Курсовая работа: Організація договірної роботи митних органів та участь в ній юридичних служб

Так, Ю.Тихомиров має рацію, що публічно-правове регулювання здійснюється переважно шляхом нормативної орієнтації та імперативних приписів, які здійснюють владно-управлінський вплив на волю і свідомість фізичних та юридичних осіб, спонукаючи та примушуючи їх до дії для досягнення спільної мети й задоволення публічних інтересів. Однак поряд з цим публічне право використовує й договірні засади як особливий спосіб регулювання. Звичайно, митно-правове регулювання, з огляду на його належність до публічно-правової сфери, реалізується насамперед шляхом використання приписів, встановлення обов'язків, заборон Разом з тим демократизація українського суспільства дозволяє здійснити перехід від жорстких адміністративно-командних методів управління як у галузі економіки, так і у митній сфері, зокрема, до більш гнучких способів регулювання суспільних відносин. Такий перехід дозволяє митним органам все активніше використовувати у своїй діяльності договірні форми. На думку В. Нагребельного, адміністративний договір як засіб реалізації демократичних принципів та поєднання економічних і адміністративних методів у сфері управління може ефективно застосовуватись в управлінській і організаційпо-господареькій сферах, у взаємовідносинах між центральними органами державної виконавчої влади та відповідними регіональними структурами.

3.2 Мета використання адміністративних договорів у практиці митних органів

Порівняльний аналіз визначень правової категорії „адміністративний договір" свідчить про відсутність єдиної позиції щодо її змісту, а теоретичні обґрунтування використання цих договорів — про відсутність досвіду їх практичного застосування. Тому варто погодитись з Ю.Козловим у тому, що адміністративно-правовий договір — це нове та ще недостатньо осмислене явище, адже сама природа державного управління передбачає імперативність одностороннього юридично-владного волевиявлення, а договірні зв'язки випливають з рівності їх учасників. Тим не менше, визнаючи цей факт, ні у кого не виникає сумнівів у перспективності застосування різних форм адміністративного договору (угоди) у державному управлінні. Більш того, окремі науковці вважають, що удосконалення механізму державно-управлінської діяльності в умовах адміністративної реформи міцно пов'язано з розвитком такої форми, як адміністративні договори, що робить проблему їх дослідження однією з найбільш актуальних для сучасного українського права. З огляду на завдання дослідження, автором використовується наступне його поняття. „Адміністративний договір — це угода, укладена суб'єктами адміністративного права на підставі адміністративно-правових норм у загальнодержавних та інших публічних інтересах, правовий режим якої визначається змістом владних повноважень, носієм котрих є обов'язково одна із сторін"[16, 117]..

Адміністративні договори укладаються митними органами з метою:

Ø  реалізації сучасної митної політики;

Ø  досягнення цілей ефективного державного регулювання в митно-правовій сфері;

Ø  здійснення позитивного функціонування системи митної служби;

Ø  сприяння реалізації суб'єктами господарювання своїх прав і законних інтересів.

Договірні форми активно використовуються у відносинах між митними органами та іншими органами виконавчої влади, галузевими асоціаціями (об'єднаннями) суб'єктів господарювання, окремими суб'єктами ЗЕД. Отже, адміністративні договори укладаються у публічних інтересах, а їх цільова спрямованість — досягнення загального соціального блага.

Разом з тим практика діяльності митних органів свідчить, що нині питання, пов'язані з організацією та здійсненням взаємодії і які повинні вирішуватись шляхом встановлення договірних відносин, розв'язуються дещо інакше. Так, для удосконалення взаємодії, координації зусиль та розмежування функцій міждержавними органами, у тому числі й Державним митним комітетом України (нині — Держмитслужба України) свого часу видано спільний наказ, який затверджував відповідну Інструкцію. У ній визначались мета спільної діяльності, напрями, форми та рівні взаємодії, а також повноваження цих органів. Очевидно, що видання органами виконавчої влади цього акта мало на меті організацію діяльності з приводу спільної реалізації покладених на них повноважень, а значить і задоволення державних та суспільних потреб. Затвердження Інструкції передбачало, по-перше, добровільність її підписання, тобто наявність вільного волевиявлення сторін; по-друге: ці органи знаходяться на одному організаційно-правовому рівні, що свідчить про їх юридичну рівність, а значить правовідносини, які між ними виникнуть, матимуть горизонтальний характер, по-третє, досягнення згоди щодо усіх істотних умов; по-четверте, взаємовигідний характер, адже взаємодія підвищить ефективність діяльності як кожного окремо взятого органу, так й їх разом взятих, по-п'яте, визнання взаємної відповідальності за встановлені обов'язки. Наявність зазначених вище умов, згідно із загально правовою теорією та сучасною історією адміністративного договору дає можливість визнати такий різновид адміністративного договору. Хоча те, що у ньому присутні усі загальнообов'язкові реквізити договору, може поставити під сумнів висновок щодо різновиду форми діяльності.

3.3 Особливості функціонально-управлінського договору

І найбільш характерним для митних органів с дослідження такого різновиду адміністративних докторів, який у науковій літературі отримав назву функціонально-управлінського договору. Останні за участю митних органів укладаються для координації їх діяльності з іншими органами державної влади при розв'язанні спільних завдань. Укладання таких договорів дозволяє посилювати взаємодію митних органів з іншими структурними елементами виконавчої влади, шляхом уточнення, конкретизації, або додаткового гарантування повноважень для реалізації митної політики держави. У таких актах, як правило, визначаються мета, основні напрямки, і форми взаємодії, повноваження сторін. Як приклад такого договору можна навести Генеральну угоду про співробітництво і організацію взаємовідносин Держмитслужби України та Державної адміністрації залізничного транспорту України. Предметом цієї Угоди є організація і практичне забезпечення взаємодії митних органів і залізниць при здійсненні митного контролю та митного оформлення вантажів на прикордонних та внутрішніх залізничних станціях, контроль за переміщенням через територію України зовнішньоторговельних вантажів залізничним транспортом, налагодження обміну наявною у їх розпорядженні інформацією при розшуку недоставлених за призначенням вантажів [16, 118].

У Меморандумі закріплювалися домовленості між сторонами про: сприяння вдосконаленню вітчизняної нормативно-правової бази з питань оподаткування товарів та визначення їх митної вартості при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, сприяння підприємствам, які гарантують сплату в повному обсязі встановлених законодавством податків і зборів; здійснення між сторонами обміну необхідною інформацією; проведення спільних заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці у питаннях повноти оподаткування товарів при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, створення спільних робочих груп для проведення консультацій та підготовки пропозицій щодо вирішення питань, які становлять спільний інтерес у сфері оподаткування товарів при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, а також питань, пов'язаних з оптимізацією процедур митного контролю та оформлення. Як випливає з його змісту, цей адміністративний договір має нормативний характер, тобто містить загальнообов'язкові правила поведінки, реалізація яких при потребі забезпечується державою.

Па виконання положень Меморандуму про співпрацю Держмитслужба України шляхом укладання протоколів про співпрацю встановила договірні відносини також з недержавними інституціями - галузевими асоціаціями. Відповідно до укладених угод суб'єкти ЗЕД взяли на себе зобов'язання гарантувати сплату встановлених законодавством податків і зборів у повному обсязі й у грошовій формі, заявляти митну вартість товарів при імпорті, виходячи з рівнів вартості цих продуктів, що відповідають дійсній інформації Натомість, вони отримали право на лібералізацію митних процедур.

У свою чергу, розглянуті вище протоколи про співпрацю передбачають обов'язкове укладання між митними органами і конкретним суб'єктом ЗЕД угоди про надання посадовим особам митних органів прав безперешкодного доступу до фінансових і банківських документів підприємства, що стосуються ЗЕД — угоди про аудит. Вона укладається з метою перевірки митними органами додержання цими суб'єктами вимог митного законодавства при здійсненні ЗЕД. Відповідно до такої угоди митні органи отримують право безперешкодного доступу до фінансових та банківських документів суб'єкта ЗЕД й до інформації, розміщеної на інших носіях, що стосуються переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон України, після закінчення усіх митних процедур. Чинним митним законодавством таке право митним органам не надано, а тому Є.Додін правомірність цих дій поставив під сумнів. Разом з тим він повністю підтримує прагнення Держмитслужби України до подальшої лібералізації порядку переміщення товарів через митний кордон держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур від 18 травня 1973 р. (у редакції Протоколу від 26 липня 1999 р), іншим міжнародним нормам, правилам і стандартам.

Головною метою такої співпраці митних органів із суб'єктами господарювання є контроль за дотриманням митного законодавства, протидія митним правопорушенням, захист споживчого ринку держави, створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон держави, недопущення втрат державного бюджету. Наведене свідчить про те, що укладання адміністративних договорів спрямовано на задоволення публічного інтересу.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6