Контрольная работа: Головні поняття етики та естетики
З-поміж
філософів, які займалися проблемами етики, серйозну увагу на зазначену
обставину звернув великий німецький діалектик-ідеаліст Г. В. Ф. Гегель
(1770—1831). Moralitat i Sittlichkeit, мораль і моральність постають у Гегеля
як послідовні ступені розвитку об'єктивного духу, причому моральність
тлумачиться як форма більш розвинута, насичена конкретним життєвим і соціальним
змістом.
Відмінність між
мораллю і моральністю, яку слідом за Гегелем проводять в етичній теорії,
коротко можна сформулювати таким чином. Мораль виступає як певна форма
свідомості, сукупність усвідомлюваних людьми принципів, правил (згадаймо
латинське mos!), норм поведінки. Що ж до моральності, то її здебільшого
розуміють як утілення даних принципів, правил і норм у реальній поведінці людей
та стосунках між ними.
В тому, що
відмінність між мораллю і моральністю не є пустою спекуляцією, а має глибоке
життєве значення, переконатися неважко. Відомі ситуації, коли в суспільстві
проголошуються щонайвищі моральні принципи, кодекси, розраховані мало не на
святого, тим часом реально люди живуть за зовсім іншими законами — інколи
справжніми законами джунглів. Цілком можливий протилежний стан справ, коли саме
моральність виявляється більш високою або ж принаймні людянішою, ніж офіційно
проголошувана мораль. Як не парадоксально, але гарним прикладом цього може бути
епоха соціалістичного застою: адже принципи, які тоді висувалися, часто-густо
виявлялися не стільки високими, скільки однобічними й вузькими, розрахованими
на формування фанатика, що не знає вагань. Легко уявити, однак, яку мораль ми б
викохали і яким стало б наше життя, якби все те, що лунало тоді з партійних
трибун і чого вимагали від «нової людини», втілилося в реальні справи, в
реальну поведінку людей! Дякувати Богові, що людина, як сказано в
Достоєвського, — істота широка і вміє відрізняти вимоги реальності від
офіційних гасел.
Розглядаючи дану
проблему в загальнішому плані, можемо констатувати, що певна невідповідність,
суперечність між мораллю і моральністю є корисною, навіть конче потрібною.
Мораль справджує своє призначення тоді, коли вона чогось вимагає від людини,
висуває перед нею якийсь ідеальний взірець, у чомусь перевершує реальний стан
людської поведінки. Якщо реально існуючій моральності власне мораль надає
необхідні орієнтири, що вказують шлях людського вдосконалення, то для самої
моралі як форми свідомості конкретні моральні відносини є свого роду критерієм
її цілісно-людської обгрунтованості — або, точніше, камертоном, який визначає,
потрапляють чи не потрапляють її вимоги в тон загальним потребам розвитку
людської природи, людського буття. При цьому, як показує історичний досвід,
мораль, яка не може знайти повноцінного втілення в конкретній моральності,
конкретних людських стосунках і щораз заперечується ними, виявляється
приреченою на загибель.
Отже, історія
термінів дозволяє зробити висновок, що етика – це наука про мораль
(моральність).
2. Основні завдання
етики у сучасних умовах
Вище ми вже
згадували характерний вислів: «не читайте мені мораль!» Викладання етики — не
читання моралі й не має на меті спонукати когось до добра та порядності. Хоча в
коло його завдань безперечно входить формування певних засад моральної
культури, котрі могли б допомогти тому, хто справді прагне добра, краще
усвідомлювати проблеми, які в цьому зв'язку виникають. Проте передусім етика є
наукою, і завдання, які вона розв'язує, варто осмислювати, виходячи саме з
цього.
Кризові явища,
пов'язані з розвитком існуючої цивілізації, глобальні проблеми, які на весь
голос заявили про себе людству (екологічні, демографічні, проблеми війни і
миру, голоду, хвороб, культури тощо) можуть бути вирішеними людьми з
гуманістичними орієнтирами, які прагнули будувати світ і своє життя на
загальнолюдських моральних цінностях. За таких обставин зростає роль морального
чинника в yсіx сферах життєдіяльності суспільства і людини. У минулому (та й
сьогодні) існувало немало чинників, які обмежували або за допомогою яких
обмежувалася дія морального чинника. Зокрема, це сфери політики, права,
економіки, інші напрями духовного життя. Це не обійшло й Україну. Українське
суспільство, яке поступово трансформується, має морально відродитися. Тому за
сучасних умов етичні знання стають важливим чинником розвитку духовної культури
суспільства і морального світорозуміння особистості, а до етики як науки
ставляться нові вимоги. Сьогодні інтерес до вивчення моралі виявляють
соціологи, політологи, правознавці, що посилює вимоги, які ставляться до етики
— послідовно впроваджуючи свій специфічний підхід до вивчення моралі, виявляти
її власну природу, специфіку і роль у житті людини, закономірності
функціонування і розвитку, джерело походження моральних цінностей. Усе це має
важливе значення як для самої етики, так і для того, щоб підкріпити інші науки,
які мають справу з мораллю, науковим розумінням її особливостей, а також для
координування досліджень моралі соціальними і гуманітарними науками.
На даному етапі
головним завданням етики є обгрунтування й розуміння моралі як явища
загальнолюдського на противагу класовому, національному, корпоративному, як
загальнородової базисної основи усіх форм духовного життя.
Етика покликана
допомогти сучасній людині осмислити життя в усій його багатозначності та
глобальності, розширити горизонти індивідуального сприйняття світу, вводячи у
нього широкі соціоморальні, гуманітарні критерії оцінки усього, що відбувається,
показати зв'язок сучасного з минулим і майбутнім.
Перед етикою
постають завдання, пов'язані з подоланням апологетико-прикрашального характеру
аналізу моральної практики, моралізаторства. На основі аналізу морального життя
у ринковому суспільстві слід обґрунтувати моральні цінності, ідеали, моделі
поведінки, міжособистісних стосунків, узагалі нормативну етику, відповідну
такому суспільству.
Актуальною
залишається проблема формування моральної культури суспільства й особистості.
Література
1. Аристотель. Поетика. – К., 1967.
2. Аристотель и античная литература. – М., 1978.
3. Каган М.М. Эстетика как философская наука: Учебник.
– СПб, 1997.
4. Левчук Л.Т., Кучерюк Д.Ю., Панченко В.І. Естетика:
Підручник. – К.: Вища школа, 1997, 2000.
5. Мифологические сюжеты в произведениях искусства. –
Л., 1972.
6. Овсянников М.Ф. История эстетической мысли. – М.,
1978.
7. Франко І.Я. Із секретів поетичної творчості //
Твори: В 20 т. – К., 1950-1956. – Т.16.
8. Борев Ю.В. Эстетика. – М., 1988.
9. Бычков В.В. Эстетика. – М., 2002.
10. Етика: Навч. посібник / Т.Г.Аболіна, В.В.Єфименко,
О.М. Лінчук та ін. - К.: Либідь, 1992. - 328 с.
11 Малахов В.А. Етика: Курс лекцій: Навч. посібник. -
3-тє вид. - К.: Либідь, 2001. - С.15-40.
12. Шрейдер Ю.А. Этика: Введение в предмет. - М.,
1998. - 271 с.
|