Реферат: Історія митної справи та митної політики
Помірна
хата — здійснювала торгові операції з зерном, овочами й іншими товарами, а
також були організовані й діяли митні хати в уїздах. У них безплатно служили
купці першої гільдії, як вибрані митні голови. За нарахування мита, яке
перевищувало певні суми зборів, вони отримували грошову винагороду, а за
недобір надходжень — стягувалися збитки. Окрім купців-цілувальників у митних
хатах їм допомагали дяки, які працювали по найму і записували в митні книги
дані про товар, власника, а також суму митних зборів.
З
розвитком різних галузей сільського господарства, ремесел і промислів,
мануфактурних виробництв в Україні розширювались торговельні стосунки купців,
частини феодалів і заможних селян. Виробнича спеціалізація окремих районів і
розвиток на цій основі товарного виробництва обумовили нові формування як
внутрішнього, так і зовнішнього ринку. В другій половині XVII і на початку XVIII століття торгівля, як і раніше,
зосереджувалась на ярмарках та базарах. У цей час лише на Лівобережній Україні
щорічно збиралось 390 ярмарків, а на Слобожанщині 219. Найбільші з них були п
Ніжині, Переяславі, Львові, Кам'янці-Подільському, Вінниці. Житомирі, Бару,
Луцьку. В Ніжині і Ромнах продавалось товарів на декілька мільйонів рублів. До
наших днів дійшов такий історичний факт, що в 1785 році торговий обіг на Покровському.
Хрещенському і Троїцькому ярмарках досяг 40 мли. руб. Українські землі все
більше втягувались у систему російського ринку. В центральних районах Росії все
частіше бували купці з Києва, Ніжина, Переяслава, Харкова. Для них вже існували
гостинні двори в Севську, Брянську. Розвитку торгівлі сприяли реформи Петра І,
які передбачали звільнення українських купців від мита. Бахчисарайський мирний
договір 1681 року завершив війну сильного мита. В 1753 році Лівобережна Україна
Україна була включена в єдину внутрішню митну систему Російської держави. В
російському експорті Україна займала досить вагоме місце.
Не
дивлячись на державні кордони й перепони, які чинили окремі урядові діячі
Австрії, Турції, Угорщини, Речі Посполитої, Правобережна Україна й
західноукраїнські землі також все більше задійснювались у систему російського
ринку. Так, у 1741 році 348 селян з Правобережної України вивезли 3 тисячі
пудів хліба на російські ринки. Одночасно значна кількість товарів Росії збувалась
у Львові, Фастові, Богуславі, Білій Церкві. Тільки в червні — серпні 1790 року
через Васильківську митницю на ярмарки Львова, Броду, Дубна російські купці
вивезли товарів на суму близько 11,5 тисяч рублів.
У
1817 році в Україні відбулось 2346 ярмарків, на яких поруч з продукцією
місцевого виробництва продавались вироби центральних губерній Росії
(Московської, Володимирської, Костромської). Найбільший торговий обіг в Україні
мали ярмарки так званого всеросійського значення у Києві, Харкові, Єлизаветграді,
Ромнах, Полтаві. Київський контрактовий ярмарок, який проводився щорічно в
січні, запрошував до себе тисячі купців з різних місцевостей Російської
імперії, а також Австрії, Прусії, Франції, Англії. Тут укладались договори на оптову
купівлю-продаж продукції сільського господарства, промислових виробів,
надавались позички в місцевих банках, сплачувались борги.
У
часи царювання Петра 1 одним з перших заходів стосовно митної справи був Указ
1699 року про справляння мита в Архангельську з напоїв, які привозились."1
У той період розвиток промисловості, мануфактур, сільського господарства дав новий
поштовх внутрішній торгівлі. А вихід Росії в Балтійське море, численні
зовнішньополітичні акції уряду відкрили шлях російським мануфактурним товарам в
Європу. Активізувалась зовнішня торгівля, в чому немалу роль відіграв прийнятий
в 1724 році митний тариф. В інтересах вітчизняної промисловості високими
митними ставками обкладались імпортні товари, виробництво яких у Росії вже було
освоєно, або тільки налаштовувалось. Такі товари, як залізо, шовкові тканини, скипидар,
віск, суха шкіра, пергамент та ряд інших обкладались митом в розмірі 75
відсотків; полотно, оксамит, золочене і прядильне срібло — 50%; окремі види
тканини, зброя — 25% від ціни. На товари, які не вироблялись у країні,
накладалось помірне мито — від 4 до 10%, хірургічні інструменти, окуляри митом
не обкладались взагалі. Товари, які вивозились з Росії, обкладались 3%-м митом,
окрім промислової сировини і напівфабрикатів, які були необхідні для російських
фабрик. Щодо цих товарів було застосоване заборонне мито. Цей тариф спочатку
було введено тільки в портах, а пізніше й на сухопутному польському кордоні.
Поступово
організація митної справи в Росії удосконалювалась. Управляти митними зборами з
1718 року почала затверджена Петром І Комерц-колегія, яка була самостійним
управлінським відомством. Як і раніше, вибирались з купців керуючі митницями —
вони тоді вже називались митними бурмістрами, а з 1720 року - обер-цольнерами,
які отримували гроші протягом року на правах службовців.
Історичні
факти засвідчують, що в 1789—1790 роках великий російський письменник, автор
знаменитої "Подорожі із Петербурга в Москву", Олександр Миколайович Радищев
працював на посаді помічника, а згодом і керуючого Санкт-Петербурзької митниці.
А
з 1794 по 1800 рік посаду президента Комерц-колегії в Санкт-Петербурзі займав
видатний російський письменник і поет Гаврило Романович Державін.
З
1721 року заборонений для перевезення через кордон товар дозволялось конфісковувати.
Уряд Петра І для забезпечення успішного проведення заходів з митних питань
зміцнював державні кордони. На заході їх охороняло регулярне військо. До кінця
царювання Петра І тут існувало 15 фортець, в тому числі 11 морських (Петербург,
Кронштадт, Шлісельбург та ін.) і 4 сухопутних (Псков, Великі Луки, Смоленськ,
Брянськ). Поміж ними й попереду них було облаштовано мережу форпостів. Указ
1723 року передбачав, що: "на дорогах учредить крепкие застави, малые дороги завалить лесом или перекопать
рвами и всех едущих стороной от застав наказувать изъятием того, с чем они
будут взяты".
Правонаступники
Петра І намагались продовжувати політику заохочення вивезення російських
товарів, щоб збільшувати доходи державної казни шляхом справляння мита й боротьби
з контрабандою. В 1731 році було прийнято Морський митний Статут, який визначав
порядок заходження іноземних торгових кораблів у російські порти. В середині
XVIII століття в Росії справлялось 17 різних митних зборів. Процедура огляду товарів
і запису в книгах була дещо складною. Все це певною мірою негативно позначалось
на розширенні зовнішньої торгівлі. А тому, з ініціативи графа П. І. Шувалова,
який в уряді вів питання внутрішньої політики Росії і дотримувався протекціоністського
зовнішньоторговельного курсу, в 1753—1757 роках було проведено велику митну
реформу.
Указом
1753 року з січня 1754 року було відмінено рубльове мито і всі 17 митних зборів
з внутрішньої торгівлі. Це був радикальний захід. Щоб компенсувати недобір у
державну казну, було збільшено в середньому на 13% митні ставки з операцій, які
проводили російські та іноземні купці в портових і прикордонних
митницях.1" Таким чином, внутрішні митні кордони було ліквідовано й митні
операції виносились на лінію державного кордону. В 1754 році була затверджена
прикордонна сторожа як особливий корпус війська, що охороняв кордони в Україні
і Фінляндії, а пізніше, в доповнення до цього — сторожа із Запорізьких козаків
і митна сторожа, яка складалась з митних об'їждчиків.
Реформа
1753 року, яка доповнювалась Статутом 1751 року, принесла в державну казну
значний прибуток. Якщо при імператриці Єлизаветі митні збори складали понад 900
тисяч рублів на рік, то на початку царювання Катерини II прикордонні митниці
давали в казну понад 2 млн. руб. У відповідності з митним тарифом 1766 року
більшість товарів, які ввозились у Росію, обкладались невеликим митом — від 12
до 30%, а тариф 1782 року взагалі звільнив більшість товарів від мита, а для
тих, що залишилися, встановивши товарний збір розміром 10% від їх вартості.
Маніфестом
1755 року та Указом 1767 року було відмінено монополію і проголошено свободу
промисловості й торгівлі. Селянам надавалась можливість займатися виготовленням
і продажем промислових виробів; швидко зростав обсяг зовнішньої торгівлі.
Охорона
російських кордонів не була зосереджена в руках одного державного органу. В
1782 році Катерина II заснувала митну сторожу на західному кордоні у вигляді
"особой таможенной пограничной цепи й стражи для отражения потайного провоза
товаров". Вона складалася з митних наглядачів — по одному на кожні 10
верств, які несли дозори на своїй дільниці. Якщо наглядач чи об'їждчик, який
йому підпорядковується, були не в змозі самостійно затримати контрабандиста,
вони зобов'язані були переслідувати того до найближчого поселення і там
звертались за допомогою до місцевого самоврядування. Пошук контрабанди
стимулювався: частина вилученого товару передавалась на користь тих осіб, що
затримували.
У
період 1790 — 1822 років на митну систему відчутний вплив здійснили політичні
відносини Росії з європейськими державами.
Це
відомство було створено як сукупність установ, підпорядкованих керівництву
центрального галузевого органу управління. Це відомство проводило справи, ввірені
йому, на підставі закону "Загальне установлення міністерств" 1811
року, а також згідно із "Законом, статутом, установленням, власним своїм
порядком і управлінням". На підставі цього Закону було прийнято
"Установлення митного управління з Європейської торгівлі"'8' 24
червня 1811 року. Цей закон став основою при становленні єдиного
централізованого митного відомства. Його прийняття було викликано тим, що "по
тісному зв'язку митного улаштування з правильним рухом торгівлі, давно вже
прийняте було за необхідне постановити тверді й однакові правила".
Страницы: 1, 2, 3 |