Реферат: Стратиграфія Києва
Крейдова система
Відклади крейдової системи представлені
нижнім і верхнім відділами. Розвинені всюди за винятком південно-західної
частини площі аркуша. Абсолютні відмітки підошви змінюються від +92,6 м
(с. Ксаверівка) до -87,7 м (с. Велика Димерка), потужності – від кількох
метрів до 88 м, загалом збільшуючись на північний схід. Представлені
відклади крейдової системи переважно морськими утвореннями. Виняток становить піщано-глиниста
товща континентальних нерозчленованих відкладів готеривського й баремського
ярусів. Залягають крейдові відклади трансгресивно з незначним кутовим
неузгодженням на юрських породах і породах докембрію, перекриваються відкладами
палеогену. Межі з товщами, що залягають нижче й вище, чіткі.
Нижній відділ
У складі нижньокрейдових відкладів
виділяються готеривський і баремський яруси нерозчленовані, верхньоальбський
під’ярус.
Готеривський і баремський яруси
нерозчленовані
Загорівська і журавинська світи
нерозчленовані К1zg-žr
Південно-західна межа практично суцільного
поширення відкладів цих світ проходить вздовж лінії населених пунктів с.
Петрівці – м. Вишгород – с. Троєщина – с. Погреби – с. Калинівка – на південь
від м. Бориспіль. На решта території вони присутні у вигляді невеликих,
вцілілих від розмиву острівців (Ново-Біличі, Караваєві Дачі, Микільська
Борщагівка). В основі товщі залягає базальний шар сірих крупнозернистих і
гравелистих пісків (до 2,0 м). Він перекривається пісками сірими
різнозернистими кварцовими з лінзами алевритів, каолінітових і вуглистих глин,
уламками кременів, опокоподібних пісковиків. Максимальна потужність до 12 м.
Комплекс спор і пилку з вуглистих прошарків визначається за віком як
готерив-баремський. Спорово-пилковий спектр представлений Gleichenia stellata
Bolch., Lycopodium subsimplex (Naum.), Leiotriletes gleicheniaformis Bolch.,
Caytonia oncodes Bolch.
Верхньоальбський під’ярус
Нижньобуромська підсвіта К1br1
Південно-західна межа її поширення
проходить вздовж лінії населених пунктів с. Козинці – с. Михайлів – ка – с.
Рубежівка – смт. Ірпінь – с. Шевченкове – с. Тарасівка – с. Новосілки – с.
Козин – с. Українка – с. Черняхів.
Уздовж лінії сс. Раківка – Пуща Водиця –
Осокорки смугою завширшки 2–10 км відклади світи збереглись тільки у
вигляді невеликих острівців площею 1–4 км2. Такий острів площею
8 км2 зберігся у районі с.
Велика Вільшанка.
Представлені породи підсвіти трансгресивно
залягаючою на верхньоюрських або на загорівсько-журавинських відкладах товщею
прибережно-морських пісків сірих, зеленувато-сірих до сіро-зелених
різно-зернистих (від дрібно – до середньозернистих кварцових,
глауконіт-кварцових різною мірою глинистих, слюдистих.
Верхній відділ
У складі верхньокрейдових відкладів
виділяються сеноманський і турон-коньякський яруси.
Сеноманський ярус
Характеризується значним розвитком.
Абсолютні відмітки його залягання змінюються від -74,0 м до +94,0 м.
Потужність відкладів коливається від 1–2 м до 22 м. Залягають вони
без видимої стратиграфічної перерви на відкладах верхньоальбського під’ярусу
або зі слідами значного розмиву на породах юри. Перекриваються відкладами
туронського ярусу з поступовим переходом і палеогену – з розмивом. Сучасна південно-західна
межа поширення проходить по лінії населених пунктів с. Перевіз – с. Плесецьке –
с. Мал. Солтанівка – с. Митниця – с. Яцьки.
У складі ярусу виділяються нижній, середній
і верхній під’яруси.
Нижньосеноманський під’ярус
Верхньобуромська підсвіта (К2br2)
Поширена скрізь. Представлена піском
зеленувато-сірим, місцями темно-зеленувато-сірим кварц-глауконітовим, слабо
слюдистим. Як правило, піски однорідні сипучі з гніздами і стяжіннями
конкреційного пісковику. У пісках значний вміст глауконіту (до 30%). Пісковики
кварц-глауконітові часто зливні з опалово-халцедоновим цементом, з великою
кількістю спікул губок. У базальній частині розрізу простежуються конкреційні
стяжіння пісковику кременистого, що переходить у кремінь. Потужність світи до
12 м. Вік відкладів підтверджується знахідками форамініфер Arenobulimina
sabulosa Chapm., Rugoglobigerina holzli (Hagen), Anomalina cenomanica Brotz.,
Discorbis sanjarensis Liph.
Середньо-верхньосеноманський під’яруси
Товща писальної крейди і мергелів (К2 кm)
У складі товщі виділяються нижня і верхня
пачки.
Нижня складена вапняковими
кварц-глауконітовими пісками, що переходять вгору по розрізу у піщаний
глауконітовий мергель. Для відкладів і верхньобуромської підсвіти, і описуваної
пачки властива рясна мікрофауна, спікули губок, голки їжаків, белемніти,
брахіоподи, двостулкові, гастроподи. Характерні також жовна, фігурні стяжіння
фосфоритів.
Верхня пачка представлена мергелями білими
і світло-сірими крейдоподібними щільними піщанистими,
зі значною домішкою дрібних зерен кварцу,
глауконіту, кількість яких збільшується до підошви пачки, де зустрічаються
стяжіння фосфоритів, кременів. Потужність світи до 10 м.
Туронський і коньякський яруси
Товща крейди (К2к)
Без слідів перерви на відкладах товщі
писальної крейди і мергелів залягає однорідна товща мергелю, мергелистої крейди
і писальної крейди, потужність якої досягає 37 м. Від піщано-глинистих
відкладів палеогену, що залягають вище, відділяється чіткою поверхнею розмиву.
Сучасна межа поширення проходить на схід від лінії населених пунктів с.
Клавдієво – с. Ворзель – с. Білогородка – с. Червоний Хутір – м. Бориспіль.
За палеонтологічними даними товща
розділяється на три пачки: нижню (нижньотуронський під’ярус), середню
(верхньотуронський під’ярус) і верхню (нижньоконьякський під’ярус).
Кайнозой
Палеогенова система
Палеогенові відклади представлені
морськими утвореннями від прибережного до відносно глибоководного типу.
Поширені вони майже на всій території аркуша. Найповніше розвинені на
правобережжі Дніпра, де в їхньому складі присутня канівська серія нижнього
еоцену, бучацька серія і київська світа середнього еоцену, обухівська світа
верхнього еоцену, межигірська світа нижнього олігоцену і берекська – верхнього
олігоцену.
На лівобережжі у долині р. Дніпра
берекська, межигірська, обухівська, а місцями і київська світи повністю
розмиті. Залягають палеогенові відклади трансгресивно на розмитій поверхні
крейди, юри або докембрію. Перекриваються пісками новопетрівської світи або
четвертинними відкладами.
Абсолютні відмітки їх підошви коливаються
від +143,0 м (с. Фастовець) до -3,0 м (с. Велика Димерка),
занурюючись на північний схід і схід. Загальна потужність палеогену змінюється
на правобережжі Дніпра від 20 м до 92 м, на лівому березі – від 27 м
до 84 м.
Відклади усіх підрозділів палеогенової
системи виходять на дочетвертинну поверхню, а породи київської, обухівської,
межигірської і берекської світ відслонюються у правому березі р. Дніпра, по
долинах його правих приток і великих балок.
Нижній еоцен
Канівський регіоярус
Канівська серія P2kn
Відклади серії представлені
прибережно-морськими піщано-глинистими утвореннями (до 30 м), що залягають
трансгресивно з кутовим неузгодженням на утвореннях кристалічного фундаменту,
юри та крейди. Поширені по усій території за винятком південно-західного
району, де приблизно вздовж лінії населених пунктів с. Леонівка – с. Плесецьке
– с. Мотовилівка – с. Мар’янівка – с. Вінницькі Стави вони виклинюються на
припіднятому тут фундаменті.
Канівська серія складена переважно
пісками. У нижній частині – темно-сірими або бурувато-сірими, іноді майже
чорними, дрібно- і тонкозернистими до алевриту, слюдистими і глауконітовими, в
основі – з проверстками чорних вуглистих глин, включеннями великих зерен
кварцу, галькою кременю і жовнами фосфоритів.
Середній еоцен
Бучацький регіоярус
Бучацька серія P2bč
Відклади представлені товщею мілководних
морських зеленувато-сірих глауконіт-кварцових пісків, що залягають
трансгресивно на підстилаючих канівських відкладах. Південно-західна межа
поширення серії проходить по лінії населених пунктів с. Сорочий Брід – с.
Клехівка – с. Поліниченці. Підошва бучацької серії полого занурюється у
північно-східному напрямку від +125,0 м (с. Мар’янівка) до +10,0 м
(с. Велика Димерка). Потужність досягає 29,0 м (рис. 2.5).
Перекривається бучацька серія відкладами
київської світи, а в межах долин і лівобережних терас – четвертинними
відкладами. Від канівських пісків часто відділяється прошарком гравелистого
піску і фосфоритової гальки. Вище залягають піски зеленувато-сірі дрібно- і
тонкозернисті алевритові, глинисті. Верхня пачка представлена пісками сірими і
зеленувато-сірими різнозернистими. У пісках зустрічаються дрібні чорні фосфорити
і фігурні стяжіння пісковику сірого і темно-сірого кварц-глауконітового,
здебільшого дрібнозернистого, на опаловому цементі.
Київський регіоярус
Київська світа P2kv
Характеризується практично суцільним
поширенням на площі аркуша. Виняток становить невелика ділянка на південному
заході (с. Велика Снітинка – с. Фастовець). Відсутня вона також внаслідок
розмиву у четвертинний час у долині Дніпра (смуга завширшки 7–18 км) та в
гирлах річок, що впадають у нього.
Відклади київської світи представлені
морськими пісками, глинами і мергелями. Базальний горизонт складений пісками
жовтувато-зеленувато-сірими кварцовими, глауконітовими, мергелистими, переважно
дрібно- і середньозернистими, із численними фосфоритами бурого або темно-сірого
кольору (3–4 см у діаметрі), що залягають трансгресивно. До підошви світи
піски стають менш глинистими, карбонатність зменшується. Потужність пісків від
1 до 7 м, звичайно 3–3,5 м.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |