рефераты рефераты
Главная страница > Реферат: Проблема людини в філософії Сократа  
Реферат: Проблема людини в філософії Сократа
Главная страница
Новости библиотеки
Форма поиска
Авторизация




 
Статистика
рефераты
Последние новости

Реферат: Проблема людини в філософії Сократа

Сократ заперечує такі погляди, вважаючи, що хибна думка – найнебезпечніше для людини. Бо весь напружений процес пошуку має бути спрямований на благо і доброчесність. Мудрість і полягає в тому, щоб знати і розуміти зміст доброчинності.

Сократ творчо розвинув мистецтво полеміки (полеміка в перекладі з грецької – військова справа). У ті часи мистецтво суперечки – еристика – було дуже поширене, а основними засобами для його втілення Сократ вважав іронію (від удавання) і майєвтику.

Сократ не залишив по собі ніяких текстів. Але певне уявлення про його стиль промов може дати фрагмент з роботи його учня Платона.

ПЛАТОНАПОЛОГІЯ СОКРАТА

Промова після винесення смертного вироку:

"Через малий строк, що мені залишилося жити, афіняни, тепер піде про вас дурна слава, і люди, схильні паплюжити наше місто, будуть винити вас у тім, що ви позбавили життя Сократа, людини мудрої, - адже ті, хто схильні вас дорікати, будуть стверджувати, що я мудрець, хоча це й не так. От якби ви трохи почекали, тоді б це трапилося для вас саме собою: ви бачите мій вік, я вже дуже старий, і моя смерть близька. Це я говорю не всім вам, а тим, які засудили мене на смерть. А ще от що я хочу сказати цим самим людям: бути може, ви думаєте, афіняни, що я засуджений тому, що в мене не вистачило таких доказів, якими я міг би схилити вас на свою сторону, якби вважав потрібним робити й говорити все, щоб уникнути приговора. Зовсім ні. Не вистачить-то в мене, правда, що не вистачило, тільки не доказів, а нахабства й безсоромності, і бажання говорити вам те, що вам усього приємніше було б слухати: щоб я оплакував себе, горював - словом, робив і говорив багато чого, що ви звикли чути від інших, але що негідно мене, як я стверджую. Однак і тоді, коли мені загрожувала небезпека, не знаходив я потрібним прибігати до того, що личить лише рабові, і тепер не каюся в тім, що захищався в такий спосіб. Я скоріше волію вмерти після такого захисту, чим залишатися в живих, захищаючись по-іншому. Тому що ні на суді, ні на війні ні мені, ні кому-небудь іншому не треба уникати смерті будь-якими способами не перебираючи. І в боях часто буває очевидно, що від смерті можна піти, кинувши зброю або звернувшись із благанням до переслідувачів; багато є інших вивертів, щоб уникнути смерті в небезпечних випадках, - треба тільки, щоб людина зважилася робити й говорити все що завгодно.

Уникнути смерті неважко, афіняни, а от що набагато важче - це уникнути зіпсованості: вона наздоганяє швидше смерті. І от мене, людини повільного й старого, наздогнала та, що наздоганяє не так стрімко, а моїх обвинувачів, людей сильних і моторних, - та, що біжить швидше, - зіпсованість. Я йду звідси, присуджений вами до смерті, а мої обвинувачі йдуть, викриті правдою в злодійстві й несправедливості. І я залишаюся при своєму покаранні, і вони при своєму. Так воно, мабуть, і повинне було бути, і я гадаю, що це правильно.

А тепер, афіняни, мені хочеться пророчити майбутнє вам, що осудили мене. Адже для мене вже настав той час, коли люди бувають особливо здатні до передбачень, - тоді, коли настав час вмерти. І от я стверджую, афіняни, мене що умертвили, що негайно за моєю смертю осягне вас кара важче, клянуся Зевсом, тієї смерті, який ви мене покарали. Зараз, зробивши це, ви думали позбутися від необхідності звітувати у своєму житті, а трапиться з вами, говорю я, зворотне: більше з'явиться у вас викривачів - я дотепер їх стримував. Вони будуть тим обтяжливіші, чим вони молодші, і ви будете ще більше обурюватися. Справді, якщо ви думаєте, що, вбиваючи людей, ви змусите їх не судити вас за те, що ви живете неправильно, те ви помиляєтеся. Такий спосіб самозахисту й не цілком надійний, і не гарний, а от вам спосіб і самий гарний, і найлегший: не затикати рота іншим, а самим намагатися бути набагато кращими. Пророчивши вам це, тим, хто мене засудив, я залишаю вас.

А з тими, хто голосував за моє виправдання, я б охоче поговорив про те, що трапилось, поки архонти зайняті і я ще не відправився туди, де я повинен умерти. Будьте із мною цей час, друзі мої! Ніщо не заважає нам поговорити один з одним, поки можна. Вам, раз ви мені друзі, я хочу показати, у чому зміст того, що зараз мене осягло. Із мною, судді, - вас-то я по справедливості можу назвати моїми суддями - трапилося щось разюче. Справді, адже раніше увесь час звичайний для мене віщий голос мого генія чувся мені постійно й утримував мене навіть у маловажливих випадках, якщо я мав намір зробити що-небудь неправильне, а от тепер, коли, як ви самі бачите, із мною трапилося те, що всякий визнав би - так воно й вважається - найгіршим лихом, божественне знамення не зупинило мене ні вранці, коли я виходив з будинку, ні коли я входив у будинок суду, ні під час всієї моєї промови, щоб я не збирався сказати. Адже колись, коли я що-небудь говорив, воно нерідко зупиняло мене на півслові, а тепер, поки йшов суд, воно жодного разу не стримало мене від жодного вчинку, від жодного слова. Яка ж тому причина? Я скажу вам: мабуть, все це відбулося мені на благо, і, мабуть, неправильна думка всіх тих, хто думає, начебто смерть - це зло. Цьому в мене тепер є великий доказ: адже бути не може, щоб не зупинило мене звичне знамення, якби я мав намір зробити що-небудь неправильне.

Помітимо ще от що: адже скільки є надій, що смерть - це благо! Смерть - це одне із двох: або вмерти - значить стати нічим, так що померлий уже нічого не почуває, або ж, якщо вірити переказам, це якась зміна для душі, переселення її з тутешніх місць в інше місце. Якщо нічого не відчувати, то це однаково, що сон, коли спиш так, що навіть нічого не бачиш у сні; тоді смерть - дивовижне придбання. По-моєму, якби кому-небудь треба було вибрати ту ніч, у яку він спав так міцно, що навіть не бачив снів, і зрівняти цю ніч із іншими ночами й днями свого життя й, подумавши, сказати, скільки днів і ночей прожив він у своєму житті краще й приємніше, ніж ту ніч, - то, я думаю, не тільки найпростіша людина, але й великий цар знайшов би, що таких ночей було у нього мало, порівнюючи з іншими днями й ночами. Отже, якщо смерть така, я, що стосується мене, назву її придбанням, тому що в такий спосіб увесь час здасться не довше однієї ночі.

З іншого боку, якщо смерть є як би переселення звідси в інше місце й вірний переказ, що там перебувають всі померлі, то чи є що-небудь краще, мої судді? Якщо хто прийде в Аїд, позбувшись от від цих самозваних суддів, і знайде там щирих суддів, тих, що, по переказі, судять в Аїді, - Міноса, Радаманта, Еака, Триптолема й всіх тих напівбогів, які у своєму житті відрізнялися справедливістю, - хіба погано буде таке переселення?

А чого б не дав усякий з вас зате, щоб бути з Орфеєм, Мусієм, Гесіодом, Гомером! Так я згоден умерти багато разів, якщо все це правда: для кого іншого, а для мене було б чудово вести з ними бесіди, якби я зустрівся, наприклад, з Паламедом і з Аяксом, сином Теламона, або ще з ким-небудь із древніх, хто вмер жертвою неправого суду, і я думаю, що порівнювати мою долю з їхньою долею було б втішно.

А сам головне - проводити час у тім, щоб випробовувати й розбирати тих, хто є там, точно так само, як тутешніх: хто з них мудрий, а хто тільки думає, що мудрий. Чого не дав би всякий, мої судді, щоб випробувати той, хто привів велику рать під Трою, або Одисея, Сісіфа й багатьох інших чоловіків і жінок, - з ними розмовляти, проводити час, випробовувати було б моїм несказанним блаженством. У всякому разі там-то за це не стратять. Крім усього іншого ті, що живуть там, блаженніше тутешніх ще й тим, що залишаються увесь час безсмертними, якщо вірний переказ.

Але й вам, мої судді, не слід очікувати нічого поганого від смерті, і якщо що приймати за вірне, так це те, що з людиною гарним не буває нічого поганого ні при житті, ні після смерті й що боги не перестають піклуватися про його справи. І моя доля зараз визначилася не сама собою, навпаки, для мене ясно, що мені краще вмерти й позбутися від турбот. От чому й знамення мене не стримало, і я сам ледве не серджуся на тих, хто осудив мене, і на моїх обвинувачів, хоча вони виносили вирок й обвинувачували мене не з таким наміром, а думаючи мені зашкодити, за що вони заслуговують осудження. Все-таки я про щось їх попрошу: якщо, афіняни, вам буде здаватися, що мої сини, подоросліючи, стануть піклуватися про гроші або ще про що-небудь більше, ніж про чесноті, накажіть їх за те, дошкуляючи їх тим же самим, чим я вам дошкуляв; і якщо вони, не являючи собою нічого, будуть багато про себе думати, дошкуляйте їм також, як я вам дошкуляв, за те, що вони не піклуються про належне і багато уявляють про себе, тоді як самі нічого не представляють собою. Якщо ви станете робити це, то відплатите по заслугах і мені, і моїм синам.

Але вже настав час іти звідси, мені - щоб умерти, вам - щоб жити, а що із цього краще, нікому невідомо, крім бога" [2, 72-76].


ВИСНОВКИ

Сократ ввійшов в античну філософію і літературу як геніальний співбесідник, проникливий суперечник і діалектик, вічний учень, який отримував знання навіть від людей малоосвічених і малоталановитих, іронічний, але добродушний, любитель правди. Ця людина стала перехрестям багатьох світових філософських тенденцій. Саме Сократу ми зобов’язані появою Платона-філософа. Платон, в свою чергу, став родоначальником платонізму, вчителем Аристотеля, і від сильного коріння виросло багато філософських гілок: стоїцизм, гедонізм, піфагорійство, скептицизм, неоплатонізм. Безсумнівно, без Сократа сучасна філософія не стала б такою, якою вона є.

Сократ запам’ятався нащадкам великим скептиком. Будучи наймудрішою людиною свого часу, він не побоявся сказати: “Я знаю, що нічого не знаю”. Це тільки Сократ зміг думку про те, що людину можна пізнати через її мову, що мова є інтелектуальним портретом людини, вмістити в афоризмі: “Заговори, щоб я тебе побачив”. Зі спогадів сучасників відомо, що Сократ був бідним, не маючи взуття, ходив босий, носив бідняцький одяг, але гроші за навчання не брав. Платний учитель нагадував йому продажну жінку, яка зобов’язана дарувати кохання тому, хто заплатив. Сократ не хотів витрачати час на платних учнів, він бесідував лише з тими, у кого бачив ознаки “душевної вагітності”, в кого “працювали” душа й розум.

Страницы: 1, 2, 3, 4

рефераты
Новости