Реферат: Аналіз епічного твору: І.П. Котляревський та його поема "Енеїда"
Реферат: Аналіз епічного твору: І.П. Котляревський та його поема "Енеїда"
1. Автор, його
місце в літературі
2007 рік - це рік
209-ліття виходу «Енеїди» І. П. Котляревського. І. П. Котляревський увійшов в
історію української культури як засновник нової української літератури, що
заклав фундамент літературної мови на народній основі. Його «Енеїда» – перший
твір нової української літератури.
2.
Автобіографічні та біографічні відомості, пов’язані з життєвою основою твору
І.
П. Котляревському судилося жити на межі двох століть - ХVІІІ
і ХІХ, які були багаті на різні історичні події, що мали велике значення для
розвитку української нації. Перш за все це зруйнування царицею Катериною ІІ
Запорізької Січі, позбавлення влади гетьмана і скасування гетьманства, а це
означало, що настали часи підкорення України Російською імперією, період
колоніального підданства, занепаду української культури.
У
літературі ХVІІІ ст. триває розвиток
барокового напрямку, широкої популярності набуває бурлеск [від італ. burla
- жарт, сміховина]. А бурлескні жанри пов'язані з пародіюванням високої,
урочистої тематики. У ХVІІ-ХVІІІ
ст. в європейській літepaтypi
з'являється багато подібних творів. Особливо зручною для
бурлескного
пародіювання виявилась «Енеїда» давньоримського поета Вергілія. У
1633
р. в Італії вийшла «Перелицьована Енеїда» Лaллi,
у Францiї –
«Перелицьований
Вергілій» Скаррона (1648-1653), у Німеччині – «Вергілієва
Енеїда, або Пригоди благочестивого героя
Енея» Блюмауера (1784), у Росії –
«Вергилиевая
Энейда, вывороченная наизнанку» М.Осипова (1791-1796).
І.
П. Котляревський, який в шкiльні
роки детально вивчав твори Вергілія, знав про бурлескно-травестійні пaродіювання
твору цього митця в європейській літературі, ставить перед собою завдання –
переосмислити патетичну проблематику римського оригіналу, наблизити твір до
української дійсності, надати йому народно-національного колориту, наповнити
зовсім іншим, новим змістом. Письменник жив у період зруйнування у 1775 році
3апорізької Січі, мандрів козаків за Дунай, на Кубань і знав відношення
простого народу до цих подій, усвідомлював необхідність протистояти імперській
політиці, підняти самоповагу українського народу. Тому
за основу свого твору І. П. Котляревський
взяв реальнее життя, побут і
звичаї українців.
3.
Назва твору (алегорична, символічна, метафорична, сюжетна, влучна (чи ні),
образна (чи ні) і т. ін.)
Назва
твору пов'язана з ім'ям головного
героя – Енея. За грецько-римською міфологією,
Еней – син дарданського царя Анхіза і богині Афродіти,
один із героїв Троянської війни, оспіваної Гомером (VIII-VII
ст. до н. е.) в «Іліаді» й «Одіссеї».
4.
Жанрові особливості
За
жанром «Енеїда»
І. Котляревського - це епїчна, бурлескнотравестійна поема:
поема
- тому, що це віршований великого розміру
твір, в якому змaльовуються
значні події, яскраво розкриваються людські характери;
епічна
- бо в ній говориться про людей, їх вчинки,
переживання, боротьбу в розповідній формі;
травестійна
- бо автор переодяг античних героїв Вергілієвої «Енеїди» в українське вбрання,
переніс їх в історичні умови українського життя ХVІІІ
ст. (побут
козаків-запорожців, українського панства, чиновників та пpостих
людей);
бурлескна
- бо події і люди змальовуються в жартівливому, зни- жувальному тоні.
Суть
травестії та бурлеску - в різкому контрасті між, темою й характером її
розкриття. Попередні травестії «Енеїди» так чи інакше заперечували свою
першооснову і цим зв'язували себе з нею. Котляревський поставив перед собою
іншу мету: не висміяти чи принизити оригінал, а у відомому для всіх сюжеті
дати опис зовсім нового, маловідомого досі для світу життя українського народу.
«Енеїда» Котляревського - травестія, в якій не
дотримано всіх правил жанру, швидше це героїко-комічна поема.
Проте
гумор «Енеїди» - не розважальний. Ніби жартуючи, Котляревський відтворив минуле
України, сучасне (другу половину ХУІІІ ст. і початок ХІХ ст.) і заглянув у
майбутнє.
5.
Тема і ідея
Тема:
Засудження жорстокості панів, паразитизму і морального звиродніння, хабарництво
і лицемірство чиновників. 3атхлості життя в Російській імперії Котляревський
протиставив волелюбних і незалежних, веселих і буйних троянців-запорожців.
Ідея:
Розв’язання
суперечки: самобутній український народ чи ні.
6.
Композиція (сюжет та його елементи, поза сюжетні елементи)
В
основі сюжету лежить відомий античний міф: на десятий
рік війни між греками та троянцями
за чарівну Олену греки зруйнували Трою, а
Еней із залишками троянців за велінням богів
Середземним морем поплив до Латинської землі, щоб там заснувати нове царство.
Мандри Енея описав Вергілій у епопеї «Енеїда»,
а І. Котляревський в образах троянців і царів зобразив мешканців України другої
половини XVIII - початку ХІХ ст. Хоч козацтво
й
було
зображено під масками троянців, але ні грецькі імена repoїв
«Енеїди»
Котляревського, ні те, що Січ названа
Троєю, не ввело читачів в оману - всі розуміли, про що і про
кого, йдеться:
Еней
був парубок моторний
І
хлопець хоть куди козак ...
А
розділи, де троянці співають запорізькі пісні, де звучать згадки про гетьманщину
- все нагадування народові про славне минуле і заклик до його відновлення.
Отже, у творі ми бачимо розгортання двох
сюжетних ліній: перша - реальні мандри запорізьких козаків після скасування
Січі; друга - канва самого сюжету Вергілія.
«Енеїда»
Вергілія розповідає у піднесеному і урочистому тоні про доблесть і мужність
Енея - предка роду Юлїїв, прославляє завойовницьку політику Риму, а поема І. П.
Котляревського є пародією на цей твір і уславлює волелюбні прагнення
українського народу. І як бачимо, виходячи зі змісту поеми, перша сюжетна лінія
домінyє
над другою, що дозволяє зробити висновок про те, що герої «Енеїди» І. П.
Котляревського -- це типи національних характерів, а конкретніше - запорізьких
козаків:
Так
славнїї полки козацькі
Лубенський,
Гадяцький, Полтавський
В
шапках, було, як мак, цвітуть.
Котляревський
згідно з вимогами жанру дотримується сюжету, запозиченого у Вергілія.
Як
бачимо, зміст обох творів схожий. І
все-таки «Енеїда» оригінальна насамперед за композицією: у римського автора 12
частин, а в Котляревського - тільки 6. Ряд епізодів (наприклад, розповідь
Енея про загибель Трої) український письменник зовсім випускає, а деякі,
навпаки, розгортає у ширші картини (наприклад, сцену зустрічі троянців з
Дідоною), пекло і рай описує по-своєму, інші картини теж оригінальні, бо вони в
дусі українського фольклору, та й дія відбувається в Україні (названо ряд міст
і сіл Полтавщини, наприклад Лубни, Гадяч, Вудища). Котляревський часто в
полотно твору вплітає епізоди з життя українських
козаків,
старшини, селянства, міщан, священиків,
учнів. Прийоми гостей, полювання, готування до війни, «субітки» тощо у Вергілія
відсутні. До того ж описи побуту
українського суспільства у Котляревського часто такі великі, що забуваєш про
першооснову поеми.
7.
Правда та художній вимисел
Правдиві
й мальовничі картини життя України відтіснили античний світ на другий план.
3авдяки такому самостійному підходу до справи «Енеїда» і на запозичений сюжет
вийшла оригінальним твором. По суті, крім імен героїв та основної нитки подій,
від Вергілієвого твору нічого не залишилося, бо минуле
тут стало сучасним, сучасне - минулим, героїчне
- побутовим, а побутове - піднесено-урочистим.
8.
Проблематика твору
Засуджуючи
соціальну несправедливість, Котляревський
мріяв про таке суспільство, в якому
пануватимуть високі благородні
моральні заповіді, люди житимуть за законами добра і правди, а тому він
виступив зі своєю моральною програмою. У пекло Котляревський
помістив скупих, брехунів,
гульвіс, самогубців, лжевчених, графоманів, пияків,
балакунів, модниць, перекупок, паліїв, ворожбитів, злодіїв, картярів,
лікарів-партачів – усіх, чиї дії народ
трактував як аморальні, за які
людина після смерті
потрапляє в пекло, де зазнає тяжких мук.
Поет
звинувачує й тих, хто не дбає про честь сім'ї: дівчат, що забули про дівочу
гідність; звідниць; парубків, які «ізроду не женились», а підбивали на любощі
заміжніх молодиць, що зраджують своїх чоловіків. Осуд у поета
викликають святенниці, які на людях «молилися
без остановки» і «били сот по п' ять поклін»,
а поховавши молитовники, «казились,
бігали, скакали і гірше
дещо в темноті».
Ченці;
попи і крутопопи
Мирян
щоб знали научать;
Щоб
не ганялись за гривнями,
Щоб
не возились з попадями,
Та
знали церкву щоб одну;
Ксьондзи
до баб щоб не іржали ...
А
якою ж повинна бути людина? Котляревський про це мав свою власну думку.
Ось, наприклад, як, за уявленнями автора «Енеїди»,
живуть праведники в раю:
Ні
чванились, ні величались,
Ніхто
не знав тут мудровать,
Крий
Боже, щоб не догадались
Брат
з брата в чім покепковать;
Ні
сердилися, ні гнівились,
Ні
лаялися і не бились,
А
всі жили тут люб'язно ...
Котляревський-педагог
не оминув і теми виховання. Він картає батьків, «які синів не вчили, а гладили
по головах, і тільки знай що їх
хвалили». Таке потакання примхам дітей, сліпа любов давали протилежний
наслідок: з них виростали ледарі, сини «чубили батьків» і тільки очікували їхньої
смерті, щоб самим заволодіти маєтками. Осудливо говорить поет і про тих, хто
тільки й лає дітей, б'є їх.
Важливо
зазначити, що описані Котляревським аморальні явища стосуються не всього
суспільства, а переважно панівних класів. Народ ненавидить панів не лише за
їхню експлуататорську суть, а й за розпусту, моральне виродження. Автор поеми й
відобразив ці погляди. Як поет-громадянин, він викрив також національні вади
українців: нерішучість, надмірну добродушність, легковірність тощо. Отже, і
духовне багатство народу, і
те, що заважає иому успішно
розвинутися, показано в «Енеїді» однаково правдиво.
Страницы: 1, 2, 3 |