Реферат: Технологія виконання поліпшеної штукатурки по цегляній поверхні з накривкою

- молоток для насічення поверхні. Застосовують для насічення невеликих площ бетонних і цегляних поверхонь.

Сокіл використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити розчин на поверхню і ущільнювати його.

Виготовляють цей пристрій з деревини (ялини, сосни) або алюмінієвого листа розміром 400x400 чи 400x450 мм, завтовшки не більше 15 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень.

Штукатурна лопатка, або кельма призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Кельмою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють кельму серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплена дерев'яна ручка завдовжки 125 мм.

Ківш (призначений для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його об'єму, можна накинути на поверхню 0,8—1,5 л розчину.

Для розрівнювання, ущільнення і обробки штукатурного шару використовують півтерок і терки.

Півтерки призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню кельмою, ковшем або механізованим способом. Виготовляють їх з просоченої оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні півтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см). Малим півтерком можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних для великих півтерків ділянках поверхні. Великі півтерки застосовують для розрівнювання фасок на зовнішніх кутах конструкцій.

Алюмінієві півтерки здебільшого застосовують для згладження і натирання накривного шару штукатурки, з цією ж метою використовують алюмінієві півтерки з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою.

Виконуючи високоякісну штукатурку із застосуванням інвентарних маяків, штукатурний шар розрівнюють малкою (рис. 3, б), яку пересувають вздовж маяків. Довжина робочої кромки малки повинна відповідати відстані між маяками.

Правилом (рис. 3, г) завдовжки 1,2—2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з деревини або з деревини, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь.

Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою.

Кутові півтерки дерев'яні або алюмінієві використовують для опорядження кутів. Півтерок для опорядження внутрішнього кута називають лузговим, зовнішнього — усьоночним. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками.

Дерев'яну терку застосовують для затирання накривного штукатурного шару на плоскій поверхні. Проте після цього поверхня все ще залишається шорсткою, з дрібними подряпинами. Щоб уникнути цих дефектів, застосовують терки, підбиті гумою або повстю.

У галтелях (скруглених розчином кутах приміщення біля стелі) штукатурку затирають дерев'яною галтельною теркою.

Сталева гладилка призначена для згладжування накривного шару штукатурки, ущільнення і згладжування шару мозаїчного розчину при влаштуванні підлог, а також для залізнення поверхонь. Гладилку, яка може бути з однією або двома ручками, виготовляють з листової сталі завтовшки 1—2 мм.

Для нанесення шару безпіскової накривки і розрівнювання його застосовують гладилку іншої форми.

Для виконання прямолінійних тяг користуються шаблонами, лінійкою та відрізачкою.

2.2        Підготовка поверхонь до штукатурення

Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути шорсткою, чистою, без пилу і масних плям. Природної шорсткості поверхні недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на ній під час підготовки до штукатурення створюють штучну шорсткість.

Підготовка цегляних та бетонних поверхонь. Цегляні поверхні стін, виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою, зубилом, насікальним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3—5 мм завглибшки на відстані 50—80 мм одна від одної. Виконуючи цю операцію, треба працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуючись справним інструментом.

Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за допомогою стиснутого повітря, що подається в приміщення по шлангах від компресорної установки, і рясно змочують водою, аби під час штукатурення вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або з шлангів, підключених до водопровідної мережі.

Кам'яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи з твердого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилом. Якщо поверхня забруднена на значній площі, її очищають піском за допомогою піскоструминних апаратів. Штукатурити починають через 1—2 год після змочування поверхні водою.

2.3  Приготування розчину

Розчин приготовляють невеликими порціями, без уповільнювачей гіпсу. Відмоложений чи злегка схопившийся розчин приміняти не рекомендується. Грунт для накривки ретельно вирівнюють, а якщо він підсох - змочують водою.

Для роботи приміняють стальні полутерки-гладилки довжиною 250 к 600 мм, шириною 150 мм, з одної чи двома ручками, а також відрізовки

Техніка роботи складається з наступного: приготовлений розчин накладають в вигляді валика на гладилку по всій її довжині, приставляють гладилку до поверхні, роблять необхідної сили нажим, намащують на грунт шар накривки в 2 – 3 мм, потім ретельо розрівнюють і заглажують його.

 При стику кромку заздалегідь нанесеної накривки зрізають під кутом 30°, на зрізану кромку наносять нову порцію розчину, також ретельно розрівнюють і приглажують, щоб вона була в одній плоскості з попередньою. Роботу слід виконувати так, щоб не було дефектів.

Штукатурні розчини бувають прості і складні. Якщо у розчині міститься один в'яжучий матеріал, то розчин називають простим (цементний, гіпсовий), а якщо два і більше в'яжучих — складним (цементно-вапняний, вапняно-гіпсовий тощо).

Розчин повинен бути пластичним, мати потрібну рухомість (густоту) і водоутримувальну здатність.

Пластичним називають розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Пластичний розчин добре прилипає до поверхні і зчіплюється з нею.

Пластичність залежить від співвідношення в розчині в'яжучого і заповнювача. У пластичних розчинах міститься 25—30 % в'яжучого матеріалу, для економії якого в розчин додають пластифікатори: БС, глину тощо, Розчин з недостатньою кількістю в'яжучого матеріалу називають пісним, а з надмірною кількістю — жирним.

Аби визначити пластичність (жирність) розчину, його досить пригладити кельмою. Якщо під кельмою утвориться гладенька, без щілин, смуга, то розчин пластичний, З цією самою метою можна занурити у розчин і витягнути звичайну дерев'яну рейку. Якщо розчин прилипне до неї, то він пластичний, має достатню жирність.

Рухомість (густота) розчину залежить від кількості води в ньому: чим більше води, тям він рухоміший, і навпаки. Рухомість розчину вимірюють у сантиметрах за глибиною занурення в нього стандартного металевого конуса масою 300 г, який має поділки від 1 до 15 см. Для визначення рухомості конус встановлюють так, щоб його вершина дотикалась до поверхні розчину, і відпускають його. На скільки сантиметрів конус зануриться у розчин, така й буде рухомість.

Рухомість розчинів для штукатурних робіт повинна бути: для першого підготовчого шару (оббризку) — 10—12 см; для другого підготовчого шару (ґрунту) —7—9; для опоряджувального шару (накривки) — 10—12 см.

Властивість розчину вдержувати в собі воду під час зберігання, транспортування і нанесення на пористу поверхню називають водоутримувальною здатністю. Високу водоутримувальну здатність мають пластичні розчини.

За міцністю штукатурні розчини поділяють на такі марки: 10, 50, 75, 100.

Склад розчину записують цифровим співвідношенням масових або об'ємних його частин, наприклад: цементний розчин 1:3. Це означає, що для приготування такого розчину слід брати одну частину цементу і три частини піску. Для приготування цементно-вапняного розчину 1:1:5 треба брати одну частину цементу, одну частину вапняного тіста і п'ять частин піску.

Спосіб приготування. У посудині розводять вапно водою до утворення вапняного молока. Потрібну кількість піску насипають в ящик, добавляють вапняного молока і добре перемішують.

Для штукатурення бетонних поверхонь і поверхонь у приміщеннях з підвищеною вологістю застосовують цементні або цементно-вапняні розчини. Склад розчинів підбирають залежно від марки цементу, якості вапна і умов експлуатації штукатурки.

Цементні розчини мають такий склад: для оббризку — 1:2,5; 1:3; для ґрунту — 1:3, 1:4; для накривки — 1:2, 1:2,5.

Спосіб приготування. Потрібну кількість піску і цементу насипають в ящик і перемішують у сухому стані (гарцюють). У перегарцьовану суміш ллють воду до потрібної рухомості і перемішують.

Склад цементно-вапняних розчинів такий: для оббризку — 1:1:4,5; 1:1:5; для ґрунту — 1:1:6; 1:1:7—9; для накривки—1:1:4,5; 1:1:5.

Спосіб приготування. В ящик насипають потрібну кількість піску і цементу, суміш гарцюють. У суміш вливають окремо приготовлене вапняне молоко і добре перемішують.

2.4 Прийоми виконаня штукатурки

До початку роботи в приміщенні встановлюють поміст, на якому розміщують ящики з розчином, потрібний інструмент та пристрої, а також вимикають струм, якщо проводка під напругою. Працюючи на помості, штукатурять і начисто опоряджують спочатку стелю, а потім верхні частини стін до рівня помосту. Після цього його розбирають і штукатурять нижні частини стін, віконні та дверні відкоси. Працювати слід тільки справним інструментом на справних риштуваннях і помості, виконуючи правила техніки безпеки під час роботи на висоті.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5