Реферат: Релігійно-ідеологічний фактор в підготовці англійської революції

В протилежність пресвітеріанскій централізованію церкві індепенденти ділилися на безліч дрібних сект і в організаційному відношенні були взагалі роздрібленими. До індепендентів належали середня і дрібна міська буржуазия, частина нового дворянства – джентрі – частина селян, переважно східних графств, де довго зберігалися традиції лоллардизму. Міські плебейські елементи частково теж входили в найбільш крайні індепендентські секти.

Таким чином, індепенденти були і в релігійному і у соціальному відношенні вельми складна течія, що охоплювала цілий ряд найрізноманітніших сект, загалом радикальніших, ніж пресвітеріанські, але такі, що у свою чергу сильно розрізнялися між собою по своєму соціальному характеру, по соціальному сенсу своїх релігійних вимог. Радикально - демократичне крило индепендентов близьке широким народним масам міста і села, що відображало в якійсь мірі сподівання цих народних мас, було пов'язано з реформістськими ученнями, висунутими на континенті Європи.

Починаючи з 80-90-х років XVI ст. на пуритан хлинули багаточисленні урядові репресії. Особливо піддалися переслідуванням найбільш радикальні індепендентські секти. Багато индепенденты аби уникнути переслідувань, переселялися до Нідерландів, де вступали в зв'язок з континентальними (голландськими і німецькими) сектантами зокрема з меннонітами, наступниками анабаптистов. Частина цих емігрантів, радикально налагоджених пуритан, поверталася потім до Англії і посилено пропагувала тут свої радикальні церковні погляди. Багато пуритан-індепендентів, а частково і пресвітеріан, переселялося за океан, до Америки, де на початку XVII ст. вони почали заселяти на східному побережжі Північної Америки на території так званої Нової Англії. Не дивлячись на переслідування і гоніння, що продовжувалися і навіть посилилися в перші десятиліття XVII ст., пуританство продовжувало посилюватися. Збільшувалися чисельно як права - пресвітеріанська, так і ліва – індепендентська - течія пуританства. Навіть багато з тих, що належали офіційно до англіканської церкви співчували пуританам і вимагали проведення реформ державної церкви в помірно-пуританському дусі. Пресвітеріани і індепенденти видали немало палких публіцистів, авторів сотень релігійно-політичних памфлетів, у яких у формі релігійних висловів, міркувань, напучень і проповідей засуджувалася «зіпсована», «напівпапська» державна англіканська церква, а за одно з нею і королівську владу. Піддававшись репресіям з боку офіційної церкви і державної влади, фанатики-сектанти вважали себе мучениками «за праву справу» за «свободу народу». У самому парламенті найбільш опозиційно налаштовані оратори зазвичай виступали з промовами, запозичуючи аргументи, цитати і образи з найбільш поширених творів пуританської літератури.

2.         Левеллери. Розвиток, суспільно-ідеологічні положення

Головними ідеологами левеллеров були Джон Лілберн, Річард Овертон, Уїльям Уолвін, Томас Прінс. Саме у їх працях були закладені основні вимоги і цілі партії. Ключовим документом, на який постійно посилалися в своїх памфлетах Лілберн, Овертон, Уолвін і Прінс, була «Велика хартія вольностей». Вони вважали вимоги, що висувалися ними, відновленням свобод, загублених під час нормандського завоювання[3].

Ще в 1645 році в своєму памфлеті «Захист природного права Англії»[4] Лільберн різко критикував палату лордів, формулюючи положення про народний суверенітет. Лільберн писав: «Вища влада - в народі». Від народу отримав свою владу парламент, але народ не поступався йому верховною владою, тобто влада парламенту має бути обмеженою. Парламент «повинен робити не те, що йому хочеться, а те, що корисно для блага народу і не йде на шкоду народові». При цьому Лільберн не допускав думки про одночасне існування палати общин і палати лордів. Лорди не були вибрані, а значить вони не заручилися довірою народу, їх влада є тиранічною, одже їх влада має бути знищена разом з владою короля[5].

Лільберн виступав також проти привілеїв і феодальних титулів, за свободу релігійних переконань, недоторканості особи і майна, свободу друку і так далі Всі ці вимоги були направлені на знищення феодальних засад, що все ще панували в Англії. У 1646 році за свої рішучі виступи Лілберн був засуджений палатою лордів до тюремного ув’язнення і величезного штрафу. Випущений Лілберн був лише в 1648 році.

Річард Овертон і Уїльям Уолвін також активно виступали в захист ідей народного суверенітету, критикували пресвітеріан і здійснювані ними релігійні переслідування, виражаючи в цілому ідеї аналогічні Лілберну. Вони виступали також за права особи, в першу чергу право власності .

Спочатку Лілберн, Овертон, Уолвін, Прінс і їх однодумці діяли розрізнено, але до 1646-1647 року левеллери відокремилися від індепендентів і стали самостійним політичним угрупуванням.

У липні 1646 року до парламенту була представлена «Ремонстрація багатьох тисяч громадян»[6], складена, ймовірно, Овертоном і Уолвіном. Вже в ній висуваються вимоги знищення влади короля і палати лордів, верховенства відповідальної перед народом палати общин, введення широкого вибіркового права і захисту природних прав людини.

Першим документом, написаним від імені левеллеров, стала петиція від 15 березня 1647 року, адресована «Верховній владі нації», яка була направлена в палату общин. У цьому документі левеллери говорять про те, що «жоден уряд не може бути більш законним, ніж парламентський» і що, хоча парламентом зроблено багато корисних перетворень у сфері боротьби з феодальними засадами, країна все ще знаходиться в пригноблюваному положенні. Про це, зокрема, свідчить факт збереження палати лордів.

У цій петиції, крім того, були виражені економічні претензії. Левеллери вимагали відміни патентів і монополій, що утрудняють розвиток економіки. Автори петиції вимагали також відміни десятини, яка все ще стягувалася у той час. У петиції міститься пропозиція створити закони про допомогу жебракам, яких в ті часи ставало все більше і більше в результаті обгороджувань.

У памфлеті «Крик Іони», датованим тим же роком, Лільберн виступав вже проти політики палати общин. Він писав, що народ повинен чинити опір будь-якій тиранічній владі - будь то влада короля або парламенту. А в справі знищення зрадників головну роль повинна зіграти армія.

У армії до індепендентів і левеллерів відносилися з повагою. І якщо індепенденти спиралися, в основному, на офіцерський склад, то левеллери мали велику кількість прибічників серед солдатів, а також серед частини офіцерства. Левеллерськими лідерами в армії були полковник Томас Рейнсборо (від офіцерства) і Едуард Сексбі (представник солдатів).

У 1647 році в армії виникли «Поради солдатських агітаторів». Серед агітаторів було немало левеллерів. Агітатори украй активно сприяли поширенню ідей левеллерів в армії. В цей час парламент, побоюючись опозиційних настроїв в армії, приймає рішення, згідно якому велика її частина повинна відправитися до Ірландії. Проте агітатори Сексбі, Аллен і Шеферд вручають командуванню армії петицію, в якій заявляють, що армія відмовляється вирушати до Ірландії, і не має наміру підкорятися таким пресвітеріанам. Парламент же заборонив солдатські петиції. Мало того, стривожені активністю левеллерів пресвітеріани прийняли рішення про розпуск армії. Проте солдати, що знаходилися під впливом радикально налаштованих агітаторів, оголосили про відмову виконувати наказ парламенту. Індепендентське керівництво армії (Ферфакс, Кромвель, Айртон та інші), що виступало проти пресвітеріан і не дуже задоволене поглядами левеллерів, вимушене було повідомити про це парламенту, підтримавши армію.

Дії агітаторів активно підтримувалися левеллерами. Овертон заявляє в памфлеті «Нововинайдений прийом» , що план розпуску армії - справа «купки обманщиків, зрадників і брехунів». Левеллери вважали відмову армії про розпуск дуже важливим кроком в справі звільнення народу від гніту і чекали від армії рішучих дій.

3.         Диггери – найпоміркованіша течія. Розвиток і причини їхнього краху

Диггери, самоназва - «істинні левеллери» - рух, що виник в 1649 році. Основними учасниками була сільська біднота в роки Англійської революції. Виступали проти приватної власності, в першу чергу, проти приватної власності на землю. Диггери діяли мирною дорогою: вони стали скопувати громадські землі, орудуючи лопатами (звідки і з'явилася назва «диггери» - «копачі»), і закликати інших бідняків наслідувати їх прикладу. Вони розраховували залучити до руху тисячі людей і перейти до нового суспільного устрою, в якому не було б приватної власності. Керівниками диггерів були Джерард Уїнстенлі і Уїльям Еверард.

Першим памфлетом, безпосередньо виражаючим ідеї диггерів був «Новий закон справедливості»[7], написаний ідеологом і керівником диггерів Джерардом Уїнстенлі. У «Новому законі справедливості», опублікованому в дні суду над Карлом I, розвивалися ідеї попередніх трактатів Уїнстенлі і інших памфлетів, у тому числі видань сільських левеллерів «Світло, що засяяло в Бекінгемширі» і «Ще більшому світло, що засяяло в Бекінгемширі». У своєму новому памфлеті Уїнстенлі говорив про те, що не повинно існувати приватній власності, земля має бути загальною. Обгрунтовувавши таку позицію, Уїнстенлі посилався на деяке божественне знамення - почуті ним слова: «Разом працюйте і разом їжте свій хліб, повідай це всім!» Він вважав, що після усунення монархії і влади лордів повинно наступити знищення несправедливості розподілу земель, але оскільки цього не було зроблено, треба починати працювати разом на порожніх земельних ділянках, яких в Англії величезна кількість. Але віднімати землі і власність силоміць не можна, вважає Уїнстенлі. Він пише, що руйнування старого світу (адже він вважав, що коли всі люди стануть працювати разом, це буде абсолютно інший світ, в якому не буде місця гордості і злості, «ніхто і не побажає мати більше, ніж інші, або бути паном над іншими, або вимагати чого-небудь собі особисто») не повинне здійснюватися «шляхом воєн, указів або руками людей», але «Господь один буде цілителем, і відновником, і подавцем Нового закону справедливості». Уїнстенлі пропонує жити кожній людині за власним розумінням, а не слідувати чиїм-небудь вказівкам (у тому числі церкви); повністю відмовитися від приватної власності; відмовитися від панування одних над іншими, знищити в'язниці, припинити побиття і страти.

Страницы: 1, 2, 3, 4