на
півострові й прилеглих островах формуються найдавніші грецькі держави Кнос,
Мікени та ін. Давня Греція — загальна назва давньогрецьких держав. Від VIII ст.
до н. є. починається процес становлення єдиного грецького етносу з окремих
племен. Згодом це об'єднання народів стало називатися- еллінами (за назвою
одного з племен, що населяли Елладу). Цей процес супроводжувався формуванням
єдиної загальногрецької мови — койне. Грецькі області стають центром
політичного, культурного, інтелектуального життя Середземномор'я. Міжусобні
війни й еміграція населення в колонії послабили Елладу, у II ст. до н. є. ця
територія стала римською провінцією. Останні Олімпійські ігри, що відбулися в
393 р. н. є., є символічною датою закінчення ери Давньої Греції. Після поділу
Давньоримської імперії на Західну та Східну, у 395 р. н. є. Греція опинилася у
складі Візантійської держави. Важливою подією в історії країни є прийняття
християнства. Греція стає центром раннього християнства й батьківщиною одного з
його напрямків — православ'я. Турки, що ринули на територію Візантійської
імперії, у 1460 р. захопили Грецію. Турецьке панування тривало близько чотирьох
століть і залишило глибокий слід у культурній спадщині країни. У результаті
національно-визвольної війни греків і поразки Туреччини у війні з Росією в 1830
р. Греція стала незалежною державою. До 1973 р. країна була конституційною
монархією. У Першій світовій війні Греція брала участь на боці Антанти. На
початку Другої світової війни, у 1941 р., її територія була окупована військами
Німеччини й Італії, а звільнена в 1944 р. народно-визвольною армією. В умовах
політичної нестабільності в країні в 1967 р. владу захопила хунта "чорних
полковників", був установлений режим військової диктатури. У результаті
антиурядового заколоту в 1974 р. хунта занепала, до влади прийшов громадянський
уряд.
Із листопада 1974 р. Греція — парламентська республіка.
Голова держави — президент, що обирається парламентом терміном на п'ять років.
Однопалатний парламент складається з 300 депутатів, що обираються на чотири
роки. У 1981 р. Греція стала повноправним членом ЄС.
Населення. Грецію можна віднести до однонаціональних країн.
Основну частину населення країни (98 %) складають греки. Національні меншини
представлені албанцями, македонцями, вірменами й турками. Близько 1 млн греків
проживають за кордоном — в Америці, Німеччині, Австралії. Мовою спілкування є
новогрецька, що утворилася з класичної грецької мови. Для спілкування з
іноземцями використовується англійська мова.
Греки — православні християни. Із великим розмахом —
карнавалами, застіллями, народними гулянками — у країні заведено відзначати
релігійні свята: Різдво, Великдень, Масницю, Георгіїв день таін. Головне в
житті греків — родина, де голова — батько, що розв'язує всі питання. За
традицією, люди старшого віку живуть разом із молодими членами родини.
У
містах проживає 2/3 населення країни. Більша частина городян зайнята у сфері
обслуговування туристів.
|