Курсовая работа: Податкова політика на прикладі ДП "Яготинський цукровий завод"

Взагалі, для виробників цукру основною базою для оподаткування мають бути земля і прибуток. Це підтверджується світовим досвідом: близько 80% усіх надходжень від прямих податків сільськогосподарських товаровиробників забезпечують два податки — земельний податок і прибутковий податок (на доходи фізичних і юридичних осіб). Крім того, у більшості країн світу прибутковий податок диференційовано. Сільськогосподарські товаровиробники користуються й такими пільгами, як нижчі ставки податку; запровадження неоподаткованого мінімуму; повне звільнення від сплати податків, якщо рівень доходів є нижчим за мінімальний оподаткований рівень.

Як варіант можна запропонувати для цукрового виробництва, зважаючи на його сезонність регресивну ставку податку на додану вартість.

Наприклад: при ставці ПДВ 20% підприємство і валовому доході 12 млн. грн. сплатить податку 2 млн. грн., при ставці 18% і валовому доході 15 млн. підприємство сплатить податку 2,3 млн. грн.

Як бачимо, в номінальному виразі підприємство сплачує до бюджету більшу суму, але це стимулює підприємство збільшувати валовий дохід.

Окрім не ефективної політики, щодо ставки ПДВ, існують інші причини через які робота цукрового підприємства не завжди є прибутковою. Наприклад, в 2007 році тривалість виробничого сезону Яготинського цукрового заводу склала близько 40 діб. Такий період роботи явно недостатній для отримання прибутковості. Оптимальна тривалість виробничого сезону для цукрового заводу має становити не менше 70 – 80 діб.

Адже окремі витрати є умовно-постійними незалежно від кількості сировини, об’єму виробленої продукції та тривалості виробничого сезону. Зокрема: затрати на ремонт, оплата праці адміністративного персоналу, витрати на утримання виробничих приміщень, шляхів та колій, плата за землю та ін.

Кількість заготовленої сировини здебільшого не залежить від підприємства, а залежить від товаровиробників та погодньо-кліматичних умов.

З іншого боку на прибутковість роботи цукрового заводу негативно впливає відсутність держаної політики в області ціни на цукор і ринку цукру в цілому.

Але на жаль замість підтримки від держави, цукрові заводи скоро стикнуться, ще з однією проблемою - входженням України до СОТ, що стане причиною нових умов торгівлі для всього сільськогосподарського комплексу і цукрових заводів зокрема.

В даний час для України дуже актуальним є питання про її входження до світової організації торгівлі (СОТ), що регулює правила міжнародної торгівлі. Ця організація розпочала роботу 1 січня 1995 року. Основою діяльності СОТ стала Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ), укладена в 1947-му на Бреттон-Вудській конференції з метою відновлення економіки після Другої світової війни. Основні завдання ГАТТ: усунення бар’єрів у міжнародній торгівлі між учасниками угоди і захист їхніх внутрішніх ринків від демпінгу з боку держав, які не приєдналися. ГАТТ регулювала виключно переміщення товарів, СОТ — ще й послуги, права інтелектуальної власності. Спочатку до СОТ вступило 77 держав. На середину 2003 року членами організації були вже 146 країн. У 2007-му до СОТ вступила 151 країна, а на частку учасників організації припадало приблизно 95% світового товарообороту. Після ратифікації Верховною Радою Протоколу про вступ до СОТ Україна стане 152-ю країною — членом Світової організації торгівлі.

Рис. З.1.

152 країни—члени СОТ, включаючи Україну

Вступ України до СОТ відбудеться максимум 4 серпня 2008 року. Для того щоб юридично оформити членство у СОТ, країні необхідно схвалити відповідний протокол. Україна повинна ратифікувати його не пізніше 4 липня, а через 30 днів країна де-юре стане членом СОТ. Вступ України до Світової організації торгівлі означає, що Україна приймає СОТівські правила, стає рівною серед рівних. Країна переходить на світові правила торгівлі: з одного боку отримує більш гарантовані доступ до світових ринків, засоби захисту від невмотивованої дискримінації у міжнародній торгівлі, але у відповідь – відкриває й лібералізує свій внутрішній ринок.

Україна взяла на себе певні зобов"язання, як член СОТ:

- ціновий контроль. Уряд не має права встановлювати мінімальні ціни на імпортні товари. Цінова політика держави повинна враховувати експортні інтереси країн — членів СОТ, зокрема тарифи державної компанії «Укрзалізниця» не можуть бути дискримінаційними;
 - внутрішнє оподаткування. Заборонено дискримінаційне оподаткування імпортних товарів.

- інтелектуальна власність. Україна зобов’язана приєднатися і виконувати всі умови ACCORD TRIPS — угоди щодо торговельних аспектів інтелектуальної власності.

- санітарні та фітосанітарні обмеження імпорту. Україна зобов’язана

приєднатися до міжнародних угод, які забороняють перешкоджати ввезенню м’яса та м’ясопродуктів, під час виробництва яких використовувалися гормональні препарати.

- імпортне мито. Зниження середнього розміру мита на сільгосппродукцію до10,66%.

- кількісні обмеження імпорту. Україна не може обмежувати квотами імпорт продукції, не погодивши квотування із СОТ.

- експортні мита та обмеження. Зниження мита на насіння олійних, брухт чорних і кольорових металів, живу худобу, шкіру. Скасування заборон та обмежень на експорт зернових і брухту кольорових металів. Відмова від мінімальних експортних цін.

- правила стандартизації. В Україні встановлюється пріоритет міжнародних стандартів перед національними. Крім того, до 2013 року всі технічні стандарти мають бути приведені у відповідність до міжнародних норм.

Від вступу до СОТ Україну чекають, як позитивні, так і негативні зрушення в економіці. Експерти сходяться на тому, що найбільший позитив від вступу до СОТ відчують вітчизняні виробники-експортери.

Проте, Україна більше не зможе стримувати імпорт. Це відображено у цілій низці зобов’язань, які наша країна бере на себе. Зокрема, після вступу до СОТ Україна не буде встановлювати обов’язкові мінімальні ціни на імпортовані товари. Внутрішні податки на товари, імпортовані країнами-членами СОТ, будуть встановлювати на недискримінаційній основі. Також не можна буде встановлювати кількісні обмеження на імпорт або інші нетарифні заходи, що не передбачені угодою з СОТ.

Якщо ж говорити про конкуренцію кінцевих продуктів, то існує ризик, що велика частина українських підприємств опиниться під загрозою зникнення. Неефективним підприємствам буде важко, частина з них буде змушена вийти з ринку. Залишаться лише потужні підприємства, які, враховуючи перспективу прийняття України до СОТ, уже прийняли рішення про модернізацію свого виробництва, про проходження сертифікації відповідності ISO. Найбільшою групою ризику в цьому сенсі є виробники сільгосппродукції та харчова галузь. Найтяжче буде цукровій галузі. Вона у нас зовсім не реформована. Її всіляко захищали високими митами, що виявилось, не дуже ефективно.

Відкриття внутрішнього ринку (зниження ввізного мита протягом 5 років) і скасування пільг з ПДВ найбільш негативно позначаться на виробниках цукру, овочів, м’яса та молока. Тільки скасування податкових пільг (з 2009 року) коштуватиме АПК близько 1,4 млрд грн додаткових витрат на рік.

Зараз, внутрішні ціни на цукор на 8-40% вищі від світових. Україна під час переговорів погодилась з січня 2009-го встановити річну квоту на імпорт в Україну цукру-сирцю 260 тис. тонн (з увізним митом 2% вартості партії) — на цій умові наполягла Бразилія (на перехідний період до 2013 року імпорт цукру понад квоту обкладатиметься 50% митом), що робить його імпорт нерентабельним. Ну, а 0,26 млн т - у вітчизняного цукровиробника заберуть конкуренти з Бразилії та Австралії з їхнім дешевим очеретяним сирцем. Обсяг річного внутрішнього споживання цукру у 2008 році в Україні оцінюється в 1,8 млн т.

Діаграма 3.1.

Тобто взагалі – 0,26 млн. тонн не завдадуть надто великої шкоди для галузі, хоча це не може розглядатися як стимулюючий фактор для вітчизняних виробників. Це означає, що зниження ввізних тарифів до рівня 11% (із 305% 2004 року, 50% - 2005 року, 30% - 2006 року) призведе до поступового витіснення з внутрішнього ринку національного виробника. Тростинний цукор, навіть з урахуванням транспортування, приблизно в півтора-два рази дешевший від українського бурякового. Отже, внутрішнє виробництво українського цукру зменшаться з нинішніх 1,8 до 1,5-1,53 млн тонн. Невеликі цукрозаводи, що працюють на застарілому обладнанні, будуть змушені закритися — через високу собівартість їхня продукція не зможе конкурувати з дешевим імпортним цукром.     Загалом, можливими наслідками для АПК після вступу до СОТ буде збільшення обсягів дешевого імпорту: цукру, молочної продукції, овочів, м’яса; банкрутство невеликих цукрозаводів; багато сільгоспвиробників переорієнтуються на вирощування високорентабельного рапсу. Через 3-4 роки «рапсоманія» може призвести до дефіциту на внутрішньому ринку деяких видів сільгосппродукції та зростання цін.

Щоб вивести ситуацію в цукровій галузі з безвиході, необхідно здійснити низку конкретних заходів:

1. Необхідно реформувати схему управління цукробуряковою галуззю з метою тіснішої взаємодії між державними структурами, учасниками цукробурякового комплексу, операторами цукрового ринку, постачальниками ресурсів, тобто фірмами і підприємствами, які впливають на формування політики в цій галузі.

Є три можливих шляхи організаційних змін із метою модернізації й оптимізації сфери управління цукробуряковим комплексом:

- реформування структури Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор»;

- створення альтернативної (професійної) асоціації цукровиків;

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13