Реферат: Філософія Стародавньго світу
Реферат: Філософія Стародавньго світу
ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СВІТУ
... Ми відчуваємо, що Схід - це щось дуже своєрідне й відмінне від нашого
західного світу ...
Сергій Ольденбург
У мудрості Сходу та Заходу ми бачимо вже не ворожі сили, а полюси, між якими
пульсує життя
Герман Гессе
Усі філософські питання починаються з давньогрецьких натурфілософів. У їх
поетичних висловлюваннях народжується західний світ
Мартін Хайдеггер
План
Своєрідність
східної культури
Філософія
стародавньої Індії («ведична» філософія, буддизм). Філософські вчення
стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм)
Загальна
характеристика античної філософії
Література
Своєрідність східної культури
При виясненні першого питання слід уяснити, що в історії людської
цивілізації склалися два глобальних типи культури — східна і західна, котрі
досить відчутно відрізняються одна від одної. Ці відмінності вплинули і на
філософські вчення Сходу і Заходу. Свідомо залишаючи поза увагою численні
відмінності між виокремленими типами культур, звернемося лише до тих, які
визначальним чином вплинули на стиль філософствування на Заході і Сході.
Вся східна культура побудована на підпорядкуванні індивіда
колективу, на розчиненні індивідаульного в суспільному. Культ спільності тут
переважає над культом людської особистості, її суверенності і недоторканості.
Це зумовило той факт, що індивідуальне творче начало в філософії стародавнього
Сходу виражено вкрай слабо. Історія практично не залишила нам імен індійських
філософів, їх індивідуальний внесок розчинений у колективній творчості. У
філософських вченнях людина розглядається як атомарна форма вияву всезагального
(брахмана-атмана, рита), а проблема особистості не знайшла в цій філософії
актуалізації. В такому підході знайшла відображення стабільність
соціально-економічних форм схід цивілізації і повне підпорядкування особи
жорстокому кастовому поділу суспільства.
Якщо в західній культурі домінує раціоналістичний підхід в
розумінні світу і людини, то в східній на перший план висуваються ірраціоиалістично-містичні
форми осягнення дійсності. Будучи переважно споглядальною щодо природного
буття, східна культура головну увагу звертає на проблему постійного
самовдосконалення людини, а не на перетворення світу відповідно до потреб
людини, що характерно для Західної цивілізації. Східна культура формує
сприйняття реального предметно-чуттєвого світу як химерної фікції, яка лише
через невігластво буденної свідомості здається чимось «справжнім». Тим-то
філософія Сходу обертається своєрідною філософською міфологією, орієнтованою на
містичне переживання одухотвореності буття і практично байдужої до
раціоналістичних методів осягнення світу.
Філософія стародавньої Індії («ведична» філософія, буддизм). Філософські
вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм)
Першим, пам'ятником міфологічно-філософської думки Стародавньої Індії були
«Веди» (слово «веди» означає в перекладі з санскрітського «знати», «відати»).
«Веди» були створені між другим і першим тисячоліттям до нашої ери і є одним із
найдавніших літературних витворів людства. Веди в основному складаються гімнів
богам. Але в них є і чимало космогонічних гімнів, в яких робляться спроби
осмислити проблеми походження світу, його витоків. А це є зародження
філософської думки, хоча і в міфологічних образах.
Найбільш чітко філософський аспект Вед виражений в
«Упанішадах», в котрих філософська думка переважає над міфологічною.
«Упанішади», що означає «прихована таємниця», є переказом
релігійно-філософського вчення про Брахму, або світову душу і сутність світу.
Початком світу, його витоком є Брахма (Бог), якась безтілесна субстанція, яка
пронизує світ, є його початком і, в підсумку, завершенням. Брахма не є особою,
як Бог у християнстві, це - Дух. Оскільки Бог пронизує Всесвіт, то в
«Упанішадах» висловлюється думка про те, що в світі діє універсальний закон,
якому підпорядковується і становлення конкретних тіл і явищ, і великі космічні
періоди розвитку.
Саме в Упанішадах вперше висловлена ідея відплати у потойбічному
житті за земне життя (карма) і сформульована думка про те, що душа людини
безсмертна і після смерті свого «господаря» переселяється в інше тіло — людини,
тварини чи навіть рослини (це перевтілення душі отримало назву «сансара»).
Соціальне значення перевтілення душі полягає в тому, що кожне нове її втілення
залежить від поведінки людини, її життєвого шляху. Якщо людина виконує моральний
закон карми, то її душа вселяється у тіло людини вищої касти, якщо ж ні, то в
тіло людини нижчої касти або навіть тварини. Нагородою за проведене життя є
піднесення душі до всесвітнього духу – брахмана, злиття з ним і отримання
вічного життя.
Одним з філософських напрямків, який бере свій початок з
релігії брахманізму, є буддизм, який виник в Стародавній Індії у VI ст. до н.е.
і в ході історичного розвитку став поряд з християнством і ісламом однією з
найпоширеніших релігій. Засновником цього вчення вважають царевича Гаутаму,
прозваного Буддою (що в перекладі означає «просвітлений»). Основні ідеї
буддизму викладені у праці «Тріпітака» («Три корзини законів»).
Центральними в буддистському вченні є чотири благородні
істини.
По-перше, існування кожної людини нерозривно пов'язане із стражданням,
незалежно від того, праведний чи неправедний спосіб життя вона веде.
Народження, хвороба, старість, смерть, зустріч з неприємним і розлука з
приємним, неможливість досягнути бажаного — все це веде до страждань. Життя
людини в буддизмі — потік невгамовної спраги, нездійсненних прагнень і бажань,
бо досягнення їх веде до нових бажань і так безкінечно. Людина стає вічно
незадоволеною і тому страждає.
По-друге, причиною страждань є прагнення до життя, спрага життя,
прагнення до насолоди і чуттєвих задоволень.
По-третє, буддизм ставить за мету вийти із «ланцюга» страждань.
Звільнитись від страждань потрібно і можливо при житті, «перервавши» ланцюг
перевтілень і звільнившись від спраги життя. Для цього в буддизмі вироблені
певні засоби, оволодіваючи і використовуючи які, людина може досягти особливого
стану - нірвани. Досягнення нірвани є вищим благом і метою буддизму. Нірвана —
це стан абсолютного спокою, коли відсутні усі бажання, прагнення, пристрасті і
пов'язані з ними страждання. Це такий стан душі, коли для людини втрачає
значення будь-яка чуттєвість, і людина живе в зовсім іншому світі, в світі
іншої духовності і отримує якесь особливе задоволення. Нірвана — це не смерть,
але повна втрата свого «Я», розчинення індивідуального життя в океані Всесвіту.
Якщо для європейців велику цінність має саме збереження і збагачення себе як
особистості, а щастя для них — це повнота життя у всіх його проявах і
можливостях, то для Сходу ідеалом стає зречення від життя, позбавлення від
індивідуальності і суб'єктивності, духовне злиття з божественним абсолютом.
На основі філософської концепції буддизму базується багато прикладних
вчень, які розробляють певні фізичні і духовні вправи для вдосконалення тіла і
духу, внаслідок чого людина формує в собі нові здатності, нове переживання
світу і певним чином змінює свою психологію.
По-четверте, буддизм виробив основні напрямки звільнення людини від
чуттєвості". Для цього потрібно зрозуміти чотири істини буддизму, а також
знати, дотримуватись і пройти вісім шляхів позбавлення від страждань. Вісім
шляхів включають в себе: правильну віру, правильну мову, істинну рішучість і
волю, правильні дії, правильний спосіб життя, правильну думку, правильні наміри
і правильне споглядання.
Головним моральним ідеалом буддизму виступає любов до всього живого і
утримання від заподіяння стану зла. Будда приділяв велику увагу не зовнішнім
вчинкам, а мотивам і намірам, тобто тому, що здійснюється всередині людини, у
самій глибині її душі. Будда, наприклад, вважав, що вбивцею є кожен, хто бажає
зла своєму ближньому. Людина тому й повинна пройти ланцюг перероджень, щоб
звільнитись від зла у своїй душі, накопичити чесності, досягти духовної
досконалості.
У буддизмі вироблені вихідні засади того, як людина, приречена своїм
народженням для страждання, може жити в світі і знаходити в житті вищі
цінності. Крім буддизму філософська думка Стародавньої Індії представлена
великою кількістю вчень, напрямків як матеріалістичної, так і ідеалістичної
орієнтації: йога, чарвака- локаята, ньяя, санкх'я, міманса, вайшешика та інші.
Усі філософські школи Китаю, висуваючи та обґрунтовуючи свої ідеї,
постійно зверталися до класичних книг китайської освіченості: «Книга пісень»
(Ши цзин), «Книга історії» (Шу цзин), «Книга порядку» (Лі шу), «Книга перемін» (І-цзин).
У «Книзі перемін» містяться перші філософські осмислення проблем людського існування,
основи і принципи філософського мислення. Разом з тим — це книга ворожби і
пророкувань.
Основні поняття «Книги перемін» — інь, ян і дао. Теорія «Інь-ян» єдина
для всієї китайської культури. Згідно з цією теорією існують дві сили, дві
тенденції, які взаємно заперечують одна одну, але і взаємодоповнюють. Одна сила
потенційно завжди містить у собі іншу і на вищому ступені розвитку може
перетворюватися у неї.
Сполучення «інь» і «ян» породжує усе існуюче в світі. Це дві космічні
сили, які упорядковують хаос і утворюють три основні реальності — землю, небо і
людину. «Ян» — символ неба, щось активне, світле, уособлення чоловічого начала
у світі «Інь» — жіноче начало, символ землі, темний бік світу, йому належить
пасивна роль.
Чергування «інь» і «ян» називається, шляхом Дао. Дао означає «шлях усіх
речей в світі» ,позбавлений індивідуальності світовий закон, принцип єдності
світу. Дао, підкоряються і природа, і суспільство, і людина.
Філософія стародавнього Китаю представлена багатьма школами, але найбільш
чітко її характерні риси репрезентовані в конфуціанстві і даосизмі.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |