Реферат: Греція, Болгарія, Ватикан

У XX ст. Болгарія неодноразово воювала. Під час Другої світової війни уряд вибрав союзником Німеччину – надто великою була економічна й політична залежність від цієї держави (на Німеччину припадало 2/3 зовнішньоторговельного обігу). Із закінченням війни завершилася історія останнього Болгарського царства, і у вересні 1946 р. Болгарія була проголошену Народною республікою. Зараз вона є, парламентською республікою.

Із 1 січня 2007 р. Болгарія є членом ЄС.

Населення. Країну населяють в основному болгари (84 %), що належать до південної групи слов'янських народів. На півдні країни проживають кілька сотень тисяч турок, вони складають близько 10 % жителів країни, ще 5 % – цигани. Традиційна релігія – православ'я, однак під час турецького панування невелика частина болгар була навернена в мусульманство, тому тут представлена й ця світова релігія. У країні дуже несприятлива демографічна ситуація – смертність значно перевищує народжуваність, зменшується частка населення молодшої вікової групи. Особливо низькою є народжуваність у сільській місцевості, наслідком чого є «старіння» жителів і відтік працездатного населення в міста. Середній вік болгарина – 40,5 року. Це один із найнижчих показників у світі.

Індустріалізація Болгарії, що розгорнулася в другій половині XX ст., супроводжувалася швидким зростанням міського населення, і зараз воно складає 69,8 % від усіх жителів країни. Великих міст у країні небагато. Серед них своїми розмірами й значенням вирізняється столиця – Софія (1,04 млн. осіб). Тут проживає кожний восьмий болгарин і зосереджена п'ята частина промислового виробництва країни. Найбільша кількість підприємств машинобудування (верстатобудування, електроніка, електротехніка, приладобудування), металургії, хімічної, харчової та легкої промисловості.

У Софії багато пам'яток архітектури: храм Святої Софії, представлений на гербі міста, Софійський кафедральний собор Олександра Невського із всесвітньо відомими іконами й фресками, а також церква Бояна, що включена в списки пам'яток культури, які охороняє ЮНЕСКО.

У другому за розмірами місті й економічному центрі Верхньофракійської низовини – Пловдіві (360 тис. осіб) – розташовані відомі фортечні споруди фракійського періоду, руїни османських мечетей, давньоримський амфітеатр із величними мармуровими статуями, декоративними колонами й аркадами.

Культура. У культурі болгар відбилася історія всієї країни. Боротьба з поневолювачами сприяла консолідації болгар, підтримуванню національної самосвідомості. Про цей час нагадують такі різновиди фольклору, як юнацький і гайдуцький епоси, де виспіваються подвиги болгар, що воювали проти турків.

У країні зберігається звичай відзначати свята з хлібом, сіллю, червоним перцем, гілкою червоної герані й червоним вином.

Господарство. Основою економіки Болгарії залишається промисловість. Традиційно більше значення має харчова галузь, насамперед виробництво овочевих і плодових консервів, а також вин. У машинобудуванні важливим напрямком тривалий час залишалося виробництво підйомно-транспортного обладнання. Але останнім часом стратегічним сектором розвитку стали електротехніка й електроніка, на 200 підприємствах країни виробляють комп'ютерне й канцелярське обладнання, засоби комунікації, побутові прилади. Серед інших галузей промисловості найважливішими є металургія, хімічна й легка (трикотаж).

Як і в багатьох сусідів, у Болгарії великим є значення сільського господарства. Найбільшу роль відіграє рослинництво.. Головні зернові культури – пшениця й кукурудза, технічні – соняшник, цукровий буряк, соя. Також тут вирощується багато фруктів (яблука, груші, персики). Країна посідає значне місце у Європі за виробництвом на душу населення овочів, винограду, ефіроолійних культур. Серед останніх особливо відома культура казанликської троянди. За виробництвом та експортом трояндової олії Болгарія виходить на перше місце у світі.

Одним із важливих джерел фінансових надходжень до бюджету країни є іноземний туризм. Болгарію щорічно відвідують більше ніж 3 млн. туристів, а доходи від їхнього прийому й обслуговування перевищують 1,5 млрд. доларів. Популярність мають гірські й морські курорти, насамперед Сонячний Берег (Сльнчев Бряг) поблизу міс та Несебер. Інший кліматичний курорт – Золоті Піски (Златни Пясьци) – простягнувся неподалік від головних морських воріт країни – порту Варна. Його чудові піщані пляжі завширшки до 100 м простягаються на 3,5 км. Тут розташовані готелі, кемпінги, басейни, тенісні корти й спортивні майданчики.

Основа транспортної мережі Болгарії – залізниці й автомобільні дороги, зростає роль трубопроводів. Територією Болгарії проходять міжнародні транспортні магістралі, головними з яких є електрифікована залізниця й автомагістраль, що пов'язують Балкани з Південно-Західною Азією.

Ватикан – найменша країна світу

Територія та географічне положення. Держава-місто Ватикан, центр католицької церкви, резиденція її голови – Папи Римського розташована в західній частині Рима, на пагорбі Монте-Ватикано. Майже з усіх боків територія Ватикану огороджена середньовічними фортечними стінами.

Історичний розвиток. Свою назву держава дістала за однойменним палацом – резиденцією Папи Римського, що правив до 1870 р. Папською областю. Про початок будівництва Ватикану немає точних відомостей. Деякі дослідники відносять його до часів Константи-на Великого, інші – до часу Папи Симмаха (VI ст.). У зв'язку з тим, що Ватикан був побудований як папська резиденція, його історія нерозривно пов'язана з історією церкви й папства. Історія християнської церкви почалася більше ніж 2 тис. років тому, коли стали з'являтися перші громади послідовників молодої релігії – християнства. Перші християни спочатку зазнавали переслідувань із боку/римської влади, однак нове вчення швидко набуло популярності й стало основною релігією Римської імперії. Спочатку римський єпископ не мав яких-небудь особливих монополій порівняно з єпископами інших міст,, але збільшення кількості християн призвело до необхідності створення загального керівництва для прихильників віри. Рішення про обрання римського єпископа головою всіх християн дало можливість створити церкву, здатну здійснювати ефективне керівництво віруючими, майном, боротися з новими релігійними течіями, поширювати вчення Христа серед язичників. У VI ст. римський єпископ прийняв титул папи (від латин, рара, від грец. рарраз – «батько»). Він також мав ще один титул – понтифік {ропіфх – первосвященик), що в перекладі означає «будівник мостів».

Починаючи з VIII ст. римські папи одержали право на управління Римом і навколишніми землями. Тепер вони були не тільки духовними владиками, але й світськими государями. їхня держава дістала назву Папської області й проіснувала до 1870 р. 20 вересня 1870 р. під час франко-прусської війни з Папської області була виведена французька папська гвардія, область як самостійна держава припинила своє існування, а столиця папської держави – Рим – стала столицею Італії та разом із територією Папської області ввійшла до складу італійської держави. Папа Пій IX, що перебував у той час на престолі, оголосив себе «в'язнем Ватикану», замкнувся у Ватиканському палаці на знак невизнання нової держави. Так виникло «Римське питання» – конфлікт між Ватиканом та Італійською державою.

Світська влада пап була відновлена, щоправда, у значно менших масштабах, у XX ст. Папою Пієм XI, що підписав 11 лютого 1929 р. Латеранські угоди з Італійською державою, згідно з якими була створена держава Ватикан, визнаний її міжнародний суверенітет, а церква одержала особливі привілеї в країні й фінансові компенсації.

Сьогодні Ватикан – міжнародний центр католицької церкви й резиденція його голови Папи Римського. Територія держави включає площу й собор Св. Петра, папські палаци, сади й прибудови, а також ряд церков і будинків, розташованих у різних куточках Рима та його околиць. Ватикан є державою-карликом – найменшою за площею державою світу.

За формою державного правління Ватикан – теократична (від грец. теос – бог, кратос – влада) монархія, тобто держава, у якій світська й духовна влада належить одній людині. Папа за допомогою римської курії – центрального адміністративного апарату католицької церкви – керує всією церквою та її численними організаціями. Головних католицьких ієрархів – кардиналів, єпископів – папа призначає серед представників духовенства різних країн.

Папа Римський, що обирається довічно колегією кардиналів (конклавом), володіє верховною законодавчою, виконавчою й судовою владою.

Сучасна католицька церква бере активну участь у розв'язанні найважливіших проблем людства. Величезні зміни, що визначають її теперішню специфіку, уніс Папа Іоанн Павло II (світське ім'я Кароль Войтила), обраний у 1978 р. Він став першим понтифіком-слов'янином. На початку 2005 р. Іоанн Павло II переніс складну операцію, після якої через кілька тижнів помер. Спадкоємцем Папи Іоанна Павла II став обраний конклавом Папа Бенедикт XVI.

Ватикан як держава має всі необхідні атрибути: свою валюту – ватиканську ліру, прапор, гімн, власну пресу, банк, дипломатичні представництва, секретні архіви, армію – швейцарську гвардію (54 особи), свої навчальні заклади, музеї, бібліотеки й навіть сервер Інтернет. При папському престолі розташовані представництва більше ніж 50 країн.

Ватикан володіє комерційними кінокомпаніями, що випускають фільми на релігійну й біблійну тематику. У розпорядженні Ватикану близько 800 радіостанцій, які щодня ведуть передачі ЗО мовами.

Католицька церква є великим власником. На різних континентах вона має величезні багатства у вигляді сотень тисяч гектарів землі й акцій промислових і фінансових компаній. («Дженерал Моторз», «Шелл», «Дженерал Електрик» тощо). Ватикан – солідний «банкір», його капітали розміщені в найбільших банках світу, а також у ватиканському «Банку Святого Духа», Римському банку й Комерційному банку Італії.

Страницы: 1, 2, 3