Контрольная работа: Українці в гарячих точках планети
Контрольная работа: Українці в гарячих точках планети
Міністерство освіти і науки України
Волинський національний університет імені Лесі
Українки
Індивідуальна робота
на тему:
"Українці в гарячих точках планети"
Виконав:
студент 52 групи
факультету міжнародних відносин
Гут А.В.
Луцьк 2010
Зміст
Вступ
1. Політика України відносно миротворчості в СНД
2. Участь України в миротворчій діяльності
міжнародного співтовариства
3. Аналіз миротворчої діяльності України
Висновок
Список використаної літератури
Додаток
Вступ
Різні
науково-дослідні організації, які займаються проблемами гарячих точок планети,
дають трохи відмінні кількісні оцінки сучасної ситуації і привласнюють їм свої
рейтинги.
Так,
Гейдельбергський інститут (ФРН) у 2006 році зареєстрував 278 конфліктів. 35 з
них мають гостронасильницький характер. У збройних зіткненнях беруть участь і
регулярні війська, і загони бойовиків. Але людські втрати несуть не тільки
вони: ще більше жертв серед мирного населення.
У 83
випадках конфлікти протікали в менш твердій формі, тобто застосування сили
відбувався тільки час від часу. В інших 160 випадках конфліктні ситуації не
супроводжувалися бойовими діями. 100 з них носили характер декларативного
протистояння, а 60 протікали у формі схованого протиборства.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту проблем миру, в даний
час на планеті продовжується понад 30-ти великих конфліктів (Див. додаток А)
(число жертв в кожному з них – не менше 1000 чоловік).
Неурядова
організація США "Fund for peace" обнародувала перелік найбільш
проблемних країн світу. За визначенням організації, проблемними вважаються
країни, в яких більшість населення не вважає уряд легітимним, а уряд не може
ефективно контролювати територію країни.
Цього року перелік очолили Судан, Ірак, Пакистан,
Афганістан, Північна Корея, Непал, Узбекистан і Киргизстан. Україна на 86-му
місці.
Одна з основних причин нових конфліктів, сепаратизм, судячи з усього, ще
тільки набирає силу і має величезний руйнівний потенціал. Міжнародне
співтовариство активно шукає способи протидії хвилі насильства, що загрожує
самим основам сучасного світового порядку. Звідси підвищений інтерес до
миротворчості, як до одного з найбільш ефективних шляхів запобігання і
врегулювання конфліктів.
Більше
половини всіх гарячих точок приходиться на Африканський континент. На Близькому
Сході уже кілька років йде війна в Іраці. Афганістан, де намагається навести
порядок НАТО, теж ще дуже далекий від заспокоєння, і інтенсивність нападів
талібів і бойовиків Аль-Каіди на урядові структури, війська і поліцію, на
військові підрозділи Північноатлантичного альянсу тільки зростає.
Деякі
міжнародні експерти припускають, що збройні конфлікти щорічно забирають до 300
тис. життів, в основному – мирних громадян. На них припадає від 65 до 90% втрат
(цифра коливається в залежності від інтенсивності бойових дій). Статистика
свідчить, що тільки 5% загиблих у Першій світовій війні були мирними жителями,
а в Другий світовий вже близько 70% убитих.
Однак
у жодному з нинішніх збройних конфліктів не відбуваються зіткнення між різними
країнами. Боротьба йде усередині неблагополучних держав. Урядам протистоять
різні воєнізовані формування повстанців, бойовиків і сепаратистів. І усі вони
переслідують самі різні цілі.
Актуальність проблем, пов'язаних з підтримкою миру, очевидна для України.
Багато в чому це обумовлено її географічним положенням. Україна знаходиться в
безпосередній близькості від вогнищ конфліктів, діючих – Придністров'я,
Північний Кавказ – і потенційних. У ширшому плані – Югославія, Середня Азія,
турецький Курдистан, Кіпр і т.д. Розширення НАТО на схід, в певних умовах,
також може стати джерелом напруженості для держав "буферної" зони, у
тому числі і України.
Населення України є етнічно і релігійно неоднорідним. Населенню ряду
східних областей і Кримської автономії властиві певні сепаратистські настрої.
Велика кількість етнічних українців знаходиться за межами батьківщини, у тому
числі і в неспокійних регіонах, що потенційно загрожує появою масових потоків
біженців. Не застрахована Україна і від територіальних претензій з боку
сусідніх держав.
Незавидним є і економічний стан України. Перебудова економіка
зустрічається з великими труднощами і проблемами – невідповідність різних
галузей, технологічна відсталість, приховане і явне безробіття, відсутність
фінансових і матеріальних ресурсів, недосконалість законодавчої бази у області
економіки і податкової політики і т.д.
У політичній сфері не викликає сумніву завдання інтеграції в світову
спільноту, необхідність зайняти гідне місце в міжнародних організаціях,
створити образ демократичної, цивілізованої країни, укріпити міжнародний
авторитет. Іншим важливим завданням є створення умов для мирного і безпечного
розвитку України, зміцнення регіональної і Європейської безпеки. Одним з
найпривабливіших шляхів вирішення цих задач може стати участь України в
міжнародній політиці підтримки миру в гарячих точках нашої планети. Ситуація,
що склалася в Україні, в цілому сприяє такій участі. Можна виділити наступні
сприятливі чинники:
–
достатньо велика і
добре оснащена армія, що потребує скорочення і реформування;
–
сприятлива громадська
думка;
–
висока мотивація
служби у складі міжнародних сил;
–
традиційно низька
чутливість суспільства до втрат в порівнянні з країнами Заходу.
До чинників, перешкоджаючих активній участі в миротворчості, відноситься,
в основному, відсутність належних фінансових ресурсів. Певну трудність складає
подолання скептичного ставлення частини суспільства до сумісних з Росією акцій
в рамках СНД, відсутність концепції, доктрини, механізму і законодавчої бази
миротворчості. Серед перерахованих перешкод, очевидно, немає непереборних. За
винятком універсальної проблеми браку коштів, решта перешкод носить політичний
характер і можуть бути вирішені за наявності достатньої політичної волі,
направленої в потрібному напрямі.
1. Політика України відносно миротворчості
в СНД
Ставлення України до миротворчої діяльності на території колишнього СРСР
можна визначити одним словом – неучасть. Відсутність належних ресурсів,
підозрілість відносно намірів Росії, невизначеність політики відносно колишніх
радянських республік та інші чинники стали причиною того, що Україна:
–
відмовляється від
участі в будь-яких формах миротворчої діяльності на тій підставі, що вона в
основному проводиться на двосторонній основі і конкретні операції не мають
мандата РБ ООН;
–
відмовляється від
участі в розробці основних документів, що визначають миротворчу діяльність на
території Співдружності. Це посилання ґрунтується на тому, що СНД не є
регіональною організацією, визнаною в цій якості ООН і тому не може самостійно
розробляти правові акти в області миротворчості.
Україною не підписана "Концепція запобігання і врегулювання
конфліктів на території держав-учасників СНД", угоди "Про групи
військових спостерігачів" і протоколи до них підписані з обмовками. У
другій групі документів Україною підписуються тільки документи, що стосуються
заходів превентивної дипломатії і повністю ігноруються документи по введенню
миротворчого контингенту (рішення СГГ, мандат миротворчих сил і т.д.).
Прикладом цього підходу може служити обговорюване на Раді глав держав рішення
про продовження мандата КСПМ в зоні конфлікту в Абхазії. На самміті глав держав
СНД (19.01.96 р., Москва) Україною підписано "Рішення по врегулюванню
конфлікту в конфлікту в Абхазії, Грузія", що фактично встановлює режим
економічної (п. 6а)) і політичної (пп. 6а), 7) блокади Абхазії, при цьому не
підписано "Рішення про продовження терміну перебування і мандат КСПМ в
зоні конфлікту Абхазії, Грузія" і сам "Мандат." Фактично,
військово-політичне керівництво України, не враховуючи досвід російської
миротворчості і повторюючи її ж помилки, зараз перебуває, дотримуючись
вищевикладеної класифікації, у стадії "споглядання". Слід зазначити,
що реалізація подібної політики має свої позитивні сторони. Зокрема, цей підхід
бездоганний в частині дотримання міжнародної правової бази (вище вже
наголошувалося, що практика вирішення конфліктів в СНД не цілком відповідає
критеріям і практиці ООН). Крім того, він не суперечить громадській думці, що
зберегла негативні асоціації, пов'язані з "виконанням інтернаціонального
обов'язку в Афганістані". Існуюча позиція України з цієї проблеми має
також об'єктивні причини:
–
економічна криза не
дозволяє забезпечити виділення необхідних матеріальних засобів на підготовку і
проведення миротворчих операцій в Співдружності;
–
у складі Збройних Сил
України відсутні військові контингенти, готові в повному об'ємі виконати
поставлені завдання в ході проведення миротворчих операцій;
–
повністю відсутня
правова база, що визначає процес планування і проведення таких операцій.
І якщо останні з вищеперелічених причини усунені за наявності відповідної
політичної волі, то нестача бюджетних асигнувань є серйозною перешкодою. Проте
очевидно, що абсолютна неучасть у процесі миротворчості на території СНД є
далеко не прагматичною позицією. Відмова від будь-яких форм співпраці з
державами-учасниками СНД не дозволяє укріпити позиції і авторитет України серед
держав Співдружності, створити відносно безпечний простір в безпосередній
близькості біля своїх кордонів, укріпити регіональні зв'язки, особливо в
області оборони і безпеки. Тому слід, мабуть, визнати, що актуальною на даний
момент є суттєва зміна політики України відносно миротворчої діяльності на
території Співдружності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5 |