Курсовая работа: Інвестиційна діяльність промислового підприємства й оцінка економічної ефективності інвестиційного проекту

Зовнішніми джерелами державних інвестицій є кредити міжнародних організацій, урядів зарубіжних країн та приватних інвесторів, продаж державних цінних паперів на зовнішньому ринку тощо. Іноземними інвестиціями є вкладення, які здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами, державами.

Вирішальне значення для обсягів зовнішніх інвестицій має економічний клімат в країні, в яку спрямовуються інвестиції. Від економічного клімату в країні залежить структура зовнішніх інвестицій, співвідношення між обсягами кредитів, наданих міжнародними організаціями, урядами закордонних країн, з одного боку, та обсягами іноземних інвестицій - з другого. Основними чинниками, які формують економічний клімат та інвестиційну привабливість, у відповідності до класифікації ризиків, що виникають при реалізації інвестиційного проекту , є:

■ стабільність економічного законодавства та поточні економічні ситуації;

■ зовнішньоекономічна політика країни-одержувача;

■ політична ситуація в країні;

■ коливання ринкової кон'юнктури, цін, валютних курсів тощо. В Україні ці умови досить нестабільні, а це визначає її низьку інвестиційну привабливість для закордонних інвесторів. Великий попит на інвестиційні ресурси в світі при їх обмеженості є досить проблематичними умовами для широкомасштабного іноземного інвестування в нашій країні.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, які здійснюються суб'єктами даної країни і іноземних держав.

5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни і за кордоном.

Інвестиції всередині країни (внутрішнє інвестування) - це вкладання коштів в об'єкти інвестування, які розташовані в територіальних межах даної країни.

Під інвестиціями за кордоном (іноземні інвестиції) розуміють вкладання коштів в об'єкти інвестування, розташовані за межами територіальних кордонів даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різноманітних фінансових інструментів інших країн - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо)

Перехід країн до ринкової економіки викликав значний інтерес до методів управління в умовах ринку. Одним із найефективніших сучасних напрямків у цій сфері є Управління проектами.

Управління проектами (англ. — Project Management) — мистецтво керівництва та координації людських та матеріальних ресурсів протягом всього життєвого циклу проекту шляхом застосування системи сучасних методів та техніки управління для досягнення певних результатів з складу та обсягу робіт, вартості, якості та задоволення вимог учасників проекту [7].

Основними завданнями управління проектами є:

Ø  визначити основні цілі проекту та їх обґрунтувати;

Ø  виявити структуру проекту;

Ø  визначити необхідні обсяги та джерела фінансування;

Ø  підбір виконавців (учасників) проекту, зокрема, через тендери чи конкурси;

Ø  підготовити та заключити контракти;

Ø  визначити строки виконання проекту, скласти графік його реалізації, визначити обсяги необхідних ресурсів;

Ø  визначити кошторис та бюджет проекту;

Ø  спланувати та врахувати усі ризики;

Ø  забезпечити контроль за виконанням проекту.

Основою управління с інвестиційний проект, який розглядається як керована зміна вихідного стану будь-якої системи (наприклад, підприємства), пов'язана з витратою часу та коштів. Дослідження процесу та регулювання змін, що здійснюються у проекті за розробленими раніше правилами в межах бюджету та часових обмежень визначає зміст цієї категорії.

Основними напрямками управління інвестиційним проектом є:

- управління розробкою проектної документації (інвестиційне проектування);

- організація фінансування інвестиційного проекту;

- управління реалізацією інвестиційних проектів (матеріально-технічна підготовка проектів, організація торгів, тендерів та укладання контрактів);

- організація контролю (моніторингу) за реалізацією інвестиційного проекту.

На практиці існує три схеми управління інвестиційними проектами:

«Основна» система. Керівник (менеджер) проекту — представник (агент) замовника, фінансової відповідальності за рішення, що приймаються, не несе. Ним може бути будь-яка фірма — учасник проекту. В цьому випадку менеджер проекту відповідає за координацію та управління ходом розробки та реалізації проекту, а у контрактних відносинах з іншими учасниками проекту він не перебуває. Переваги — об'єктивність менеджеру, а недоліки — ризик за долю проекту лежить на замовнику.

Система «розширеного управління». Керівник (менеджер) проекту приймає відповідальність за проект у межах фіксованої (кошторисної) ціни. Менеджер забезпечує управління та координацію процесів проекту за угодами між ним і учасниками проекту в межах фіксованої ціни. Ним може бути підрядна або консалтингова фірма (іноді інжинірингова). Консалтингова фірма керує проектом, координує поставки та роботи з інжинірингу. Ризик несе підрядник.

Система «під ключ». Керівник (менеджер) проекту — проектно-будівельна фірма, із якою замовник заключає контракт «під ключ» за обумовленою вартістю проекту [8].

У сучасному вигляді Управління проектами розвивається з 60-х років XX століття і початково було пов'язано з матричними організаційними структурами та сітьовими графіками. В подальшому у процесі свого розвитку воно включило у свою сферу велику кількість інших аспектів та методів управління, таких як вартість, ризик, якість, робота з учасниками проекту та зацікавленими сторонами, організація проектних колективів, прийняття рішень, інформатика вирішення конфліктів тощо. Сьогодні «Управління проектами» с самостійним напрямком у інвестиційній сфері зі своєю методологією понятійним апаратом та методами.

Засновником теорії Управління проектами вважають німецького економіста Роланда В. Гутча. Його заслуга в тому, що він довів міжнародну значимість Управління проектами, яка привела до ідеї формування INTERNETy. Розвивати порозуміння поза мовних та культурних бар'єрів, покращувати особливості Управління проектами та інтегрувати їх у єдину концепцію — це основне завдання, яке він ставив перед собою. Під його керівництвом у Відні в 1967 р. на Першому світовому конгресі з управління проектами 400 учасниками було створено INTERNET, а у 1979 р. у Гармині (західна Німеччина) на Шостому світовому конгресі з управління проектами було визначено, що основою подальшого розвитку Управління проектами є не сітьові методи, а методи, які забезпечують найефективнішу реалізацію певних в інвестиційних проектах результатів за складом та обсягом робіт, вартості, якості та задоволенню учасників інвестиційного проекту .

Сьогодні Управління проектами — це управління змінами, наука та мистецтво успішного втілення проектів від зародження ідеї до завершення в організації нового підприємства, реконструкції чи технічного озброєння, чи у реформуванні економіки. Міжнародна асоціація Управління проектами INTERNET — це найбільша міжнародна організація у сфері Управління проектами, яка об'єднує понад 20 національних співтовариств Європи, а також інших країн. Членом Міжнародної асоціації Управління проектами є й Українська асоціація Управління проектами (УкрНЕТ), яка ефективно працює в Україні з 1991 р.

Крім Української асоціації Управління проектами в Україні у сфері Управління проектами активно працюють також такі організації як:

• Асоціація «Укрконсаятинг»;

• ДП «Укрпромзовнішекспертиза»

• ДП «Укрінвестекспертиза»;

• Підприємство «Технології інвестиційний консалтінг» та інші.

Основними напрямками діяльності їх діяльності в Україні є:

• проектний та фінансовий менеджмент;

• реструктуризація підприємств;

• супроводження проектів;

• підготовка техніко-економічного обґрунтування інвестицій;

• аналіз ринку продукції проектів:

• навчання сучасним методам управління проектами;

• пошук ділових партнерів під конкретні проекти тощо.

Потенційною сферою інтересів Управління проектами в Україні є зміни відносин власності (роздержавлення підприємств та організацій, акціонування, корпоратизація); розвиток інвестиційного ринку — поступовий перехід до відносного балансу пропозиції та платоспроможного попиту зміни організаційних форм власності; виробничих схем та методів і засобів управління інвестиційною діяльністю.

Однак, для подальшого розвитку за застосування в інвестиційній сфері Управління проектами в Україні необхідно:

по-перше, щоб усі доступні методи та засоби Управління проектами задовольняли реальним вітчизняним умовам та вимогам здійснення проектів;

по-друге, підготовити спеціалістів з Управління проектами, які здатні забезпечити розвиток та застосування Управління проектами на практиці;

по-третє, сформувати ринок Управління проектами як усвідомленої необхідності для використання цього інструменту у керуванні змінами.

1.2 Джерела фінансування інвестицій на підприємстві

Характер походження фінансових ресурсів впливає на ефективність інвестиційних процесів. Це вимагає вивчення особливостей використання окремих джерел фінансування і їхнього впливу на ефективність інвестицій. Аналіз наявних можливостей фінансування й оцінку їхнього впливу на ефективність інвестиційних процесів доцільно проводити на основі класифікації джерел. Насамперед в залежності від місцезнаходження джерела поділяються на внутрішні (прибуток і амортизаційні відрахування) та зовнішні, що включають усі можливості за межами підприємства (рис. 1.1). Це облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити, лізинг, бюджетні інвестиційні асигнування, безоплатні і добродійні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян. Ці джерела в залежності від характеру власності поділяються на дві групи: власні і позикові.

Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6